Антонич Богдан-Ігор – Мій цех
В мойому цеху теслів і митців
П’янливі таємниці, зваби і омани.
Перо і пензель, тремтячи в руці,
Проколюють думок метелики весняні.
Співна сокира й гостре долото
Формують глину слів і дерево музики.
Цей світ – хмільної пісні полотно,
Митцеві замалий – для теслі завеликий.
20 січня 1935
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Антонич Богдан-Ігор – до дна Я витесав поему з срібла, Поема – мов ялиця. Весна спинилась і приблідла, Мов з дива молодиця. Співай, сокиро, теслі безум, Розтісуй пісню знову! Углиб, до дна співуче лезо Встромляю в корінь слова. 20 січня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Ярмарок Мій брат – кравець хлоп’ячих мрій, Зішив з землею небо. Горять хустки у крамарів, Немов стобарвний гребінь. Співають теслі, бубни б’ють. Розкрию таємницю: Червоне сонце продають На ярмарку в Горлицях. 20 січня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Коляда Тешуть теслі з срібла сани, Стелиться сніжиста путь. На тих санях в синь незнану Дитя боже повезуть. Тешуть теслі з срібла сани, Сняться веснянії сни. На тих санях Ясна Пані, Очі наче у сарни. Ходить сонце у крисані, Спить слов’янськеє дитя. Їдуть сани, плаче Пані, Снігом стелиться життя....
- Антонич Богдан-Ігор – до весни Весно – слов’янко синьоока, Тобі мої пісні складаю! Вода шумить у сто потоках, Що з дна сріблистим мохом сяють. Направо льон і льон наліво, Дібровою весілля їде. Скрипки окрилюються співом, І дзвонять тарілки із міді. Розкотисті музики грають, Свячене сонце в короваю. Весна весільна і п’янлива, Червоний клен, мов стяг. Це ти мене заворожила На […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Хліб насущний У дно, у суть, у корінь речі, в лоно, У надро слова і у надро сонця! В екстазнім шалі, в час, коли найтонша, Роздерти вглиб свідомості запону, Аж зсунеться із нас, мов зайва шкура. Лілеї сну пом’явши, плахта куряв Звилась у трубку з золотої бляхи. У землю вбите полум’яним цвяхом, Розколює надвоє сонце обрій. Мов […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Гірке вино Мої дні жорстокі та холодні Полину навіяли в пісні, Потонули обрії в безодні Чорної весни. Знов підказує мені до вуха Слів спокуслива, похмільна їдь, Що поглине серце завірюха, Хоч би мимохіть. Так складатиму в дні анестезії Цю отруйну дань моїм часам, Бо дарма: гірке вино поезії Мушу пити сам. Нерозумна мрія зрадно кличе, Знаю, що […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Зозуля Ой, закувала знов зозуля. Мабуть, кує вже сотий раз? Вже двадцять весен в юних гулях Відмірюю піснями час. Роса сріблилась на малинах, Хлоп’я молилось до весни. Зозулями хвилини линуть І хлопцеві малюють сни. 20 січня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Наука Навчися в теслів ремесла, Навчись тесати слово. Весна лірична відплила, Теслярське літо знову. Горю молитвою сокири, Ношу із срібла строфи. Летять слова в співучий вирій Під неба синім мохом. 20 січня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Кличу Ці слова схвильовані, Ці слова неспокійні, грізні. Їддю часу опльовані, Наче коні бичовані Батогами, злітають пісні. Це тобі я складаю дань слів, Динаміко суворих днів! Хоч в саду понад сливою Романтичної пташки нема, Мов добою щасливою, Своє серце виспівую, Бо мовчати не можу, дарма! Моя пісня тобі і мій спів, Динаміко суворих днів! Ось вітрами […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Гімн перед світанням Похмурі дні, суворі дні, Що гіркотою налили пісні, Тривожними питаннями лягають на уста, Вкривають обрії, мов непрозора мла густа, Примарами карають нас у сні Похмурі дні, суворі дні. Гарячкою попалені шепочуть губи: Що буде? Даремно торгає рука вузли кошлаві, Даремно грубу петлю рве, що шию давить. Усюди Блукаючи в нестямі, зір дороги губить. Похмурі дні, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Зельман Закрутився світ безкраїй, Зелень на землі й на небі. Ой, дівчатам заплітають У волосся сонця гребінь. День зелений, день хрещатий, Герці радісних лошат. В пісні важко передати Те, чим крилиться душа. Їде Зельман білим возом, Тропарями дзвонить ранок. Ой, скажи, весільна лозо, Чому в серці хмільно й п’яно....
- Антонич Богдан-Ігор – Сутінь Долоні сну в весінніх сінях Лягли на струн прощальнім шумі. В твоїх очах блакитна сутінь. Не дно кларнета – дно задуми! Мов зустрічі давно забуті, Подертий шовк твоїх левконій. Мембрана пам’яті найтонша, Не пропустивши світла, дзвонить. Навіщо, сестро, Навіщо пестиш тіні тіней? Закрижаніле соло сонця Мов дно музики Ув оркестрі, Що грає в сну блакитних […]...
