Антонич Богдан-Ігор – два серця

Related posts:

1. Антонич Богдан-Ігор – Назавжди Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка, І тінь замазує панни, мов образи затерті. У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись Об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод, Дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком Прощається з сестрою, що у зореколі їй Не сяяти Вже більш. Так ніч Блакитним снігом миє в […]...
2. Антонич Богдан-Ігор – до холодних зір Накрита неба бурим дахом, Мов бронза, ніч тьмяніє й стигне. Як вбиті в ніч горючі цвяхи, Холонуть зорі в сині криги. Насуплений, їдкий, запеклий Заслониш очі лунатичні, Бо твоє серце – чорне пекло, Середньовічне і містичне. Тремти в цей вечір забобонний, Мов астролог, дивися в зорі! Хай всіх, хай всіх, як ти, бездомних Пригорне ніч, […]...
3. Антонич Богдан-Ігор – дзвінкова пані В’їжджає віз на третю греблю ночі. Хто нас, вітре, кличе? Чи скоро вийде нам назустріч білий схід, мов олень з бору? І ти для мене дивний, і я сам для себе таємничий. Мій віз, мов птах, два крила куряви здіймає з вітром поруч. Дай карти, пані квітня, карти дай і ворожи з долоні! Я їду […]...
4. Антонич Богдан-Ігор – Запрошення Вже спалюється день на вугіль ночі, Росою вечір трави з попелу полоще, І ляк, мов свердел, твоє серце точіть, І місяць тіні згублені полошить. Самітний друже, мов у ночі пояс, Ти в таємничість світу оповитий. В цей вечір весняний ходи зо мною В корчмі на місяці горілку пити. 1931...
5. Антонич Богдан-Ігор – З зелених думок одного лиса Я не людина, я рослина, А часом я мале листя, Співало дванадцять дівчаток: ой, стелися, хрещатий барвінку, І сонце в ріці веретеном зеленим крутилось… Написана єдина істина: рости!.. Хвала усьому, що росте, Хвала усьому, що існує! Живу, терплю й умру, як всі звірята. Звірята й зорі, люди і рослини – У всіх одна праматір, Природа […]...
6. Антонич Богдан-Ігор – Вільхи Весна на вільхах палить ладан, І пахне ранків холод синій. Зелений кодекс квітня влада Для карасів напише й линів. До ставу, що закрився гаєм, Ідуть дівчата хмари прати, І вітер листя розгортає, Бо хоче сонце з вільх зірвати. І серце знов знаходить слово Струнке, закохане й сп’яніле! У небо ясне й малинове, Мов птахи, вільхи […]...
7. Антонич Богдан-Ігор – Ранній вітер Крилатий вітер, дужий вітер, Що зорі, листя й ластівки несе, Сп’яняє серце. Ех, летіти В зелений квітень, в синь пісень! Піднявся день, мов олень з кручі, Ніч відплила, мов корабель. Крилатий вітер і пахучий, Мов дзенькіт сріблених шабель....
8. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень пісні Я маю дім, при домі сад, Ліричні яблуні у ньому. Мов свіже молоко – роса, Розваги мед мені палкому. Мов капелюх, квітчастий дах, І дім мальований, мов скриня. Злодії ходять по садах Крізь перелази та вориння. Обгородити треба конче, Покласти мур з каміння й сну. Росте в мойому саді сонце – Похмільна квітка тютюну. Виходжу […]...
9. Антонич Богдан-Ігор – Батьківщина Жовті косатні цвітуть на мокрих луках, Як за днів дитинства, в кучерявій млі. Вилітають ластівками стріли з лука, Білі стріли літ. Оси золоті в чарках троянд розквітлих, Мокрі зорі куряться під сизий вечір. Ще горить твоєї молодості світло, Хоч новий десяток літ береш на плечі. Слухай: Батьківщина свого сина кличе Найпростішим, неповторним, вічним словом. У […]...
10. Антонич Богдан-Ігор – Коропи Співають коропи, і крають води леза, Дахи, мов віка скринь, підносить вітер, І проповідь говорить окуням береза. Це все недійсне, навіть неймовірне, Цьому не вірте! Та дійсне те, що бачив я уранці Там, де ріка коріння миє гаю, Коли вітри, мов пристрасні коханці, До купелі дівчата роздягають. 3 квітня 1935...
