Антонич Богдан-Ігор – Корчмарські чари
Кіптява свічка й ніж щербатий,
Червінна королева з карт.
Змішалась ява з сном крилатим
І все недійсне – ніч і чар.
Тремтять уста на чарки вінцях,
І горло здавлює відчай.
Корчмарю, сто даю червінців,
Лиш місяця мені продай!
13 березня 1935
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Антонич Богдан-Ігор – Автопортрет “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я – закоханий в житті поганин”. “Привітання життя”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, Над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, Невже ж тобою не п’яніти? Я, сонцеві життя продавши За сто червінців божевілля, Захоплений поганин завжди, Поет весняного похмілля....
- Антонич Богдан-Ігор – Чарки Зелений ясень, серп і коні. Прилипнув хлопець до вікна. В чарки сріблисті і червоні Поналивалася весна. І хочеться хлопчині конче Від весняних воріт ключа. З трави неждано скочить сонце, Немов сполохане лоша....
- Антонич Богдан-Ігор – Черемхи Мов свічка, куриться черемха В побожній вечора руці. Вертаються з вечірні лемки, До хат задумано йдучи. Моя країно верховинна, – Ні, не забуть твоїх черемх, Коли над ними місяць лине Вівсяним калачем!...
- Антонич Богдан-Ігор – Балада провулка Де, заламавши руки сині, Рятунку кличе ніч намарне, Колишуться п’яниці й тіні Біля кульгавої ліхтарні. Блакитним квітом похилившись, Ліхтарня, мов лілея в’яне, І світ недійсний, тільки миші Ведуть шевців на місяць п’яних. В корчмі із зорями й дзвінками, Де лупії і сажотруси Співають гімни над склянками І славлять ніч і чар спокуси. Крива ядуха пані […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Четвертий кут Віра, надія, любов. – ч. 1 О, вічно тужать людські душі, Час принесе поразку. Хай нам шепоче янгол в уші Нову шовкову казку. Прилине срібний янгол уночі, Примара невидима, Аж батьківщину осяйну сплячи Побачиш над очима. Пізнати знов єдине і важне, Почути знов забуте, Та осягнути недосяжне, Здобути нездобуте. Де від землі до вічності є […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень ночі П’яніючи отруйним чадом Ночей сріблистих та гірких, Дивлюся в місяця свічадо Крізь шибу, повну світляних, Холодних, синіх і тремких Далеких відблисків світів, Що, кинуті у тьму, горять Самітні, горді, золоті, Немов знаків санскритських ряд, Які прадавнім сном дзвенять І перешіптують із дна, Загубленого в морок дня, Слова старої ворожби В ім’я землі, в ім’я вогню. […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Підкови На сто возах весна приїде, Мов луки, вигнуться смички. Крізь сито дощ весінній цідить, І дяк запалює свічки. Та їхать ми ще не готові, Й баси нам нетерпляче тнуть. Хай, люба, місяць на підкови Нам ковалі перекують. 9 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Весільна ніч Палає ніч пташиним співом. Хто ж, люба, ложе нам постелить? Дивись, як сяє мерехтливо У вікна місяць – чару келих. Хрещатим мохом і коханням Нас оплете нестямне щастя. Сто місяців тремтить зарання У снах гарячих і квітчастих. 10 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Хміль Дівчино, хмелю весняний, Довкола мене оплетися! Кують нам дятлі з моху сни І в сто гаях лопоче листя. Весна омаєних весіль І кожна ніч, немов отрута. Твоїх долонь ласкавий хміль І тайна щастя незбагнута. 9 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Косовиця Немов брусок, гострить скінчивши, Косар за пояс сонце вклав. Аж день розкрився ширше й глибше, Як він засукував рукав. Слова співучих сіножатей Покошені до строф лягли. Вже труд натхненний і крилатий Скінчився, й піт з чола зітри. 22 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Зима Кравці лисицям хутра шиють, Вітри на бурю грізно трублять. О боже, стережи в завію І людські, і звірячі кубла. У сто млинах зима пшеницю На сніг сріблясто-синій меле. Назустріч бурі ніч іскриться, Провалюючи небом села. 31 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Схід сонця Страшне вино ночей доспілих По вінця в черепі хлюпоче. Буджуся сонний, неспокійний, І місяць чавить мої очі. Та раптом чую: вище, тонше, Стрункіше дзвонить ясна синь. Драконе місяцю, загинь! Ось білий бог ізходить – сонце. 11 березня 1936...
