Андієвська Емма – Поезії Халіда Хатамі


Все відійшло, крім склянки і вина,
А я – твій запах шкіри на долонях.
Вже перші півні й вогники в долині,
Я ж кидаю зірки в твій слід – в тартарари, –
Умер давно – і все ніяк не вмру. –
Я знаю, сум, як все життя, мина. –
Моя любов покинула мене.

*
Ти віддаляєшся, і гаснуть всі вогні.
Ти – хлопчик, дід чи просто – смерть в чуганях?
Не знати, як ще довго і – чого ми.
Та вже вітри підкови з серця гнуть.
О, хлопчику, з найближчої таверни,
Нехай за дім для нас – вагон товарний.
Ми так з тобою вже навіки рідні,
Що вже однаково – чи жити, чи вмирати.
Кохання мить, а там – хоч забуття.
Мене нема, існуєш тільки ти.

*
Троянда – ти, а я щербатий ніж.
Я вже помер і тільки, як міраж,
Тебе торкаюся – чекаю воскресіння.
На весь світ – рихви й вогники останні.
З-під ніг – земля, що міниться й тремтить.
Нехай і смерть, аби лиш ти був тут.

*
Я їм тебе – горіхи з твого саду,
Повторюючи в тисячне і всоте :
Ти! – Тільки ти, який згасив зірки,
І я в калюжі – в ранах, сам, Сірко,
Котрому смерть. Люби мене, благаю.
Ніч. Й сизий хрускіт серця під ногою.

*
Твій погляд палить душу і міста,
І я для тебе лиш на мить – місток,
Який ти перебіг без тями.
Хоч оглянись, без тебе вогко й темно.
Не світить сонце, й не пливе ріка.
Мій вогнику, моя найтяжча з

кар.

*
Твої вуста, як хвиля навісна.
Невже для мене вже нема весни,
І я не пеститиму твого тіла?
Що з того, що житгя – сама несталість.
Волаю, зглянься, бо вже смерть чека,
Що – замість тебе – підставля щоку.

*
Я грішник, ти – святий. – Які пекельні муки.
Ти усміхаєшся усім, а я лежу в пилюці
Й чекаю, коли в люпанарії – вогні,
Куди мене ти – поглядом – загнав.
Рай, вічність – пшик. – Без тебе гину!
Прокинься, ти мій камінь бездоганний.

*
Нема землі, ні неба. Все, що – мною,
Ти вилив геть, і чорно серце ниє.
Лишився сад, де я – в кублі гадюк
Й де все навколо піниться й гуде.
Жорстокий, кинь з кохання бодай крихту,
Навіть як це – лиш ниточка Арахни.

*
Твоїх коханців я не хочу знати.
Я – твій єдиний, хоча ти й не мій.
Тебе нема, нема, нема, нема.
І я – тобою – можу тільки снити.
Тебе жадаю так, – щезає тіло.
Голубити тебе, Ваале із металу, –
Дозволь тебе вдихати і любити. –
Ніч. Знову ніч. – Й вина порожня бутля.

*
Жорстокий, пощо мене пеклом водиш?
Невже мою любов так люто ненавидиш
За те лише, що іншого ти любиш?
Схилися. Пестощі розбудять і колоду.
Забудь про іншого. Навчись поволі падать.
Буття – це ти. І твій – на шкірі – подих.

*

Я в мурах – сам. Як пес в пустелі – сам.
Тебе нема, й на попіл – всі і все.
Не любиш, ні, бо був би біля мене.
Чекати – це вода, в якій каймани.
Ти – ноги в вічності, а мій – метелик – час.
Без тебе – смерть, в якої жити вчусь.

*
Живу, перегодований камінням.
Любов мене – на статус наркомана.
Чекаю марно ніжности і ласки.
Коханий, ти мій бовдуре Мілоський,
Схилися, дай тебе любити й пестить. –
Ніч – криголам. І пустка. Пустка. Пустка.

*
О Господи, упирю мій коханий,
Ти – в мушлю – знов, і я без тебе гину.
Люби мене, бо я – на пил – без ласки.
А ти – мій кат, метелик, одаліска, –
В обіймах іншого коханця стогнеш,
І я конаю з розпачу і туги. –
Мій спадку, зглянься! Чи мені – лиш стигми?

*
Моє ти світло, вабик і упир –
Єдине серед бевзнів й нечупар.
І я, – щасливий, – п’ю твою отруту.
Що з того, що – з кохання – тяму втратив.
Тебе торкнутися – життя, прозріння, рай,
Хоч ти – за борт мене – від себе, як мару.

2002



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Чари ночі вірш.
Ви зараз читаєте: Андієвська Емма – Поезії Халіда Хатамі