Антиутопія, або Негативна утопія

Антиутопія, або Негативна утопія – зображення у художній літературі небезпечних наслідків, пов’язаних з експериментуванням над людством задля його “поліпшення”, певних, часто принадних соціальних ідеалів. А. може трактуватись і як заперечення утопічних прожектів, якими захоплювалися Т. Мор, Ф. Бекон, Т. Кампанелла, К. Маркс, В. Ленін таін. Першим таким твором вважається “Левіафан” Т. Гоббса (1651) -* – своєрідний трактат, де мовиться про розбудову схожого на біблійну потвору суспільства. Аналогічними мотивами перейнята алегорична сатира “Байка про бджоли, або Приватні пороки – загальна вигода” Б. Менвіля (1714), третя та четверта книги “Мандри Гуллівера” дж. Свіфта та ін. Наприкінці XIX ст., коли утопія, поєднуючись із науковою фантастикою, домагається, попри загальну кризу позитивізму, визнання за собою футурологічних завбачень, з’являються романи-попередження (“Іруон” С. Батлера, “Машина часу” Г. Уеллса, “Легша абетки” Р. Кіплінга, “Спогади про майбутне” Р. Нокса, “R. V. R.” К. Чанека та ін.). Після утвердження тоталітарних режимів за більшовицькою та нацистською схемою, що зводили людство до нечуваної деградації, антиутопічні твори набувають особливої актуальності: “1984” дж. Оруела, “Коли цілунки довелося обірвати” К. Фіцгіббона, “Невситиме насіння”, “1985” Е. Бьорджесса та ін.

Ви зараз читаєте: Антиутопія, або Негативна утопія