Антонич Богдан-Ігор – Мертві авта


Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта,
Червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини,
І лиш незнане сонячне ядро колишеться, як вічна правда,
Що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини.
Буває, що мерців з металу люди, мов шакали, в сні тривожать
І крам своїх жадоб, і спраг, і нужд, мов на базарі, розкладають,
І мертві тулуби у синяві ночей стають за грішні ложа
Бездомних любощів кривляк і шлюх, що зорі зла в них чад вливають.
Як ми копаєм кості ящурів під скелями віків забутих,
Колись копатимуть на цвинтарях міст наших кості металеві.
Дівчата з квіттям без наймення, пальми родять хліб, зелена рута
Й нові міста із площами з блакиті, де качаються жар-леви.
Та тіні неспокійні, привиди невтишні з-під землі стають,
З-під площ, з-під трав.

Метрополю,
Долонями червоних мурів упокій крилаті душі авт!

5 листопада 1935



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір роздум мій найкращий друг.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Мертві авта