Анакреотична поезія

Анакреотична поезія – жанр лірики, в якому панує життєрадісно, світле світосприйняття, перейняте мотивами земного щастя, гедонізму, любові. Започаткований еллінським поетом Анакреонтом (VI-V ст. до н. е.). На жаль, від його ліричної спадщини збереглися лише певні фрагменти. Відома новій літературній добі приписувана йому збірка “Анакреонтика” виявилася сукупністю поетичних творів різних авторів, котрі його наслідували. А. п. спостерігається у найраніших варіантах Олександрійської доби (ІІІ-ІІ ст. до н. е.), у найпізніших – Середньовіччя.

А. п. вплинула на творчі пошуки вагантів-голіардів, П. Ронсара, В. Шекспіра, Р. Бернса, Вольтера, А Шенье, Й. Глейма, О. Пушкіна та ін. Вона досить помітна і в українській ліриці, починаючи від Г. Сковороди, простежується у доробку поетів XX ст. (О. Олесь, П. Тичина, В. Пачовський, О. Близько, М. Йогансен, Б. І. Антонич, М. Вінграновський та ін.). Особливого колориту набули анакреонтичні мотиви у творчості київських “неокласиків”, зокрема м Рильського:

Вже червоніють помідори,
І ходить осінь по траві.
Яке ще там у біса горе.
Коли серця, у нас живі? .


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Вірш пахне хвиля дніпрова, мов сіно,.
Ви зараз читаєте: Анакреотична поезія
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.