Антонич Богдан-Ігор – дует

Поволі повертаємось у землю, як в колиску,
Вузли зелені зілля в’яжуть нас – два спутані акорди.
Сокира сонця вбита в пень дубовий лезом блиску,
Музика моху, ласка вітру, дуб, мов ідол, гордий.

На тратві дня, що нас несе, тіла слухняні й теплі
Зростаються з собою, мов два сни, два вірні квіти.
Мов шерсть кота, нас гріє мох. Заміниш зорі в шепіт,
Заміниш кров у зелень і музику. Небо світить.

Де берег дня, за морем неба, сплять вітри майбутні
І наші вірні зорі – наші долі ждуть в заморях,
Поки не здійсняться з землі наказу. В се несутнє
Відкинемо і лиш екстазу чисту візьмем зорям.

Болить натхнення крові. Брови, мов дві стріли, колють,
І мур мелодії над нами, мов луна велика,
Немов крило вітрів. Від зір залежить наша доля.
Гориш рослинна й спрагла, мов земля. Ти вся музика.

18 травня 1936


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Караюсь мучусь але не каюсь.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – дует