- Антонич Богдан-Ігор – “І” І вітер, що жене по руннім полі, І дощ, що жне руді хмар руна в млі, І злотий усміх зір на синім тлі, І долі спів пшеничної в стодолі. І виноград і водоспад удолі, І сад і дзвінкодзвонні солов’ї, І їх пісні, немов фонема “і” І гай, і водограй, і край на волі. І сон […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Село Корови моляться до сонця, Що полум’яним сходить маком. Струнка тополя тонша й тонша, Мов дерево ставало б птахом, Від воза місяць відпрягають. Широке, конопляне небо. Обвіяна далінь безкрая, І в сивім димі лісу гребінь. З гір яворове листя лине. Кужіль, і півень, і колиска. Вливається день до долини, Мов свіже молоко до миски....
- Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень пісні Я маю дім, при домі сад, Ліричні яблуні у ньому. Мов свіже молоко – роса, Розваги мед мені палкому. Мов капелюх, квітчастий дах, І дім мальований, мов скриня. Злодії ходять по садах Крізь перелази та вориння. Обгородити треба конче, Покласти мур з каміння й сну. Росте в мойому саді сонце – Похмільна квітка тютюну. Виходжу […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Віщий дуб Сніг зеленіє в світлі ночі, Сніг блакитніє в світлі дня. Цей дуб – то дерево пророче, Корява ліра з його пня. Сніг попеліє в сірий вечір, Щоранку у вогнях цвіте. Із рани сонця кровотечі Б’ють в царство снігу золоте. Лиш дуб один крізь біле море, Дельфін рослинний, вдаль пливе І лірою сніг-саван поре, Віщуючи життя […]...
- Антонич Богдан-Ігор – дно тиші Сліпуче чорний вугіль ночі, глиб і серця шахта, Природи дно – дно таємниці й неба синє лоно; Лящить у вухах сон – зім’ята та подерта плахта, І дзвоніть в темряві співуче серце телефону. Так будиться хаос забутий літ дитячих світу, З-поза свідомості запони дивиться прадавнє, Мов озеро, чарує в сріблі заля, й синім квітом Проломаний […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Руно Поїдемо удвоє по закляте руно. З долоні вітру, що прощався з нами, грудка Погаслої зорі упала, мов дарунок. Вперед! Сім миль кохання і остання – смутку. В завії образів поезія і буря. Дороги стрічка зв’язана у сонця вузол. Клонюсь тобі, о пані кучерявих куряв, Що дзвониш диском літ, струнка епічна музо! Два коні з снігу […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Закінчуючи Хто ж потребує слів твоїх? Чи той, що важить хліб і сіль, Чи той, що відсотки рахує, Чи той, що у безсонну ніч Бунтарські зазиви друкує, Чи той, кого гарячка палить І з голоду запеклий вже, Чи той, що чорні тюрми валить, Чи той, що тюрми береже?...
- Антонич Богдан-Ігор – Ніч на площі Юра Північ чорна, наче вугіль, Ходить тінь по площі Юра, В’ються обручами смуги На блискучих сірих мурах. Місяць – таємничий перстень, Вправлений у ночі гебан. Будеш в срібнім сяйві мерзти Під холодним дахом неба. Відрізнити сам не можеш, Що тут привид, а що ява, Чи це марево, чи, може, Дійсність, наче сон, лукава. Це із скла […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Балада провулка Де, заламавши руки сині, Рятунку кличе ніч намарне, Колишуться п’яниці й тіні Біля кульгавої ліхтарні. Блакитним квітом похилившись, Ліхтарня, мов лілея в’яне, І світ недійсний, тільки миші Ведуть шевців на місяць п’яних. В корчмі із зорями й дзвінками, Де лупії і сажотруси Співають гімни над склянками І славлять ніч і чар спокуси. Крива ядуха пані […]...
- Антонич Богдан-Ігор – З зелених думок одного лиса Я не людина, я рослина, А часом я мале листя, Співало дванадцять дівчаток: ой, стелися, хрещатий барвінку, І сонце в ріці веретеном зеленим крутилось… Написана єдина істина: рости!.. Хвала усьому, що росте, Хвала усьому, що існує! Живу, терплю й умру, як всі звірята. Звірята й зорі, люди і рослини – У всіх одна праматір, Природа […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Барвінкова щирість Кохай мене звичайно й просто, Так, як кохають всі дівчата. Коли проходиш білим мостом, Зоря в твоє волосся вп’ята. Так палко вміють цілувати Лиш ті, що перший раз цілують. В тремтінні слів твоїх крилатих Я барвінкову щирість чую. 9 квітня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Про строфу Чотири різнобіжники на мапі серця, Чотирикутник радості та болю, Чотири припрямки до боку, що не зветься, Що входить клином – між чуття та волю. Дарма, дарма, що гостре вістря душу ятрить, Серп і серпанок нам на ніч коротку. Хоч знаю, що лушпиння слів закриє ядра, Вкладаю тихість уст – в строфи коробку....