- Антонич Богдан-Ігор – Черемховий вірш Вже ніч нагріта п’яним квіттям Димиться в черемховій млі, І букви, наче зорі, світять В розкритій книжці на столі. Стіл обростає буйним листям, І разом з кріслом я вже кущ. З черемх читаю – з книг столистих – Рослинну мудрість вічних пущ. 21 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Малий гімн Стріла намірена до льоту, Струна настроєна до гри. Червоні зорі, мов монети, В калитці вечора лягли. А серце? Серцю лиш п’яніти, Тремтіти і кохать йому. Звеличую усоте вітер, Звеличую стокрот весну. 12 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Яворова повість Мала балада Мав дяк в селі найкращу доню, Дівчину явір покохав. Почула плід у свому лоні По ночі, п’яній від гріха. Дізнавшись, дяк умер з неслави, Мов ніч похмурний був і гнівний. Кущем, як мати, кучерявим Росте син явора й дяківни. 31 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Калина Калина похилилась вниз, Мов ягода росте червоне слово. Весні окриленій молись, Карбуй на камні пісню калинову! Та промінь сонця, мов стріла, Проколе слово і проріже камінь, І лиш калина, як цвіла, Цвіте щороку листям і піснями. 9 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Весільна Для Олечки Послухай: б’є весільний бубон І клени клоняться, мов пави. В твоє волосся, моя люба, Заплівся місяць кучерявий. Чому пригасла скрипка трохи, Чому тремтить твоя долоня? Ніч срібним сяйвом, наче мохом, Обмотує підкови коням. 12 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Вітер століть І вітер віє від століть, Крилатий, вільний і неспинний, І вчить свободи, туги вчить За чимсь незнаним і нестримним. І повторяє нам прибитим У зривах страчених намарне, Що вже ніяк життя спинити І що життя це не казарма. 13 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Забута земля Село вночі свічок не світить, Боїться місяця збудити, Що жовтим без наймення квітом Цвіте в садах, дощем умитий. Густа вода спливає з гребель, Де обрії спинились в леті. У бурих кублах побіч себе Звірята, люди і комети. Забута земле під дощами, Під оливом рудого неба! Ця пісня серцю наче камінь, А все ж її співати […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Amen Амінь Закінчений концерт, Лиш відгомін – омана. Кінець усього – смерть, Таємна і незнана. І радісне й сумне Минає, мов примара. Вже Бог кладе мене, Мов скрипку, до футляра. Закінчений вже спів, Уже струна не грає. Несказане цих слів Хай серце доспіває. Щоб серце доспівало, Його ти перемінь. До щастя треба мало: Гармонії. Амінь. 24 […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Теслів син Дубова скриня, в скрині пісня і сокира. Сокирою хвалив щодня твій батько бога. Твій дід теж тесля був. Стоять церкви чотири, Що ними завершив своє життя убоге. На жаль, твоя долоня вже не до сокири, Не мрії з дерева тесатимеш крилаті. Так відлітають птахи наших гір у вирій Долин квітчастих, на дівчата й льон багатих. […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Слово до розстріляних Це правда: кров з каміння може змити дощ, Червона місяця хустина може стерти, Але наймення ваші багряніш від рож Горять у пам’яті на плитах незатертих. Змагались ви уперто й мріяли, й жили, Кохались у суворості, як ми у гулях, І ваші очі сяли вічністю, коли У серці, мов зоря, застрягла біла куля. Грудень 1934...