11. Антонич Богдан-Ігор – Mater dolorosa Страдальна мати В темну, чорну ніч Віяли вітри. Срібних зір не ліч; Мерехтять лиш три. Три самітні зорі, Наче сльози три, Наче перли в морі, Віяли вітри. Чорна плахта ночі Навкруги шатром. Чи що бачать очі? Мати йде шляхом. Темряви година, Зорі жовтим зерном. Йде із серцем Сина, Що пробите терном. Неділя, 27 березня 1932...
12. Антонич Богдан-Ігор – Забута земля Село вночі свічок не світить, Боїться місяця збудити, Що жовтим без наймення квітом Цвіте в садах, дощем умитий. Густа вода спливає з гребель, Де обрії спинились в леті. У бурих кублах побіч себе Звірята, люди і комети. Забута земле під дощами, Під оливом рудого неба! Ця пісня серцю наче камінь, А все ж її співати […]...
13. Антонич Богдан-Ігор – Поетова весна Ну що ж, поете безіменних мрій? В твоїй чернетці пишних віршів рій Дзвінкими римами впиває, як вино. Ти крізь вікно У далечінь глядиш: Виприскують сріблясті стебла трав, Небавом бризнуть яблуні бруньками І край дороги виросте спориш. На березовій скрипці вітер грав І, наче шовком, витер кожний камінь. Ти піснею розпалене чоло В долоні похилив. Ось […]...
14. Антонич Богдан-Ігор – до гордої рослини, цебто до самого себе Широкоплечі пні. Черва і червень. З погаслих зір срібляве порохно Обсипує дубове листя. дно Підземних рік. Тремтять рослинні первні. Хмарин хустина на обличчі неба. Співає сонно гімн гниття черва. Заранній лук мов сонячна брова. Проміння кусні – світло тонкостебле. Зелена башта – дуб стрільчастоверхий, Підвівшися із ночі чорних нар, Виполює черву й гниття пожар Зливає […]...
15. Антонич Богдан-Ігор – Епічний вечір Під прапором мідянолистих буків, Де сонце покотилось вогняним тарелем, Засмаглі хлопці, мов джмелі на луках, Гудуть, і вибухає пил з рудих цегелень. На бурунах трави, в зеленім димі Колишуться корови, мов тяжкі колоди, І зорі в зорі дзвонять понад ними, Й шумлять під ними буйно життєтворчі води. Той струм, що з сонних квітів синім димом […]...
16. Антонич Богдан-Ігор – Перша глава Біблії Коли співав ще камінь, мали крила змії І Єва одягалась в черемхове листя, Тоді буйніший і хмільніший вітер віяв І море сяяло під зорями сріблисто. Коли із яблуні зірвала Єва місяць, У раї збунтувались буйногриві леви, Адамові сини по світі розійшлися, Здвигаючи міста і тереми для Єви. 4 квітня 1935...
17. Антонич Богдан-Ігор – Гімн перед світанням Похмурі дні, суворі дні, Що гіркотою налили пісні, Тривожними питаннями лягають на уста, Вкривають обрії, мов непрозора мла густа, Примарами карають нас у сні Похмурі дні, суворі дні. Гарячкою попалені шепочуть губи: Що буде? Даремно торгає рука вузли кошлаві, Даремно грубу петлю рве, що шию давить. Усюди Блукаючи в нестямі, зір дороги губить. Похмурі дні, […]...
18. Антонич Богдан-Ігор – Концерт Горлянки соловейків плещуть, мов гобої, У димі пахощів, в чаду лілейних куряв, Аж спів змінився в запах, мов за ворожбою, Розплився в квітний пил. Це тільки увертюра. На солов’їне гасло дружні перемови Усіх музичнодзьобих ста племен пташиних, І ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові Прадавній корінь “ку” у горде соло лине. Самці й […]...
19. Антонич Богдан-Ігор – дно тиші Сліпуче чорний вугіль ночі, глиб і серця шахта, Природи дно – дно таємниці й неба синє лоно; Лящить у вухах сон – зім’ята та подерта плахта, І дзвоніть в темряві співуче серце телефону. Так будиться хаос забутий літ дитячих світу, З-поза свідомості запони дивиться прадавнє, Мов озеро, чарує в сріблі заля, й синім квітом Проломаний […]...
20. Антонич Богдан-Ігор – Малий гімн Стріла намірена до льоту, Струна настроєна до гри. Червоні зорі, мов монети, В калитці вечора лягли. А серце? Серцю лиш п’яніти, Тремтіти і кохать йому. Звеличую усоте вітер, Звеличую стокрот весну. 12 березня 1935...
