Антонич Богдан-Ігор – Чортівський брідж
В маленькій, біленькій хатині сон мрії колише в колисці дитині.
По усточках сонних, мов тіні по сіні, блукається усмішки брижа.
Лиш сутінків рожі в кімнаті закляті кладуться на “завтра” й на “нині”.
Навколо колиски чортів чотирьох посідало та грають у бриджа.
І мрійно, спокійно і тихо. Лиш день похилився над лихом у вікнах.
На шибах задзенькали мухи й без руху присіли, побачивши гай.
Ні миша не скрипне. І тиша кладе свої пальці на очі привітна.
Біси грали в карти невпинно. дитині приснився тоді вперше – рай.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Антонич Богдан-Ігор – Пейзаж з вікна Дивись: шумує день погожий, Кипить зелена заметіль. В товстому дзбані варить рожі, Аж піна бризкає звідтіль. Дуднить по шибах дощ цинобри, І скло відблискує, мов сталь. Парує курявою обрій, Хвилює в димі ранніх сальв. Підвівши очі з-понад книжки, Побачиш світ барвистим сном, І думка, вирвавшися нишком, Мов нетля, б’ється у вікно....
- Антонич Богдан-Ігор – Алхімія В маленькій келії душно, запах сірки. Засушений, мов сірка, жовтий маг В реторту п’ялить очі, повні спраг. Червоний біс регочеться із дірки. Мов кльоша, золота над всім омана Та опар в куреві кімнату губить. Дрижать в гарячці в’ялі, трухлі губи; Блідий: “Апаге” буркотить, “сатанас”. Та раптом скрикнув маг – ні, він не п’яний, Очам не […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Зелена елегія Стільки минуло вже днів, полотном забуття їх накрито. Нині вже інший є світ, може, зісталось клейно. Іноді вийму старий, запорошений з віршами зшиток, Замкнений в шафі від літ. Так, це було вже давно. Наша гімназ’я стояла на схилі малого узгір’я, Жовта дорога вела просто до річки униз. В осені день кучерявий дощем тут приїхав із […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Чому? У ванні короп золотистий Плюскоче, наче з піни панна, І в куряві рожевих іскор Кружляє веретеном ванна. Мідниця ранку повна піни Із мила сонця. Миють хмари. На сім ключів замкнулись сіни, Де ти в блакитному пожарі. У ванні короп плеще з дива, Побачивши тебе – сон ясний. Але чому ти нещаслива, Чому очей фіалки гаснуть?...
- Антонич Богдан-Ігор – Балада про блакитну смерть Примарні камениці і коші подвір’їв, Мов нетрі мороку, вузькі і мокрі сходи, Провалля ночі, що його ніхто не зміряв, І смуток темних брам, і цвілі млосний подих. Зім’ятий і заляпаний паперу клаптик, Коротка, проста записка: “Ніхто не винен, Злочинця не шукати!” Йде у тихих лаптях, Мов мудрий кіт, дахами місяць, нетля лине. З розкритих проводів […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Лунатизм Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято, Перестань, перестань, о молюсь, перестань! О чому, о чому і мене, і тебе, о чому нас проклято, Щоб ішли я і ти, вдвоє ми, на землі й на неба грань? О замкни, о замкни хоч на хвильку одну це страшне, срібне око! О засунь […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ротації Біжать алеї звуків, саджених у гами. Мов на акорд, упав поверх на поверх. Греблі жовтих мурів, денний вулиць гамір Від берега по берег, тінь вінків дубових. Мусує день, мов склянка золотого чаю, Прочищена блакить, ввиш мряки шумовиння. Йдуть люди жовтих міст, і їхні очі сяють, Хоч смуток вглиб ховають, мов гірке насіння. Церкви, цукерні, біржі […]...
