Антонич Богдан-Ігор – Епічний вечір


Під прапором мідянолистих буків,
Де сонце покотилось вогняним тарелем,
Засмаглі хлопці, мов джмелі на луках,
Гудуть, і вибухає пил з рудих цегелень.

На бурунах трави, в зеленім димі
Колишуться корови, мов тяжкі колоди,
І зорі в зорі дзвонять понад ними,
Й шумлять під ними буйно життєтворчі води.

Той струм, що з сонних квітів синім димом
Проходить в стиглість ядер, спрагу росту будить,
Насіння кільчиться, упавши в плідну вогкість.
Мужчини волохаті палять темним оком
Дівок широкобедрих, смаглих, повногрудих.
Горбатий янгол лісу манить теплим мохом.

Завиті у пергамент неба зодіаки
Ввижаються нам у хрестах щоночі,
І мрії наших вір горять стожарним маком.

І з зір загаслих іскри осявають очі,
Червоні півні синій місяць кличуть –
Це буревій краси, прапервнів громовиця!

Так родяться релігії й суспільний лад.
Боги й звірня. Громада до громади.
Епічний вечір починає владу,
І синій, вічний стяг лопоче таємниче.

Усоте прославляю буйноту життя!

27 жовтня 1935



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему особистість.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Епічний вечір