Антонич Богдан-Ігор – Кінець світу

Мов бура плахта, хмара круків
Сідає на дахах бриластих,
І місяць, звівши сині руки,
Немов пророк, став місто клясти.

За всі гріхи і всі провини,
За малість, зрадність і підлоту,
За злочини, що повне ними
Кубло презирства і голоти.

Тоді розпутники і гарпагони
Покутних псалмів заспівали,
І калібани били в дзвони,
Й гетери, мов кобили, ржали.

Мерзенні, сороміцькі, мертві
Люїзи з ліжок виходили,
Й сарданапалів гордих жертви
Червоні язики гострили.

Мов стріл дванадцять з неба пращі,
Вітрів дванадцять шле додолу,
Й Земля розкрила зворів пащі,
Й розбите в кусні Сонця коло.

Гримить підземний лоскіт здаля,
Вдаряє в мури буря дзвонів,
І місто котиться в провалля
Під лопіт крил і мегафонів.

4 січня 1936

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Кінець світу