- Богдан-Ігор Антонич – Ротації Богдан-Ігор Антонич РОТАЦІЇ Біжать алеї звуків, саджених у гами. Мов на акорд, упав поверх на поверх. Греблі жовтих мурів, денний вулиць гамір від берега по берег, тінь вінків дубових. Мусує день, мов склянка золотого чаю, прочищена блакить, ввиш мряки шумовиння. Йдуть люди жовтих міст, і їхні очі сяють, хоч смуток вглиб ховають, мов гірке насіння. […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ніч Розкрита книжка, лампа, блудні нетлі, Ляга на серце ржа думок. На стінах тіні в’яжуть круглі петлі В чудний і нерозплутаний клубок. Мов чорний кіт, сів череватий чайник, Годинник, наче джміль, гуде. Яка ж солодка ця принада тайни Та слово, що, мов з каменю, тверде! Бляшане небо, олив’яний місяць І ночі попелястий дим. Невже ж нема […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Шум Шумить і шамотить шумка шума, Шум прибирає, як весною повінь, І кожен лист на дубі шуму повен. Здіймає шлик із голови чумак. Шпарка шурнула шурубура шуру, Мов малахай, маха майном у май І розвіває все кругом украй, Що людям аж мороз іде за шкуру. Тріщить, лящить, мов щелепа, корчма, Й ліщина галуззю стає сторчма. Це […]...
- Антонич Богдан-Ігор – “І” І вітер, що жене по руннім полі, І дощ, що жне руді хмар руна в млі, І злотий усміх зір на синім тлі, І долі спів пшеничної в стодолі. І виноград і водоспад удолі, І сад і дзвінкодзвонні солов’ї, І їх пісні, немов фонема “і” І гай, і водограй, і край на волі. І сон […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Міф Неначе в книгах праарійських Підкова, човен і стріла. В діброві сяє срібне військо, Шумлять санскритськії слова. Русяві й стрункочолі йдуть племена, І їхні друзі – кінь та корабель. Горять на небі ясних зір знамена, Мов перехрест окрилених шабель. 22 грудня 1934...
- Антонич Богдан-Ігор – Мій цех В мойому цеху теслів і митців П’янливі таємниці, зваби і омани. Перо і пензель, тремтячи в руці, Проколюють думок метелики весняні. Співна сокира й гостре долото Формують глину слів і дерево музики. Цей світ – хмільної пісні полотно, Митцеві замалий – для теслі завеликий. 20 січня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – до дна Я витесав поему з срібла, Поема – мов ялиця. Весна спинилась і приблідла, Мов з дива молодиця. Співай, сокиро, теслі безум, Розтісуй пісню знову! Углиб, до дна співуче лезо Встромляю в корінь слова. 20 січня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Ліс Навчися лісової мови Із книги лисів та сарнят! Виходить місяць до діброви Писать елегії на пнях. Струмки полощуть срібло тиші, В росі купається трава. Хай найпростіші з всіх слова У книзі лісу ніч напише!...
- Антонич Богдан-Ігор – до нас! Каштани в ранок сивий, попелястий Шуміли над твоїм вікном. Ти встав, щоб далі ткати, далі прясти Турбот, пісень та мрій фантом. (Каштани наче прапори хвилясті). Хай час від цвілі береже Шляхетне срібло весняного співу. Та лиш послухай: тут уже Нова лунає пісня – рожа гніву. Ось краще ти до нас ходи, Де, наче сосни рівні […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Сутінь Долоні сну в весінніх сінях Лягли на струн прощальнім шумі. В твоїх очах блакитна сутінь. Не дно кларнета – дно задуми! Мов зустрічі давно забуті, Подертий шовк твоїх левконій. Мембрана пам’яті найтонша, Не пропустивши світла, дзвонить. Навіщо, сестро, Навіщо пестиш тіні тіней? Закрижаніле соло сонця Мов дно музики Ув оркестрі, Що грає в сну блакитних […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Бджола Лисніє липовий, липневий липець, Липучий і лискучий в білім збанку. В нім розтопились зорі на світанку І пахощі левад, квітчастих китиць. Над озером пахучим, золотавим Дзеленькає маленькая бджола. На брезклі брижі жовтого чола Лягає тінь її пружком імлавим. Мов квітка, розхиляє, п’яна цукром, Крил пелюстки, а рідина густа Маленькі ніженьки хватає цупко. І крильцями пішла […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Франко Не легко відійти в країну вічності німу, Хоча яка була б дорога днів трудна і сіра. На сто вузлів сплелись думки з землею, й аж йому Життя з долоні випало, немов розбита ліра. Учитель і поет, виховник, будівничий, що Було для нього кожне слово чином, кожне ділом, Не музам дань складав і не собі співав, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Спротив Чи то струни, чи не струни, Чи то, може, вістря шпаг? Вік минув зеленорунний, Що садами ніжно пах. Навіть скрипки срібні жили Не заплачуть серед туч, Хоч на серце наложили Днів твердих тісний обруч. Так стоятиме навпроти, Хоч до цього не привик, Наче скам’янілий спротив, Цей моєї пісні крик....
