Афоризм

Related posts:

1. Заготовки матеріалу до літературного твору Заготовки матеріалу до літературного твору – збирання і нагромадження документів про епоху, життя історичних осіб, про специфіку діяльності людей у певній сфері виробництва, якщо, за задумом автора, це може увиразнити фабулу, сюжет, обставини дії персонажів у задуманому творі. 3. до майбутнього твору можуть бути виписки з праць психологів, соціологів, розробки окремих сцен, діалогів, сюжетних ходів, […]...
2. Ірина Саковець – Мені б кудись… в епоху Ренесансу Мені б кудись… в епоху Ренесансу Промчати крізь віки хоча б на день, Десь у Венеції чи давньому Провансі Зачитуватись “Книгою пісень”; Вклонитися картинам Рафаеля – Зображенню Мадонни з немовлям, Прогнати сон піснями менестреля Про лицарів і їх прекрасних дам; Вечірніми алеями Шамбору Під чарівливо-кволий клавесин В шовковій сукні увійти до двору Із грацією ранньої […]...
3. Парадокс Парадокс (грецьк. paradoxon – несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глуздові) – у логіці – міркування, – яке не належить до ряду істинних чи хибних. Трапляється П. у філософії (пойменований Е. Кантом антиномією), у математиці та в лінгвістиці (семантичний та синтаксичний П.), а також у художній літературі, де вживається як художній засіб, відіграючи відмінну за […]...
4. Позитивний персонаж (Герой) Позитивний персонаж (Герой) – дійова особа твору, персонаж, який є носієм авторського кредо (образ Сомка у романі П. Куліша “Чорна рада”, Володька та Матвія довбенків у романі У. Самчука “Волинь”). У фольклорі, давній українській літературі, літературі новій, включаючи епоху класицизму, поняття “позитивний герой” та “ідеальний герой” не розмежовувалися. П. п. наділявся всіма моральними чеснотами, що […]...
5. Трагічне Трагічне – одна з естетичних категорій, яка характеризуй ту грань освоєння світу, що викликається сприйняттям глибоких страждань і навіть загибелі людей, котрі втілюють у собі суспільний естетичний ідеал. Т. тісно пов’язане з величним, оскільки виявляє гідність і велич людини, здатної до самопожертви (Яків у романі У. Самчука “Чого не гоїть вогонь”, Калнишевський у романі Р. […]...
6. Ізоколон Ізоколон (від грецьк. isos – рівний та kolon – частина речення, складник періоду) – стилістична фігура, кількаразове повторення на невеликому відтинку віршової площі одних і тих самих слів чи словосполучень (колонів) задля витворення синтаксичного паралелізму з анафоричними та епіфоричними компонентами, задля інтонаційної та смислової увиразненості поетичного мовлення: На горі гора, А на тій горі Піч […]...
7. Трактат Трактат (лат. tractatus, від tractare – розглядати, досліджувати) – науково-теоретична праця, в якій аналізується складна проблема, всебічно аргументується нова концепція автора, особливо в епоху класицизму і Просвітництва. За строгою послідовністю викладу думок, способом їх аргументації Т. є антиподом есе. Класичними зразками Т., які стосуються проблем мистецтва, в тому числі літератури, можуть бути “Аналіз краси” англійського […]...
8. Преромантизм Преромантизм (фр. preromantisme – передромантизм) – сукупність ідейно-стильових тенденцій у європейській літературі другої половини XVIII – початку XIX ст., які, не пориваючи із сентименталізмом, передбачали появу романтизму, поривали із культом розуму, притаманним класицизму та Просвітництву. Найповніше П. проявився в Англії та Шотландії (творчість Т. Чаттертона, дж. Макферсона, Т. Уолпола та ін.), зумовивши так званий “осіанізм”, […]...
9. “Щастя само не дасться, а працею дістається” (за іспанськими прислів’ями та приказками) Кожен народ має свою історію, культуру, свій фольклор. В іспанському фольклорі значне місце належить прислів’ям та приказкам. Це те джерело народної мудрості, звідки черпали знання такі видатні іспанські письменники, як Сервантес, Лопе де Вега, Кальдерон, Перес Гальдос та багато інших. Уже в XV сторіччі з’являються в Іспанії перші впорядковані видання народної мудрості. Пізніше вони неодноразово […]...
10. Марінізм Марінізм (італ. marinismo, від імені поета XVII ст. дж. Маріно) – стильова течія в італійській літературі, представники якої (М.-А. Акілліні, дж. Артале та ін.) абсолютизували наслідування художніх принципів доби Ренесансу, обстоювали гедоністичний критерій життя як запоруку протистояння космічній дисгармонії. М., як і гонгоризм, вважається відгалуженням маньєризму, характеризується посиленими формотворчими тенденціями (віртуозні тропи, алегорії тощо), має […]...
