Антонич Богдан-Ігор – Лунатизм

Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято,
Перестань, перестань, о молюсь, перестань!
О чому, о чому і мене, і тебе, о чому нас проклято,
Щоб ішли я і ти, вдвоє ми, на землі й на неба грань?

О замкни, о замкни хоч на хвильку одну це страшне, срібне око!
О засунь ти його, я благаю, зіницями хмар!
Не свердли, не верти, аж наскрізь, аж до дна не вбивайсь так глибоко!
Відійми твій слипучо-лискучий, отруйливий чар!

Не чаруй, не чаклуй, бо коли вже мене, лиховісний, пристрінеш,
На найвищий з усіх разом вийдемо шпиль, понад всесвіту твань,
А тоді на все горло я вигукну, низу побачивши ріні,
Й звідціля впадемо назадгузь шкереберть, наче яблука два.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Три зозулі з поклоном відгук.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Лунатизм