Антонич Богдан-Ігор – диво

Над ранком. Зорі з вовни мряки,
Мов злоті гудзики з плаща,
Відпоре день і сім’ям маку
Розсипле солов’ям в кущах.

В сувоях тиші сплять долини,
Де мох задуми й мох імли,
Аж скотиться стозерна диня
На лопуховий ранку лист.

Як диню сонця зсуне вітер
На решето ясних долин,
Розплющують зіниці квіти
І листя рветься в дальню синь.

А серце, що, незаспокійне,
Збагнути хоче все до дна,
Тріпочеться і з листям рвійним
До болю прагне дива дня.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – диво