Аналіз новели Михайла Коцюбинського “Intermezzo”

Історія написання

Літо 1908 р. Революція закінчилася поразкою й жорстоким державним терором. Коцюбинський, засмучений картинами людських страждань, украй виснажений службою й громадською діяльністю, поліційним наглядом, знесилений хворобою й родинними проблемами, мріє про відпустку. Саме в цей час його запрошує в гості до свого маєтку (с. Кононівка, нині – у драбівському районі на Черкащині) Євген Чикаленко, видатний український меценат і фомадський діяч. Тут у письменника й визрів задум “Intermezzo” (хоча цей шедевр був написаний трохи згодом у Чернігові)і.

Назва й жанр

Intermezzo (італ.) – “перерва”. Так називали невеликий музичний твір, що виконувався в перервах між актами трагедії чи опери. Коцюбинський вкладає в назву ширший зміст: у нього це не просто перепочинок, а духовне відродження людини на природі.

За жанром це лірична шпресіоніапична новела (тобто увага тут зосереджується не на подіях, а на переживаннях ліричного героя, на зміні його настрою).

Образи і композиція

У новелі несподівані, дивовижні “дійові особи”: Моя утома, Ниви у червні. Залізна рука города. Три білі вівчарки, Сонце, Зозуля, Жайворонок, Людське горе… Зверніть увагу, Коцюбинський у недраматичному творі перед текстом називає “дійових осіб”. А чи справді це дійові особи? Скажімо, ще можна уявити, що Зозуля, Жайворонок й Три білі вівчарки

якось діють у творі, а Ниви, Моя утома й Людське горе? Об’єднує й умотивовує все це різноманіття ключовий образ ліричного героя.

Новела “Intermezzo” – це майже суцільний пейзаж, але ми бачимо його не прямо, а через сприйняття персонажа. Тому сценою для дійових осіб стає не природа, а душа ліричного героя. А дійові особи – цесимволи його суперечливих почуттів і переживань.

В основі твору – зіставлення двох протилежних світів: людського, дисгармонійного, смертоносного, утіленого в образі міста, – і гармонійного, досконалого, життєствердного світу природи.

За імпресіоністичною логікою композиція новели мозаїчна, змонтована з багатьох різних епізодів, у яких розкривається химерна гра настроїв героя.

У цілому вгадуються три фази цієї настроєвої мозаїки.

1. Утома.

Ще зовсім недавно в місті герой був потрібен багатьом, і це вічне велелюддя, необхідність жити не приватним, а громадським життям, картини чужого страждання, драми й абсурди суспільства, що переживає пору чорної реакції, – усе це вимучило тонку, вразливу душу митця. Його внутрішній голос буквально волає про потребу самотності й спокою. А поки що домінують негативні почуття: невпевненість, досада, роздратування, розгубленість, докори сумління, тривога…

Герой перебуває в конфлікті із самим собою. джерело цієї конфліктності – гостра потреба самотності – і водночас неможливість втечі від “світу людей”. Його психіка розхитана, світ довкола починає поставати в якихось химерномоторошних формах (будинки дихають “тисячами чорних ротів”; “ревучі потоки людського життя… мчали назустріч, як дикі коні”… ). У героєві живуть чужі голоси, у пам’яті спалахують уламки випадкових розмов, сценки й епізоди…

Автор наголошує: призвідниця хаосу, зла у світі – сама людина. Хаос світу проникає вже в душу героя, отруюючи її. Тому єдиний вихід – залишити цей світ. І ось потяг виносить героя далеко за місто, у поля. Проте й тут триває нестерпна метушня людей, тому колія здається “залізноюрукою города”, що не відпускає (виразна імпресіоністична деталь).

2. Внутрішня гармонія, відновлення життєвих сил.

Нарешті – тихий будинок у степовому спокої. Уночі, уві сні, героя ще мучать моторошні примари міста. Вранці ж його душа вже налаштовується на гармонійний, життєрадісний лад довколишньої одухотвореної природи. Г1,е і Ниви в червні, і Сонце, і Зозуля, і Жайворонки… Цей світ робить чудо – ритмічним рухом, гармонією, красою зцілює душу героя.