11. Пісня Пісня – словесно-музичний твір, призначений для співу. Основними показниками П. як жанру лірики є: строфічна будова, повторюваність віршів строфи, розмежування заспіву та приспіву (рефрену), виразна ритмізація, музичність звучання, синтаксичний паралелізм, проста синтаксична будова; найдавніший, традиційний різновид лірики: користується найрозмаїтішими мовними засобами, передає найтонші переживання. В античні часи П. була важливим компонентом обрядів: її текст виконувався […]...
12. Літературний період, або Літературна доба (епоха) Літературний період, або Літературна доба (епоха) – фрагмент історико-літературного процесу, окреслений певними вирішальними моментами в історії літератури (у зв’язку чи поза зв’язком з епохальними моментами історії краю), котрі виразно відрізняють його від попереднього і наступного (позитивістський, або реалістичний, Л-п. від модерністського тощо). Л-п. – вихідне поняття в історико-літературній періодизації. Характеризують Л-п. його ознаки: літературні напрями […]...
13. Градація Градація (лат. gradatio – поступове підвищення, посилення) – стилістична фігура, котра полягає у поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення (клімакс) чи пониження (антиклімакс) їхньої емоційно-смислової значимості. Г. розрізняється за просторово-часовими (переважно у прозі), інтонаційно-емоційними (поезія) та психологічними (драма) ознаками. Виразність Г. посилюється поєднанням її з анафорою (Юлій Цезар: “Прийшов, побачив, переміг”). Класичним прикладом Г. […]...
14. Класицизм веймарський Класицизм веймарський – напрям у німецькій класичній літературі просвітницької спрямованості 80-90-х XVIII ст. Представлений творчістю Й.-В. Гете, Ф. Шіллера, теоретичними працями Й. Вінкельмана, В. Гумбольдта. К. в., що прийшов на зміну періоду “Бурі і натиску”, руссоїстському культу чуттєвості, орієнтувався на антику як ідеал духовної та фізичної досконалості. Водночас К. в. не обтяжувався жорсткими естетичними нормативами,” […]...
15. Твір на тему: Деякі поради майбутньому оратору Деякі поради майбутньому оратору Усім відомо, що ораторів на світі менше, ніж поетів. У чому ж полягає секрет мистецтва красномовства? Один із відомих ораторів Цицерон відзначав: “Найкращий оратор є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження”. Ораторство користується всіма перевагами поезії, а часто й споріднене з […]...
16. Теорія трьох стилів Теорія трьох стилів – вчення про стильові особливості різних жанрів художньої літератури і типів промов, сформульоване в працях античних філологів, авторів поетик і риторик (Аристотель, Горацій, Цицерон та ін.). Розвивалося в епоху Відродження, Просвітництва прихильниками класицизму (Н. Буало, Ф. Прокопович, В. Тредіаковський, О. Сумароков, М. Ломоносов). Класифікуючи систему жанрів на “високі”, “середні” й “низькі” відповідно […]...
17. Апофегма Апофегма ( грецьк. apoph ma thegma стислий виклад, влучне короткі оповідати про репліку чи витівку мудреця, митця, просто розумної, дотепної людини. Найпопулярніші герої А – діячі античного світу. Естетичним центром А. є кмітливість, мудрість, дотепність, дошкульність, швидка і несподівана реакція. Типова форма реакції – репліка. А. була дуже поширеним жанром у європейській літературі від античності […]...
18. Антропологізм Антропологізм (грецьк. anthropos – людина, logismos – судження) – філософське вчення, згідно з яким поняття “людина” є центральною світоглядною категорією, з допомогою якої можна пояснити сутність природи і суспільства. Розроблялося філософами на “матеріалістичній” основі (К.-А. Гельвецій, Л. Фейербах) або з “ідеалістичних” позицій (Ф. Ніцще, В. дільтей, Г. Зіммель). А. відбився в естетичних системах класицизму і […]...
19. Драма Драма (грецьк. drama – дія) – один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення. Теорія д. в її історичному розвитку неодмінно відбивала всі зміни в літературній і сценічній творчості, які відбувалися протягом тисячоліть. Аристотель у своїй праці “Поетика” розробив теорію трагедії, визначення якої як наслідування важливої і завершеної […]...