- Антонич Богдан-Ігор – Гірка ніч Заснули люди в чорнім місті, Під ковдрами леліють сни. Твоєї мрії не помістить Цей світ безкраїй та тісний. Замовкли голоси охриплі, І спокій крила розпина, І північ зерна маку сипле, Та не для тебе тишина. І ось дрібний чорнявий хлопець Підніс долоні до чола. Ні, суті світу ти не схопиш, Не вирвеш віршем корінь зла....
- Антонич Богдан-Ігор – Черемхи Мов свічка, куриться черемха В побожній вечора руці. Вертаються з вечірні лемки, До хат задумано йдучи. Моя країно верховинна, – Ні, не забуть твоїх черемх, Коли над ними місяць лине Вівсяним калачем!...
- Антонич Богдан-Ігор – Тюльпани два Тюльпани два, мов ти зо мною, На двох краях життя пустелі Даремне кличуть, лиш водою Йдуть світла золоті тунелі. Червоне полум’я двох квітів Крізь сіру тінь, крізь сіру тишу. Так родяться мистецтво й міти Із туги за далеким, вищим… За кращим, більшим, за незнаним, Що підняло б над світу низом. Два райські птахи – два […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Натхнення Такий бува момент, що в серці полумінь пече, Напруга почуваннів межі розрива, Злітають блискавки з осяяних очей, Та іскрами думок палає голова. Немов льоди душі твоєї попливли б Увиш, Підносять слова щиріш і правдивіш, Мов квіт зарання, відімкнеться серця глиб. – Тоді стає брехнею кожен вірш. 19 і 20 травня 1932...
- Антонич Богдан-Ігор – Лещетарі На кичери, гори, ліси, Мілкого срібла басейни – Навпрошки, навскоки, навкоси, Навпрямки, навперейми! Вітер гір, мов холодна вода, Вимиє нам легені. Морозу сила молода Висталить наші жмені. Сила пекуча, тріскуча морозу Вигострить, наче бритву, віддих. На поверхню білих хвиль голомозу Вибігнуть очі на звіди. Заклятий в нас нестримний рух, Заклятий в нас нестримний гін. Б’є […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Пісенька до сну Не думай! Спи! думки – отрута щастю. Цвітуть дві тіні – дві лілеї чорні. Не думай! Спи! до всіх скорбот причасний І так усього в думці не обгорнеш. Прощаючись із спомином останнім, Що тінню вихиливсь з-за яви краю, В солодкім марнотратстві почуваннів Кохання вицвіле знов прикликаеш. Це справді зле, що покохав занадто, Заміцно, зарозтратно. Захват […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Колодійство Вже сонця колесо збиває стельмах, Ще обруча – до осі полум’яної! Цим возом їхатиме завтра Зельман, Ключар і староста гульби весняної. Відносить стельмах сонце ковалеві: – Обруч найбагряніший викуй, майстре мій, Щоб сонце жевріло ясніш від гриви лева Весні трояндній й осені оайстреній!...
- Антонич Богдан-Ігор – Троянди Пора троянд спізнилась, сестро, Так довго ждали, аж приходить. На милі сонця, світла верстви Розміряно і землі й води. Хоча це світло надто кволе, Хоч надто рано й сніг упертий, Ощадне сонце й зелень гола, Все ж день рясний на чар нестертий. В крові з троянд умивши руки, Під горлиць воркування перше Ідем, далека, поміж […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Хати Хати, немов гриби червоні, Ростуть під вітром буйновійним. У черепицю дощ задзвонить. Моє село, ти ще спокійне? По давніх війнах, що минули, В лісах багрових виють лиси. Ще люди заграв не забули, Знов над селом комета висить. В ріці дівчата сонце миють, Прийшли над воду вільхи рядом. Тут орють від століть, тут сіють І бунтарів […]...