21. Антонич Богдан-Ігор – Лещетарі На кичери, гори, ліси, Мілкого срібла басейни – Навпрошки, навскоки, навкоси, Навпрямки, навперейми! Вітер гір, мов холодна вода, Вимиє нам легені. Морозу сила молода Висталить наші жмені. Сила пекуча, тріскуча морозу Вигострить, наче бритву, віддих. На поверхню білих хвиль голомозу Вибігнуть очі на звіди. Заклятий в нас нестримний рух, Заклятий в нас нестримний гін. Б’є […]...
22. Антонич Богдан-Ігор – Віщий дуб Сніг зеленіє в світлі ночі, Сніг блакитніє в світлі дня. Цей дуб – то дерево пророче, Корява ліра з його пня. Сніг попеліє в сірий вечір, Щоранку у вогнях цвіте. Із рани сонця кровотечі Б’ють в царство снігу золоте. Лиш дуб один крізь біле море, Дельфін рослинний, вдаль пливе І лірою сніг-саван поре, Віщуючи життя […]...
23. Антонич Богдан-Ігор – Сурми останнього дня Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята, Географи малюють зорі крейдою на неба мапі, В рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий, І місяць золотим котом лежить у мене на канапі. Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні, Купці й роздягнені дівчата, в’язні в тюрмах і поети. Оркестра полісменів дме меланхолійно в труби […]...
24. Антонич Богдан-Ігор – Золотоморе Йде дощ малин. Племена бджіл шаліють. Струни світла Поторгані. Приїхали посли з золотоморя. Квартет долонь – два спутані акорди. Мряки мітли. В червоний ягід дощ в’їжджає білий кінь. Про зорі Мовлять посли, та їхня мова нам незрозуміла. Колись давно співала неня про золотоморе, Підводне царство, де ночує сонце в білих віллах У зливі світла. Їде […]...
25. Антонич Богдан-Ігор – Апокаліпсис Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети Тяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюрем І в’язнів по ночах відвідують коханки і комети, І місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром. Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво. На зорях, мов на стінах, цвіль, черва, Зелінка й вогкість Обличчя в’язнів миє місяць синім і холодним сяйвом Аж […]...
26. Антонич Богдан-Ігор – дует Поволі повертаємось у землю, як в колиску, Вузли зелені зілля в’яжуть нас – два спутані акорди. Сокира сонця вбита в пень дубовий лезом блиску, Музика моху, ласка вітру, дуб, мов ідол, гордий. На тратві дня, що нас несе, тіла слухняні й теплі Зростаються з собою, мов два сни, два вірні квіти. Мов шерсть кота, нас […]...
27. Антонич Богдан-Ігор – диво Над ранком. Зорі з вовни мряки, Мов злоті гудзики з плаща, Відпоре день і сім’ям маку Розсипле солов’ям в кущах. В сувоях тиші сплять долини, Де мох задуми й мох імли, Аж скотиться стозерна диня На лопуховий ранку лист. Як диню сонця зсуне вітер На решето ясних долин, Розплющують зіниці квіти І листя рветься в […]...
28. Антонич Богдан-Ігор – Весна (скорочено) Росте Антонич, і росте трава, І зеленіють кучеряві вільхи. Ой, нахилися, нахилися тільки, Почуєш найтайніші з всіх слова. Дощем квітневим, весно, не тривож! Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо, Хто сипле листя – кусні скла на тебе? У решето ловити хочеш дощ? З всіх найдивніша мова гайова: В рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі, На […]...
29. Антонич Богдан-Ігор – “І” І вітер, що жене по руннім полі, І дощ, що жне руді хмар руна в млі, І злотий усміх зір на синім тлі, І долі спів пшеничної в стодолі. І виноград і водоспад удолі, І сад і дзвінкодзвонні солов’ї, І їх пісні, немов фонема “і” І гай, і водограй, і край на волі. І сон […]...
30. Антонич Богдан-Ігор – Посли ночі Причалив човен сонця в пристань – у вікно на дубі І кинув на прощання сім червоних весел. Стовпи струнких тополь підперли небо. Мовкнуть губи. Прийшли посли від ночі. Чи поїдеш, юний тесле? Де соковиті грона зір плекає брат твій – ідол У винницях на хмарах, у саду із плахт плавучих, Коли калина ввечорі засмаглюється блідо, […]...