20. Інтерпретація Інтерпретація (лат. interpretatio – тлумачення, роз’яснення) – дослідницька діяльність, пов’язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого порядку. Смисловий зміст досліджуваного літературного явища в І. виявляється через відповідний контекст на фоні сукупностей вищого порядку. Предметом І. можуть бути: 1) будь-які елементи літературного твору (фрагменти, сцени, […]...
21. Літературний жанр Літературний жанр (фр. genre – рід, вид) – тип літературного твору, один із головних елементів систематизації літературного матеріалу, класифікує літературні твори за типами їх поетичної структури. Категорією вищого порядку при тричленному поділі літератури є літературний рід (загальне) – епос, лірика, драма; категорією середнього порядку – літературний вид (особливе) – роман, повість, новела в епосі; категорією […]...
22. Андрій Любка – Потоком З кожним днем усе важче чинити спротив Імпотенції духу яка наростає Іноді прокидаюся вночі Ніби у теплій воді Ось я чую як вона хлюпає Ось відчуваю цей морок Вода у камінні і я у воді І все ніби спокійно Але ж: Ця суча українська поезія Ця йобана силаботоніка Оця закатована земля Яка дала світу Всього […]...
23. Жан-Батіст Мольєр “Міщанин-шляхтич” “Сміх часто буває посередником У справі відрізнених істини від обману”. В. Г. Бєлінський Новий художній напрям у літературі XVII ст. – класицизм – знову, як і попередники, доба бароко і Відродження, звертається до античності як до естетичного еталона. П’єса відомого комедіографа Мольєра “Міщанин шляхтич” стала втіленням рис класицизму (лат. classicus – зразковий), якому притаманні нормативність […]...
24. Іван Франко – “Незрячі голови наш вік кленуть… “ Незрячі голови наш вік кленуть, В котрім, говорять, перед правом сила, А чесній думці перетяті крила, А правду й волю, як звіра, женуть. Та що ж то – право? Право – се лиш сила, А сила – право, се закон природи. В житті лиш сила ломить перешкоди, До лету вгору розпускає крила. Та що ж […]...
25. Акровірш Акровірш (грецьк. akros – зовнішній, крайній, лат. versus – повтор, поворот) – поетичний твір, у якому початкові літери кожного віршового рядка, прочитувані зверху вниз, розкодовують слово чи фразу, присвячену певній особі або події. Зародився в античну добу, побутував в часи еллінізму, Ренесансу, бароко, в період нової та сучасної літератури. В Україні відомий від XVI ст. […]...
26. Ліля Колісник – Не руйнуйте те, чого не будували Не руйнуйте те, чого не будували. Не заздріть тим, хто досягнув мети. Скажіть нарешті те, чого ще не сказали, Бо час має властивість швидко йти. У вирі неудач, розчарувань і болю Не падай духом: все колись мине. Зумій залишитися сам собою, Бо це в житті, напевно, головне! Я розбивала стіни байдужості людської, Я стукала, б’ючи […]...
27. Епіграма Епіграма (грецьк. epigramma – напис) – жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом). В еллінську добу Е, вживалася як напис на вівтарях, сприймалася як епічна форма, втілена в елегійний двовірш, пізніше поети вдавалися до ямбічних та інших розмірів, розширювали її тематичні межі. до Е. зверталися Платон, Сапфо, Анакреонт, Симонід Кеоський, […]...
28. Літературний напрям Літературний напрям – відносно монолітна і внутрішньо упорядкована сукупність літературних (ідейно-художніх) тенденцій, усталена в ряді визначних чи епохальних творів, що з’явилися приблизно в один і той же час. Л. н. є важливим чинником літературного періоду. В межах одного літературного періоду може виступати кілька літературних напрямів, наприклад, у Просвітництві – класицизм, рококо, сентименталізм. Назва домінантного напряму […]...
29. Відродження, або Ренесанс Відродження, або Ренесанс (фр. Renaissance, від лат. renascor – відроджуюсь) – доба в історії культури та мистецтва XIV-XVI ст., започаткована в Італії ще в період Передвідродження (данте Аліг’єрі, Ф. Петрарка, дж. Боккаччо). Вперше термін Р. вжив історик мистецтва дж. Вазарі у XVI ст. Видатними постатями В. були Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Е. Роттердамський, Ф. […]...
30. Сентименталізм Сентименталізм (фр. sentimentalisme, від sentiment – почуття, чуттєвість, чутливість) – напрям у європейській літературі другої половини XVIII – початку XIX ст., що розвивався як утвердження чуттєвої, ірраціональної стихії в художній творчості на противагу жорстким, раціоналістичним нормативам класицизму та властивому добі Просвітництва культу абсолютизованого розуму. С. отримав свою назву за твором англійського письменника Л. Стерна “Сентиментальна […]...