- Антонич Богдан-Ігор – Тернина Немов метелик полум’яний, На кущ тернини сонце сіло. У твої очі синьо-тьмяні Дивлюсь натхненно і несміло. Коли нас ніч розділить сонних, Серця заб’ються в нас окремо, Щербатий місяць снами томить, Чарує мертво і зелено. Та не лякайся, моя люба, Спокійно тої жди хвилини, Коли коханням день окрилить, Коли весна на кущ тернини Метелик сонця знов […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ars poetica II, 4 Мистецтво поезії II, 4 Захоплений дітвак, Захоплений красою, Один із тих бурлак, Які живуть росою. Захоплений до краю, Мов барва в рожі згусла. Нічого більш не маю, Лишень кедрові гусла. Для Нього хочу грати, Рукою в гусла бити. Сто струн, мов срібні грати, Що ними кедр обвитий. Час задзвенить у тр`уну, Пригорне Бог мене І […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Арктика Комети, що цвітуть хвостами, наче пави, Червоні шиби моря в олив’яних рамах, Де скелі льодові під снігом кучерявим Розсунулись поволі, мов таємна брама. На бурунів хребтах качаються тюлені, Звірята сходять з зодіака, й червоніє У сяйві магнетичних піль метал зелений Морів примарних, що подібні сонній мрії. Мов синє оливо, заклякле небо висить, І череп місяця […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Mater dolorosa Страдальна мати В темну, чорну ніч Віяли вітри. Срібних зір не ліч; Мерехтять лиш три. Три самітні зорі, Наче сльози три, Наче перли в морі, Віяли вітри. Чорна плахта ночі Навкруги шатром. Чи що бачать очі? Мати йде шляхом. Темряви година, Зорі жовтим зерном. Йде із серцем Сина, Що пробите терном. Неділя, 27 березня 1932...
- Антонич Богдан-Ігор – Життя по грецьки біос Овес, метелики і присяги коханців. Весна закрутить хмільно веретена травня. Лисиці, куни і дівчата вранці Виходять мити очі в буйнолозих плавнях. Годинник сонця квітам б’є години, І стулюються маки ввечері бентежно. Отак під небом недосяжним і безмежним Ростуть і родяться звірята, люди і рослини. 29 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Зелена віра Зелений бог рослин і звірів Учить мене п’янкої віри, Релігії ночей весінніх, Коли прапервні у кипінні, У вічній зміні все незмінні. (Релігії ночей кипучих, Коли гримлять рослинні тучі). Зелений бог буяння й зросту Зітре на попіл мої кості, Щоб виростало, щоб кипіло П’янких рослин зелене тіло. Хто ти, що клониш чола куряв, Вогонь, чи бог, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Рубач Ч. 2 О чорний пугачу, не кряч, Що всюди лиш журба є, Бо є ще радісний рубач, Що дрова з піснею рубає. Ще є веселий дроворуб, Веде з життям невпинно Рукопашний бій, Завжди веселий, наче дуб. Поете чорних рук, потіхи зерно сій! Бо прийде, прийде нагороди день Терплячим, милосердним і хоробрим. Не знатимеш уже сумних […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Срібні сани Не мусили писати віршів, Спокійний мати день, спокійну ніч. Віднині смак вина мені погіршав, Світ помутнів довкола віч. Не знаєте страждань поета, Для нього дні – мов шпаги, ночі – гірші, Кожна хвиля має гостроту стилета, Переслідують і гонять ненаписані вірші. Галки, ворони, гави Лопочуть крилами в ночах і днях. Рахманна лента слави За серця […]...
