Антонич Богдан-Ігор – Країна благовіщення

Related posts:

1. Антонич Богдан-Ігор – Зелена віра Зелений бог рослин і звірів Учить мене п’янкої віри, Релігії ночей весінніх, Коли прапервні у кипінні, У вічній зміні все незмінні. (Релігії ночей кипучих, Коли гримлять рослинні тучі). Зелений бог буяння й зросту Зітре на попіл мої кості, Щоб виростало, щоб кипіло П’янких рослин зелене тіло. Хто ти, що клониш чола куряв, Вогонь, чи бог, […]...
2. Антонич Богдан-Ігор – Шлюб За тло – блакить. В ній щиглі і кларнети. Схилився явір над водою. Коні І кругле сонце золотим браслетом Заплетене у кучері левконій. І мох вогню, і вітру ясний галас, І буря світла на води дзеркалах, Мов зламана веселка, що упала На камінь і удвоє розламалась. Левконій теплий шепіт. дальній бубон Червоного майдану, де стрічаєм […]...
3. Антонич Богдан-Ігор – Руно Поїдемо удвоє по закляте руно. З долоні вітру, що прощався з нами, грудка Погаслої зорі упала, мов дарунок. Вперед! Сім миль кохання і остання – смутку. В завії образів поезія і буря. Дороги стрічка зв’язана у сонця вузол. Клонюсь тобі, о пані кучерявих куряв, Що дзвониш диском літ, струнка епічна музо! Два коні з снігу […]...
4. Антонич Богдан-Ігор – Три перстені Крилата скрипка на стіні, Червоний дзбан, квітчаста скриня. У скрипці творчі сплять вогні, Роса музична срібна й синя. В квітчастій скрині співний корінь, П’янливе зілля, віск, насіння Та на самому дні три зорі, Трьох перстенів ясне каміння. В червонім дзбані м’ятний трунок, Зелені краплі яворові. Дзвони, окриленая струно, Весні шаленій і любові! Підноситься угору дах, […]...
5. Антонич Богдан-Ігор – дахи Оте село у вільхах і ліщині, Де на дахах червона черепиця, Загорнеш, наче в плахту, в небо синє Та молодість загорнеш в таємницю. Калинову чи пам’ятаєш кручу, Де пастухи в криниці сонце поять? Напишеш повість: вечори пахучі, Задума вільх, дахів багровий пояс. 2 квітня 1935...
6. Антонич Богдан-Ігор – Хліб насущний У дно, у суть, у корінь речі, в лоно, У надро слова і у надро сонця! В екстазнім шалі, в час, коли найтонша, Роздерти вглиб свідомості запону, Аж зсунеться із нас, мов зайва шкура. Лілеї сну пом’явши, плахта куряв Звилась у трубку з золотої бляхи. У землю вбите полум’яним цвяхом, Розколює надвоє сонце обрій. Мов […]...
7. Антонич Богдан-Ігор – Вербель Ось бубон ранку – кругле сонце До маршу будить вояків. Лопочуть верблі по казармах, Весна тріпочеться, мов спів, Весна тріпочеться, мов птах, У клітці сірих коридорів, І день накреслює свій шлях На мапі неба. Гаснуть зорі, Мов очі втомлених коханок. Ось кленів ряд в стобарвній зливі. Весни пожежа підпалила ранок – І знову день окрилений, […]...
8. Антонич Богдан-Ігор – Бики й буки Потік рослин клекоче над землею. Лісу лави Мов мрячні мури. Б’ють джерела зелені над пнями І меду жовте полум’я в бочках колод дірявих Рудий вогонь кори, суниць густі рябіють плями. Знов котить вітер ночі колесо з узгір’їв лисих За берег зір, де біліють тіней луки. На спомин давніх вод знов кличе струмінь, що з екстази […]...
9. Антонич Богдан-Ігор – Концерт Горлянки соловейків плещуть, мов гобої, У димі пахощів, в чаду лілейних куряв, Аж спів змінився в запах, мов за ворожбою, Розплився в квітний пил. Це тільки увертюра. На солов’їне гасло дружні перемови Усіх музичнодзьобих ста племен пташиних, І ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові Прадавній корінь “ку” у горде соло лине. Самці й […]...
10. Антонич Богдан-Ігор – два серця У вечір, в обрії, у спів Підем, обнявшись, перед себе. Мов черепицю із дахів, Зриває вітер зорі з неба. І, відділившись від юрби, Загорнемося в хутро ночі. Хай два серця – два голуби Співзвучно й тужно затріпочуть. 3 квітня 1935...