- Антонич Богдан-Ігор – дахи Оте село у вільхах і ліщині, Де на дахах червона черепиця, Загорнеш, наче в плахту, в небо синє Та молодість загорнеш в таємницю. Калинову чи пам’ятаєш кручу, Де пастухи в криниці сонце поять? Напишеш повість: вечори пахучі, Задума вільх, дахів багровий пояс. 2 квітня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Назавжди Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка, І тінь замазує панни, мов образи затерті. У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись Об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод, Дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком Прощається з сестрою, що у зореколі їй Не сяяти Вже більш. Так ніч Блакитним снігом миє в […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Батьківщина Жовті косатні цвітуть на мокрих луках, Як за днів дитинства, в кучерявій млі. Вилітають ластівками стріли з лука, Білі стріли літ. Оси золоті в чарках троянд розквітлих, Мокрі зорі куряться під сизий вечір. Ще горить твоєї молодості світло, Хоч новий десяток літ береш на плечі. Слухай: Батьківщина свого сина кличе Найпростішим, неповторним, вічним словом. У […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Стріла Подай мені лютню з каміння, Холодну мов лід і блискучу мов сталь! О, не кантилена осіння, Зими променистий, іскристий кришталь. Не зайві жалі легкозмінні, Не мелений мелос, не настрій шовковий. Хай струни, як вістря кремінні, Деруть мої пальці і гнуть аж до крові. О, визволь від слова безсили, Розчавлю притаєну зради змію. Напружую струни і […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Про строфу Чотири різнобіжники на мапі серця, Чотирикутник радості та болю, Чотири припрямки до боку, що не зветься, Що входить клином – між чуття та волю. Дарма, дарма, що гостре вістря душу ятрить, Серп і серпанок нам на ніч коротку. Хоч знаю, що лушпиння слів закриє ядра, Вкладаю тихість уст – в строфи коробку....
- Антонич Богдан-Ігор – Буря Надходить буря. Сиві вільхи В тривозі туляться до себе. Щоб відідхнути, просить пільги, Хоч на хвилину, в багрі небо. Мов стовп, піднявся вихор тричі, І сяють блискавки, аж маки Червоні сплющують зіниці І клоняться хорунжим ляку. Кларнетів схлип, і вітру помах, І виє лис – нічний астроном. Червона неба папілома Прорізана, мов бляха, громом. Це […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Тернина Немов метелик полум’яний, На кущ тернини сонце сіло. У твої очі синьо-тьмяні Дивлюсь натхненно і несміло. Коли нас ніч розділить сонних, Серця заб’ються в нас окремо, Щербатий місяць снами томить, Чарує мертво і зелено. Та не лякайся, моя люба, Спокійно тої жди хвилини, Коли коханням день окрилить, Коли весна на кущ тернини Метелик сонця знов […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Кличу Ці слова схвильовані, Ці слова неспокійні, грізні. Їддю часу опльовані, Наче коні бичовані Батогами, злітають пісні. Це тобі я складаю дань слів, Динаміко суворих днів! Хоч в саду понад сливою Романтичної пташки нема, Мов добою щасливою, Своє серце виспівую, Бо мовчати не можу, дарма! Моя пісня тобі і мій спів, Динаміко суворих днів! Ось вітрами […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Зозуля Ой, закувала знов зозуля. Мабуть, кує вже сотий раз? Вже двадцять весен в юних гулях Відмірюю піснями час. Роса сріблилась на малинах, Хлоп’я молилось до весни. Зозулями хвилини линуть І хлопцеві малюють сни. 20 січня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Підсвідомість Понад похмуре, чорномуре бердо Підносив замок кам’яний свій жест. В нім сивий мешкав цар, мов срібний жезл; В льохах тримав рабів своїх він твердо. Навколо замка виросли крокос, Повій з-під листя вій глядів на жердь. Щораз то більш впадало в погріб жертв, Неначе б хто косив тяжкі покоси. Враз лютий бунт затряс тюрми кублом. Геть! […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Шлюб За тло – блакить. В ній щиглі і кларнети. Схилився явір над водою. Коні І кругле сонце золотим браслетом Заплетене у кучері левконій. І мох вогню, і вітру ясний галас, І буря світла на води дзеркалах, Мов зламана веселка, що упала На камінь і удвоє розламалась. Левконій теплий шепіт. дальній бубон Червоного майдану, де стрічаєм […]...
Літопис самовидця скорочено.