31. Антонич Богдан-Ігор – На вітер Кинь пісню на вітер, На вітер слова! Десь шепотом віти, Десь шумом трава. Не в воду глибоку, А в сонце пливеш. Подумай, нівроку: Ех, світ цей без меж! Дме вітер у руна Життя молоде, На яблуні струнах Долоні кладе. Немає ще яблук… Хтось кличе з яруг. Послухай: це зяблик, Це сірий твій друг. Ти сонно […]...
32. Антонич Богдан-Ігор – Шум Шумить і шамотить шумка шума, Шум прибирає, як весною повінь, І кожен лист на дубі шуму повен. Здіймає шлик із голови чумак. Шпарка шурнула шурубура шуру, Мов малахай, маха майном у май І розвіває все кругом украй, Що людям аж мороз іде за шкуру. Тріщить, лящить, мов щелепа, корчма, Й ліщина галуззю стає сторчма. Це […]...
33. Антонич Богдан-Ігор – Октостих День повіки розплющає й отвирає сонне сонця око. Руки кладемо на вітер запашний й віддихаємо глибоко. Наші поринуть долоні в зимну, чисту, кришталеву воду. Надлетить із поля легіт легко й звіє мряку з-понад броду. Мов пташня, розгублені хмарки лопочуть крилами над лісом. Прядемо серцями просту, тиху радість з сонячних повісом. Віддамо без болю давню тугу […]...
34. Антонич Богдан-Ігор – Пісня про вічну молодість Запрягти до саней чотири чалі коні І в чвал, і в чвал! Заіржуть баскі бігуни на реміннім припоні, Аж луна відіб’ється Від скал, від скал. Тріснути батогом на вітер буйний І вдаль, і вдаль! Наші очі далеччю гартуймо, А серце куймо На сталь, на сталь. Ударять у срібну рунь золоті копита, Мов грім, мов грім. […]...
35. Антонич Богдан-Ігор – Ніч в місті Ніч сідає на рогах вулиць І тулить сірі кудли в цемент стін А часу гін Плутаючись в сітях дротів По цинках блях З даху на дах З цвяху на цвях Котиться І коле свої груди о колючки громозводів Котиться і коле Час-перекотиполе Місяць розп’ятий на антенах і рудий лоб Обмотав шматками міді А зимні долоні […]...
36. Антонич Богдан-Ігор – Подорож літаком Літак, немов змагун, бере розгін, Костричить кострубатий, гострий лоб, Як віл, вдаряє до повітря стін, Іде в повільний гін, пізніш в галоп. Шалений вітер дме від дужих крил, Нараз підстрибує, дере муслін Імли та пнеться стрімко в неба схил. Відштовхуємо землю, наче м’яч. Рев, гуркіт обіймає нас в кліщі. Залізний круче, перестань, не кряч, Не […]...
37. Антонич Богдан-Ігор – Концерт з Меркурія Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста, В долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну. На голови міщан злітають зорі, наче листя, У скорчах болю і багатства людський вир заснув. Бур’ян дахів, співуче зілля, міцний кущ – антени. На ніч сплітаються коханці, мов гарячий хміль. Червоні раки ламп повзуть по меблях і по стінах, Холоне тіло […]...
38. Антонич Богдан-Ігор – Міста й музи Дубове листя, терези купців, цигани, Щоденний гамір і щоночі вічні зорі. Життя, що найтрудніше із мистецтв. догана За кожний зайвий день. Жде ніч – суддя суворий. Уста солодкомовні зрадять. Може, спомин Не лишиться з турбот, що нам орали чола. Крило плаща із пліч. Крило вітрів над домом, Вузли димів, що в’яжуть небо з міста колом. […]...
39. Антонич Богдан-Ігор – Ранок юнаків Вилітають – лиш стопи дзвенять, Аж майдан задрижав, розспівався. Наче курява, стукіт піднявся, Мов туман, коли вітер шугне, Буря кроків пливе взапашне, Промінливе повітря та гне По дорозі усе, мов солому. На піску, на камінню дзвінкому В бігу ноги скресали вогня. Ні, даремно було би спинять, Ваші обрії, ваша земля вся. П’яний ранок – Кучеряве […]...
40. Антонич Богдан-Ігор – Над книжкою поезій Люблю не раз вертатись до старого табурету, Де кілька книжечок лежить завинених в газету. Коли з-за неба виринає ніч назустріч дневі, Мов спомин, випливають із полиць слова вишневі. Слова, що пахнуть житом, сіном, сонячними днями, Надихані землею та навіяні вітрами. Слова, що вимріяні у безсонні, довгі ночі, Коли стріла натхнення, вбита в серце, їддю точить. […]...