11. Антонич Богдан-Ігор – Екстатичний восьмистроф Шумлять у скринях зеленаві зерна льону, Масний і теплий пил вирує у олійнях. Щораз в корявих липах спалахне прокльоном Душа зелена, гнівна і незаспокійна. Черві не піддається буйний струм життєвий, З дерев зелені іскри дятлі крешуть. Зорі червінцем платить скупо вечір дневі За сонце, що його в червоний мох розчеше. Червона сажа заходу вкриває липи, […]...
12. Антонич Богдан-Ігор – Весілля Почалось так: упився я Від перших власних строф похмілля. Був тільки місяць дружбою На мому з піснею весіллі. Як сталось те, як задзвеніло, Сказать не вмів оцього вам би, Коли б так серце не горіло. Так народились перші ямби. Слова не тесані в гамарні, Слова, осріблені в вогні. Складають радісні пісні В весни заквітчаній друкарні....
13. Антонич Богдан-Ігор – “І” І вітер, що жене по руннім полі, І дощ, що жне руді хмар руна в млі, І злотий усміх зір на синім тлі, І долі спів пшеничної в стодолі. І виноград і водоспад удолі, І сад і дзвінкодзвонні солов’ї, І їх пісні, немов фонема “і” І гай, і водограй, і край на волі. І сон […]...
14. Антонич Богдан-Ігор – Автобіографія В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу, Тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені, І піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені. Тепер – де б я не був і коли-небудь, Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені. А як зійшов із гір до гамірливих міст, У злиднях і […]...
15. Антонич Богдан-Ігор – Буря Надходить буря. Сиві вільхи В тривозі туляться до себе. Щоб відідхнути, просить пільги, Хоч на хвилину, в багрі небо. Мов стовп, піднявся вихор тричі, І сяють блискавки, аж маки Червоні сплющують зіниці І клоняться хорунжим ляку. Кларнетів схлип, і вітру помах, І виє лис – нічний астроном. Червона неба папілома Прорізана, мов бляха, громом. Це […]...
16. Антонич Богдан-Ігор – Ідеал На синьому безмежжі океану, Де не догляне навіть людське око, Високо, аж до хмар, в імлах глибоко Самітний острів серед хвиль пеану. На острові, так каже казка, Теменні скарби десь лежать закляті. Горять моряцькі очи у завзятті, Жага бушує в душах буйно й баско. І вітер дме, і буря тне у парус, А човен щоглами […]...
17. Антонич Богдан-Ігор – З зелених думок одного лиса Я не людина, я рослина, А часом я мале листя, Співало дванадцять дівчаток: ой, стелися, хрещатий барвінку, І сонце в ріці веретеном зеленим крутилось… Написана єдина істина: рости!.. Хвала усьому, що росте, Хвала усьому, що існує! Живу, терплю й умру, як всі звірята. Звірята й зорі, люди і рослини – У всіх одна праматір, Природа […]...
18. Антонич Богдан-Ігор – Гвоздики Зелені сутінки. Гвоздики – Посли весни. П’яній до краю! Який цей світ знов став великий! І знов твої листи читаю. Вгорі зелена яма світла, Ядро – гвоздика електрична. Ні, ми до того ще не звикли, Що наша молодість не вічна. Але колись до цього звикнем… Та поки що свята омана – Ота дружба з життям […]...
19. Антонич Богдан-Ігор – Amen Амінь Закінчений концерт, Лиш відгомін – омана. Кінець усього – смерть, Таємна і незнана. І радісне й сумне Минає, мов примара. Вже Бог кладе мене, Мов скрипку, до футляра. Закінчений вже спів, Уже струна не грає. Несказане цих слів Хай серце доспіває. Щоб серце доспівало, Його ти перемінь. До щастя треба мало: Гармонії. Амінь. 24 […]...
20. Антонич Богдан-Ігор – Ars Poetica Мініатюри сонця – яблуко натхнення На дереві життя – на дереві мистецтва, І творчість, наче присуд, творчість невмоленна І з світом торг красою – муз скупих купецтво. За кожен кусень щастя кара. Тільки обрій Узором кола вчить про досконалість міри. Прилюдно сповідаюсь urbi et orbi Із захвату, із горя, з гордощів, з зневіри. І прийдуть […]...
