Антонич Богдан-Ігор – Бики й буки


Потік рослин клекоче над землею. Лісу лави
Мов мрячні мури. Б’ють джерела зелені над пнями
І меду жовте полум’я в бочках колод дірявих
Рудий вогонь кори, суниць густі рябіють плями.

Знов котить вітер ночі колесо з узгір’їв лисих
За берег зір, де біліють тіней луки.
На спомин давніх вод знов кличе струмінь, що з екстази висох.
Земля погрожує злим зорям п’ястуками буків.

Мов ряд зубів трухлявих, пні стирчать із ям, мов з пащі.
Йде день. дарма зоря в сестри-калини просить крові,
Аж біла з розпачу впаде, немов без змісту слово,
На груди дня, що підіймає мряки сиві хащі.

Спить тіла пень у борі зір і пристрастей, ледачий,
Спить тіла пень й душа у ньому, мов заснула ватра,
А бук до бука, мов бики печерні, в люті скачуть,
Коли багрова плахта сонця кров у них роз’ятрить.

28 травня 1936



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Реферат на тему краса української мови.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Бики й буки