Антонич Богдан-Ігор – Ідольські ночі

На хмарах відблиск місяця повторений, мов пісня,
На хмарі хмара – срібний мур, під муром виють лиси.
Від зір, мов струни, шнури листя над землею скісно,
Гриби рудими тарілками дзвонять в хорах лісу.

Оркестр рослинних голосні пузони-пні дубові
Усоте просурмлять неписаним законам ночі
І принесуть вовки діброві жертви з м’яса й крові,
Руді обтерті щоки об рослин музичне клоччя.

Ніч хижих прав і темних чарів. В діжах багон місять
Брудно-червоне тісто грязі. Сови ладять зраду.
Тож хай моргне зоря бровою срібною на місяць,
Зоря – сестра музики й вартова нічного ладу.

До квіту липне квіт – в густій росі, як в білім клею,
Товста, олійна зелень лісу в плахті ночі грубій.
Вузли коріння, мов ключі музичні, під землею
Сплітаються в мелодію, що грає в пнях у трубах.

Це тут кутирів лісових таємний круг і вежа,
Це тут виснажуються бур майбутніх перевали,
Щоб блискавка на блискавку, мов лезо навхрест леза,
Вдаряючи з розгоном, крила людських снів ламала,

Щоб крила хат вінчала шлюбом полум’я й пожару,
Щоб темний ляк – дитя підземне кликала щоночі.
Де поза розумом чуття провалля, наче нетрі темні,
Незрозуміла мова вір прадавніх нас оточить.

Слово за словом, мов ріка весною криги, точить.

16 травня 1936


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Образи молодої франції в повісті гобсек.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Ідольські ночі