21. Антонич Богдан-Ігор – Сади Задзвеніли сади, Задзвеніли піснями. Я такий молодий, Повний юними днями. Одяглися сади В черешневеє плаття. Рвучий струмінь води, Наче юне завзяття. Засміялись уста, Засміялися очі. Грає радість пуста В весняні, теплі ночі. Вже зелені сади, Вже весни кантилена. Ще мій сміх молодий, І душа ще зелена. Зашуміли сади, Плине легіт привітний. Я такий молодий, А […]...
22. Антонич Богдан-Ігор – Молодий поет Над лугом буря свище, наче пуга, І вітряна кряжами кряче пря, Мов не ліси хвилюють, а моря, Та в серце туга стукає, мов пугач. Тоді виходжу в чорну ніч на ганок, Деру очима тінь, гляджу зорі. Крізь вихор чалий кінь зарже над раном, Роздзвінно гупне копитом в поріг. І сам не знаю, як скачу в […]...
23. Антонич Богдан-Ігор – Голос моря З Ярослава Врхліцького Мов гамір труб і бубнів, псалма дзвонів, Мов водоспад, що вниз невпинно рве, Мов тисяч львиць, що кожна з них реве, Пташиних буря крил та крик мільйонів, Сплітається тут тисяч різних тонів, Тут бренькотить, там знов брязк, шум пливе, А з цього гімну, тучі й свару зве Синайського щось відгомоном трону: “Безмежна, […]...
24. Антонич Богдан-Ігор – Ротації Біжать алеї звуків, саджених у гами. Мов на акорд, упав поверх на поверх. Греблі жовтих мурів, денний вулиць гамір Від берега по берег, тінь вінків дубових. Мусує день, мов склянка золотого чаю, Прочищена блакить, ввиш мряки шумовиння. Йдуть люди жовтих міст, і їхні очі сяють, Хоч смуток вглиб ховають, мов гірке насіння. Церкви, цукерні, біржі […]...
25. Антонич Богдан-Ігор – до холодних зір Накрита неба бурим дахом, Мов бронза, ніч тьмяніє й стигне. Як вбиті в ніч горючі цвяхи, Холонуть зорі в сині криги. Насуплений, їдкий, запеклий Заслониш очі лунатичні, Бо твоє серце – чорне пекло, Середньовічне і містичне. Тремти в цей вечір забобонний, Мов астролог, дивися в зорі! Хай всіх, хай всіх, як ти, бездомних Пригорне ніч, […]...
26. Антонич Богдан-Ігор – Об’явління Я ждав так довго, я ждав на хвилю ту, Як врешті зрозумію життя таємний глузд, Зів’ялий лист незнання, мов буря, розмету І роздеру безвісність, мов плахту, нагамуз. Землі закриту книжку в обгортці синій неба З дрижанням від напруги руками розгорну. Під бачення серпами падуть ниць мряки стебла, І світла сніп розвиднить кімнату днів курну. Я […]...
27. Антонич Богдан-Ігор – Кличу Ці слова схвильовані, Ці слова неспокійні, грізні. Їддю часу опльовані, Наче коні бичовані Батогами, злітають пісні. Це тобі я складаю дань слів, Динаміко суворих днів! Хоч в саду понад сливою Романтичної пташки нема, Мов добою щасливою, Своє серце виспівую, Бо мовчати не можу, дарма! Моя пісня тобі і мій спів, Динаміко суворих днів! Ось вітрами […]...
28. Антонич Богдан-Ігор – Вишні Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, Квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з євангелії, де світанки, Де небо сонцем привалило білі села, Цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, Як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. 16 квітня 1935...
29. Антонич Богдан-Ігор – Вірш про вірші Чоло в долоні похили, Чоло в долоні похили. В вазах строф цвітуть слова пахучі, мов квіти, Крізь шибу туги будеш в очі місяця глядіти. Туман обійме ночі злий, Туман, що в кольорі золи. Півкола на воді Розвівши, Поволі місяць сів. На галузі задуми листя виросте блакитних слів, Заслониш очі тишею, немов руками, а тоді Почуєш […]...
30. Антонич Богдан-Ігор – Кінець світу Мов бура плахта, хмара круків Сідає на дахах бриластих, І місяць, звівши сині руки, Немов пророк, став місто клясти. За всі гріхи і всі провини, За малість, зрадність і підлоту, За злочини, що повне ними Кубло презирства і голоти. Тоді розпутники і гарпагони Покутних псалмів заспівали, І калібани били в дзвони, Й гетери, мов кобили, […]...
