Антонич Богдан-Ігор – Апокаліпсис

Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети
Тяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюрем
І в’язнів по ночах відвідують коханки і комети,
І місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром.

Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво.
На зорях, мов на стінах, цвіль, черва,
Зелінка й вогкість
Обличчя в’язнів миє місяць синім і холодним сяйвом
Аж обростуть за ніч, мов круглі пні, кошлатим мохом!

Підземних рік слизьке, примарне зілля,
Мокрі зорі й змії,
Долини місяця оброслі горіховим гаєм.
Сто днів і сто ночей ідуть руді дощі і вітер віє,
Вода підноситься і зорі й тюрми заливає.

Де не оставсь на каменю ні камень, де зрівнялись гори
Знов мулярі нову тюрму будують з брил
Квітчастих.
Цвіте під шибеницями багряне квіття мандрагори,
І мотуз вішальників для живих приносить щастя.

1936

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Апокаліпсис