Недарма Коцюбинський називав себе Сонцепоклонником. Його талант справді був сонячним, що найяскравіше засвідчила новела “Intermezzo”. У ній митець проспівав справжній гімн сонцю як джерелу краси й життя на землі:

“Сонце! Я тобі вдячний… Я п’ю тебе, сонце, твій теплий зцілюищй напій, п’ю, як дитина молоко з матерніх грудей, так само теплих і дорогих. Навіть коли ти палиш – охоче вливаю в себе вогняний напій і п’янію від нього…

Ти тільки гість у моїм житті, сонце, бажаний гість, – і коли ти відходиш, я хапаюсь за тебе. Ловлю останній промінь на хмарах, продовжую тебе у вогні, в лампі, у феєрверках, збираю з квіток, із сміху дитини, з очей коханої. Коли ж ти гаснеш і тікаєш від мене – творю твою подобу, даю наймення їй “ідеал” і ховаю в серці. І він мені світить”.

Змальовуючи розкішну поезію самотнього життя серед природи, новела Коцюбинського перегукується з популярною в Європі на початку XX ст. повістю “Пан” норвезького письменника К. Гамсуна. Герой “Intermezzo” часом нагадує лейтенанта Глана з цієї повісті. В обох письменників ідеться про прості радощі_ буття, про насолоду самим фактом життя – звичайним і величним водночас.

3. Готовність знову боротися зі світовим злом.

Аж ось спокій ліричного героя порушує зустріч із селянином. Селянин уособлює у творі не лише “гнаний і голодний”, безпорадний і беззахисний український простолюд початку XX ст., а й людське горе як таке, той народ, що його інтелігент покликаний вести за собою до досконалості й гармонії.

Селянин розповідає про страшні людські біди. Однак тепер це вже не роз’їдає душу героєві, а навпаки, кличе його до активної боротьби зі злом: “Іду поміж люди. душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає”.

Отже, провідний мотив новели – заклик до людини оновитися духовно, стати гармонійною часткою Космосу й зусиллям своєї волі витіснити дисгармонію, зло, що панує у світі; “Освіжи небо і землю. Погаси сонце і засвіти друге на небі”.

Стильові особливості

Стиль “Intermezzo” виразно імпресіоністичний.

Його ознаки:

– настроєвість як основа сюжету; дуже складним за структурою є внутрішній монолог героя в сцені його зустрічі із селянином. Репліки співрозмовника (селянина) відтворюються у свідомості героя, “віддзеркалюються” в його внутрішній мові, підкреслюючи тим самим напруженість духу митця. Як художники-імпресіоністи відійшли від лінійної техніки письма, перейшовши на штрихові мазки (пунктирність зображення), так і майстри слова, зокрема й Коцюбинський, удавалися до такого засобу

– домінування враження над зображенням (предмет постає в ореолі суб’єктивного сприйняття: наприклад, співучі арфи – це насправді бджоли, що беруть нектар із цвіту гречки);

– ефект “кольорової музики”, незвичайного поєднання звукових і колористичних образів;

– вираження внутрішнього світу героя через використання внутрішнього монологу;

– використання прийому потоку свідомості, тобто неупорядкованого, хаотичного процесу мислення, коли цілісна картина світу ніби розпадається на атоми. змалювання світу. Штрихова стилістика дала змогу авторові розкрити події як психологічне переживання й витворити художню красу.

“Він (селянин) говорив про речі, повні жаху для мене, так просто й спокійно, як жайворонок кидав на поле пісню, а я стояв і слухав, і щось тремтіло в мені…

Говори, говори…

“П’ятеро діток голодних чомусь не забрала гарячка”.

Говори, говори…

“Раз на тиждень б’ють людину в лице”.

Говори, говори!..

“Найближча людина готова продати”.

Говори, говори!..

“Між людьми, як між вовками”.

Говори, говори… “

Як бачимо, у наведеному уривку відсутні будь-які лінійні зв’язки між складниками тексту, тут спрацьовують суто психологічні форми його єднань, при цьому не виникає враження, ніби чогось бракує.

Не випадково академік С. Єфремов називав новелу “Intermezzo” “вінцем творчості” М. Коцюбинського.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Тютчев я знаю про осени пору.
Ви зараз читаєте: Аналіз новели Михайла Коцюбинського “Intermezzo”