Андієвська Емма – дерево


Вітри розносили сонця і сіно,
Піском заносячи усесвіт,
І очі грузнули від невбиральних видив.
І крик, що коливав рівнину,
Висів на нитці, мов жовток,
І дерево, що розлилось по небу
Біліше сонця, глибше океану,
Те дерево, що розділяє межі…

Під яблунею не ходить людині.

1961



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір роздум на тему найдорожча людина.
Ви зараз читаєте: Андієвська Емма – дерево