31. Микола Вінграновський – Качки летять! Качки летять! Марієчко, – качки… Качки летять! У крилах свище небо… Важкі соми пригублюють гачки, І жовкне білий світ навколо тебе. Маріє, мріє, мрієчко моя, Моя Марієчко тривожна, Твоїм гірким, як світ. Ім’ям Мені звучить хвилина кожна. Я наче в сні тебе ловлю, Навколо тиша ні шелесне. Благословляю і люблю Твоє чоло двадцятивесне, І шиї […]...
32. Літературна дискусія Літературна дискусія (лат. discussio – дослідження, розгляд) – публічні обговорення назрілих, звичайно спірних питань про шляхи розвитку літератури чи історико-теоретичних проблем, зумовлені потребою пошуків істини. Л. д. незрідка виявляла поворотні пункти у складній еволюції естетичної свідомості в досить широких загальноєвропейських та світових масштабах, як, принаймні, бурхлива полеміка між прихильниками романтичної художньої концепції (А. та Ф. […]...
33. Буколіка Буколіка (грецьк. boukolos – пастух; boucolikos – пастуший, сільський; tа boucolica – пастуша пісня) – жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, щасливе життя на селі. Започаткований в Елладі (Теокріт, III ст. до н. е.), він розвинувся у творчості Мосха (II ст. до н. е.), Вергілія (І. ст. до н. е.) та ін., […]...
34. Пересопницьке євангеліє Пересопницьке євангеліє – пам’ятка давньоукраїнської мови і рукописної книжної культури України середини XVI ст. Містить чотири євангелія, перекладені з старослов’янської на “просту” українську мову “для ліпшого вразуменія люду християнського посполитого”. Першу частину перекладу виконано 1556 у монастирі с дворець на Львівщині; повністю роботу завершено 1561 у с Пересопниці на Волині при сприянні княгині Насті Гольшанської-Заславської. […]...
35. Педро Кадерон де ла Барка “Життя – це сон” Творча робота з світової літератури. Педро Кадерон де ла Барка “Життя – це сон”. (Прислів’я і крилаті фрази про життя). 1. Любіть себе в інших, бо ваше життя – в інших і без них воно – ніщо. (Леру). 2. Хто живе ні для кого, той не живе й заради себе. (Сенека) 3. Немає любові до […]...
36. Образ автора у літературному творі Образ автора у літературному творі – художній двійник реальної особистості письменника, змодельоване ним уявлення про себе і відтворене у свідомості читача. Він з’являється на пізніх етапах історії літератури, хоч перші підходи до О. а. розпочалися в античну добу, але набули виразності в період Ренесансу, де окреслилась ідеалізована, богорівна особистість, титан думки (дайте Аліг’єрі, Мікеланджело Буонарроті, […]...
37. Гіпометрія Гіпометрія (від грецьк. hypo – під та metron – міра) – утинання одного з рядків вірша, не зумовлене ні строфічною структурою, ні потребами віршового розміру, хіба що потребами нічного сюжету: Зціпив зуби. Блідий-блідий! За байраком село палало. Хтось прикладом у спину – йди! – Вас чимало! (Є. Плужник)....
38. Поетика Поетика (грецьк. poietike – майстерність творення} – один із найдавніших термінів літературознавства, який постійно зазнавав внутрішньої змістової переакцентації у зв’язку із еволюцією художньої літератури. В античну добу П. називалось учення про художню літературу взагалі (“Про поетичне мистецтво” Аристотеля, “Послання до Пізонів” Горація та ін.). Згодом проблеми сутності мистецтва перейшли до філософії та естетики, лишивши для […]...
39. Андронім Андронім (грецьк. antropos – чоловік, опута – ім’я) – ім’я, що переходить на жінку від її чоловіка. В українській літературі засвідчено чимало таких прикладів: Терпилиха від Терпила (“Наталка Полтавка” І. Котляревського), Лимериха від Лимаря (“Лимерівна” Панаса Мирного), Кайдашиха від Кайдаша (“Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького), Грициха від Гриця (“Розмови в дорозі до себе” І. Кошелівця) тощо....
40. Олесь Гончар – На дунаї Мисливець, веселий і п’яний, Стоїть у дворі короля. І бронзові рани рвані, Видно, йому не болять. З собаками на п’єдесталі, Із луком, що вже не стріля, Полює в епоху сталі Він в замку пустім короля. Жовтень 1945 р., Будапешт...