- Антонич Богдан-Ігор – De morte IV Про смерть IV Я є спокійний, наче тиша на воді, Я маю досить, досить сили, Щоб не боятись навіть і тоді, Коли загляне в очі лилик. Як затріпоче крилами над мною І вжалить зір, налитий кров’ю вщерть, То буде мовою німою Одне-одніське слово – смерть. Бо навіть привид чорний смерти Душі моєї не розстроїть струн. […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Вірш про вірші Чоло в долоні похили, Чоло в долоні похили. В вазах строф цвітуть слова пахучі, мов квіти, Крізь шибу туги будеш в очі місяця глядіти. Туман обійме ночі злий, Туман, що в кольорі золи. Півкола на воді Розвівши, Поволі місяць сів. На галузі задуми листя виросте блакитних слів, Заслониш очі тишею, немов руками, а тоді Почуєш […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Концерт з Меркурія Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста, В долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну. На голови міщан злітають зорі, наче листя, У скорчах болю і багатства людський вир заснув. Бур’ян дахів, співуче зілля, міцний кущ – антени. На ніч сплітаються коханці, мов гарячий хміль. Червоні раки ламп повзуть по меблях і по стінах, Холоне тіло […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Liber peregrinorum 3 Книга прочан 3 (Єрусалим) Дорога жовта під ногами, Блакитне небо понад нами. Іду незнаними шляхами. Людина – вічний пілігрим. Тужу за сміхом і весною, Співають птахи понад мною, Дзвінкі пісні пливуть ясою Перед паломником німим. На плечах свій несу тягар, У синій скрині Божий дар, Хоч палить спеки лютий жар, Хоч батогом бичує злим. І […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Лунатизм Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято, Перестань, перестань, о молюсь, перестань! О чому, о чому і мене, і тебе, о чому нас проклято, Щоб ішли я і ти, вдвоє ми, на землі й на неба грань? О замкни, о замкни хоч на хвильку одну це страшне, срібне око! О засунь […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Апокаліпсис Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети Тяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюрем І в’язнів по ночах відвідують коханки і комети, І місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром. Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво. На зорях, мов на стінах, цвіль, черва, Зелінка й вогкість Обличчя в’язнів миє місяць синім і холодним сяйвом Аж […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Країна благовіщення Завія зЕлені, пожеже зЕлені, І квіття курява, і солов’їні схлипи. Столи весільні – ох – столи не встелені, І бджіл тьма-темрява, і молитовні липи. В ромашок спів слимак дороги ввився круто, І ранку кіш, що в ньому птаха – сонця помах. Задума – не задума, смуток і не смуток, Це на країні цій трагічна папілома. […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Людина 1 Ніч темна, олив’яна, зимна, люта, чорна, Лиш вітер обертає хмар важенні жорна. Лиш срібна смерть іде в садиби на жнива, Й кугикає кугач, лулукає сова. Мов кінь, в розгоні вихор перед прямом брами Стає, й скрегочуть ланцюги й дубові трами. Та рвучий подув торсає похмуру тінь, Що сволоком втекти не хоче в далечінь. Як […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Шевченко Не пишний монумент із мармуру Ти залишив по собі, Коли туди відходив, звідкіля немає вороття. За бронзу й мідь тривкіше слово – і як завжди сонце сходить І не цвітуть свічок лілеї молитвами забуття. Не тихне сторож вишні – соловейко в місяця пожарах, Дівчата не вмовкають, і зозулиним весіннім чарам Все піддане. Земля і на […]...
- Антонич Богдан-Ігор – З зелених думок одного лиса Я не людина, я рослина, А часом я мале листя, Співало дванадцять дівчаток: ой, стелися, хрещатий барвінку, І сонце в ріці веретеном зеленим крутилось… Написана єдина істина: рости!.. Хвала усьому, що росте, Хвала усьому, що існує! Живу, терплю й умру, як всі звірята. Звірята й зорі, люди і рослини – У всіх одна праматір, Природа […]...
Обоази дітей у оповіданнях васильченка.