31. Антонич Богдан-Ігор – Гіпнотизер В молочнім світлі матових кінкетів Цвітуть на чорнім шовку ордері. Вогонь в очах холодних загорів, В судоргах пальці, начеб грав на флейті. Круг нас паде зелено-жовта мряка, Різнув у вухо свист слизький, мов різки. Тоді виймав із наших чіл він мізки Й в кишені їх вкладав свойого фрака. На наші очі, мов рясні каскади, Лились […]...
32. Антонич Богдан-Ігор – Колискова Вузли доріг затиснуті на горлах сіл. Знов сняться сни минулі. Сідають дні, мов птахи, на хатах і розгортають крила вітру. Скриплять колиски: “Синку, спи, накрию сном тебе, мов листям мирту, Лиш не ходи, хлоп’ятко, в ліс, бо вовк тебе у лісі з’їсть, ой люлі!” Співає на шляху піхота: “Не стелися по землі, барвінку!” Пан сотник […]...
33. Антонич Богдан-Ігор – Три строфи з записника Мов птах, співає телефонна трубка, Мов чорний птах в ліщині срібній дроту. Коли покине друг і зрадить любка, Що вибереш: зненавість чи скорботу? О квітко звуків в чорнім шовку сяєв! Музика б’є в обличчя, мов зле птаство. Життя нам юний захват відбирає, Мов скнара, заздрий на своє багатство. Вже вмієш зорі на слова міняти, Вже […]...
34. Антонич Богдан-Ігор – Слово про чорний полк Об слово дзвонить слово – кусні бронзи віщі. – Співаю, не кляну Розгромленим полкам, пощербленим рядам, потрощеним когортам! Хвала усім, що з пристрастю цілують сестру на бойовищах, А тим, що ляк в них, мов слимак у мушлі, й гнуть тростини спин, погорда! Луна поразки б’є об мої вуха, мов з глибин безодні зради Громів, поламаних […]...
35. Антонич Богдан-Ігор – дует Поволі повертаємось у землю, як в колиску, Вузли зелені зілля в’яжуть нас – два спутані акорди. Сокира сонця вбита в пень дубовий лезом блиску, Музика моху, ласка вітру, дуб, мов ідол, гордий. На тратві дня, що нас несе, тіла слухняні й теплі Зростаються з собою, мов два сни, два вірні квіти. Мов шерсть кота, нас […]...
36. Антонич Богдан-Ігор – Схрещення Об хмару хмара, мов об дошку дошка, Ударить глухо, й небо затріщить. З лопати хмари сиплються дощі, Немов пісок дзвінкий. В зелену ложку Листка бере калина дощ, мов юшку, І п’є, і п’є, мов струмінь щастя жданий, Мов бризки сім’я, мов росу цілющу, Відкривши ягід гроно полум’яне, Як віяло червонопере гроно, Аж рветься дощ, як […]...
37. Антонич Богдан-Ігор – дно тиші Сліпуче чорний вугіль ночі, глиб і серця шахта, Природи дно – дно таємниці й неба синє лоно; Лящить у вухах сон – зім’ята та подерта плахта, І дзвоніть в темряві співуче серце телефону. Так будиться хаос забутий літ дитячих світу, З-поза свідомості запони дивиться прадавнє, Мов озеро, чарує в сріблі заля, й синім квітом Проломаний […]...
38. Антонич Богдан-Ігор – Забута земля Село вночі свічок не світить, Боїться місяця збудити, Що жовтим без наймення квітом Цвіте в садах, дощем умитий. Густа вода спливає з гребель, Де обрії спинились в леті. У бурих кублах побіч себе Звірята, люди і комети. Забута земле під дощами, Під оливом рудого неба! Ця пісня серцю наче камінь, А все ж її співати […]...
39. Антонич Богдан-Ігор – Зельман Закрутився світ безкраїй, Зелень на землі й на небі. Ой, дівчатам заплітають У волосся сонця гребінь. День зелений, день хрещатий, Герці радісних лошат. В пісні важко передати Те, чим крилиться душа. Їде Зельман білим возом, Тропарями дзвонить ранок. Ой, скажи, весільна лозо, Чому в серці хмільно й п’яно....
40. Антонич Богдан-Ігор – Суворий вірш Не втекти вже, дарма, від жорстоких цих днів, Не втекти вже ні в мрію, ні в пісню. Мов фальшива струна, так дзвенить кожний спів Під суворих світань весну пізню. Вже не вирватись більше з затислих обійм, Треба глянути дням просто в вічі, Хоч навпроти вдаряє скажений прибій, Невблаганним нас визовом кличе. Не сховатись, дарма, в […]...