- Антонич Богдан-Ігор – Amen Амінь Закінчений концерт, Лиш відгомін – омана. Кінець усього – смерть, Таємна і незнана. І радісне й сумне Минає, мов примара. Вже Бог кладе мене, Мов скрипку, до футляра. Закінчений вже спів, Уже струна не грає. Несказане цих слів Хай серце доспіває. Щоб серце доспівало, Його ти перемінь. До щастя треба мало: Гармонії. Амінь. 24 […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Кінець світу Мов бура плахта, хмара круків Сідає на дахах бриластих, І місяць, звівши сині руки, Немов пророк, став місто клясти. За всі гріхи і всі провини, За малість, зрадність і підлоту, За злочини, що повне ними Кубло презирства і голоти. Тоді розпутники і гарпагони Покутних псалмів заспівали, І калібани били в дзвони, Й гетери, мов кобили, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Любов У правилі математичнім світа За дужки викинена невідома, Незнаний косинус днів наших літа. В далекій подорожі, навіть вдома Дарма шукати слів її німих. Коли здається: пустку переміг, Приходить тиха, наче ніч, утома. Усміхнені, штудерні тріолети, Мов лід холодні, кажуть нам даремно, Вмовляють, що любов – це річ неземна. О, де ти є, незнана, о, де […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Спротив Чи то струни, чи не струни, Чи то, може, вістря шпаг? Вік минув зеленорунний, Що садами ніжно пах. Навіть скрипки срібні жили Не заплачуть серед туч, Хоч на серце наложили Днів твердих тісний обруч. Так стоятиме навпроти, Хоч до цього не привик, Наче скам’янілий спротив, Цей моєї пісні крик....
- Антонич Богдан-Ігор – Посли ночі Причалив човен сонця в пристань – у вікно на дубі І кинув на прощання сім червоних весел. Стовпи струнких тополь підперли небо. Мовкнуть губи. Прийшли посли від ночі. Чи поїдеш, юний тесле? Де соковиті грона зір плекає брат твій – ідол У винницях на хмарах, у саду із плахт плавучих, Коли калина ввечорі засмаглюється блідо, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Пісня про ізгоя Чи ви знаєте пісню вигнанчу, Чи ви чули коли вже її? Наболілу, бунтарську й підданчу, Що в ній туга, розпука і їдь. Ох, зворушення в серці заплаче, Не дає говорити мені. Чи ви знаєте думи бурлачі, З криком болю замовклим на дні? Безпощадні, отруйні, зловісні, Крик зневіри лунає із дна. Та моєї не бійтеся пісні, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Весілля Почалось так: упився я Від перших власних строф похмілля. Був тільки місяць дружбою На мому з піснею весіллі. Як сталось те, як задзвеніло, Сказать не вмів оцього вам би, Коли б так серце не горіло. Так народились перші ямби. Слова не тесані в гамарні, Слова, осріблені в вогні. Складають радісні пісні В весни заквітчаній друкарні....
- Антонич Богдан-Ігор – Автобіографія В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу, Тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені, І піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені. Тепер – де б я не був і коли-небудь, Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені. А як зійшов із гір до гамірливих міст, У злиднях і […]...
- Антонич Богдан-Ігор – до істот з зеленої зорі Закони “біосу” однакові для всіх: Народження, страждання, смерть. Що лишиться по мені: попіл слів моїх, Що лишиться по нас: з кісток трава зросте. Лисиці, леви, ластівки і люди, Зеленої зорі черва і листя Матерії законам піддані незмінним, Як небо понад нами синє і сріблисте! Я розумію вас, звірята і рослини, Я чую, як шумлять комети […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Вірш про вірші Чоло в долоні похили, Чоло в долоні похили. В вазах строф цвітуть слова пахучі, мов квіти, Крізь шибу туги будеш в очі місяця глядіти. Туман обійме ночі злий, Туман, що в кольорі золи. Півкола на воді Розвівши, Поволі місяць сів. На галузі задуми листя виросте блакитних слів, Заслониш очі тишею, немов руками, а тоді Почуєш […]...
- Антонич Богдан-Ігор – дружня гутірка Поезія? – Ні, не питай, Який рецепт її есенцій! П’ючи свій золотавий чай, Так пробалакаємо день цей. Узори гарних слів, мережка, Екстракти мови в срібній чаші – Хай їх краси аптекар зважить! Ні, не туди, коханий, стежка! Символіка завбога наша, І орнаментика засіра. Де ж міра мір, єдина міра? Чай процідивши, попрощавшись, Розходимось. Ніч – […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Романтизм Над морем в хмарах марить чорна галич, Ліричний місяць потопає в тінь. І дикі скелі й синя далечінь. Пливуть похмурі Байрона ушкали. В городі в темну ніч самітний Вертер На зір вазі сам важить світ і серце Своє й сумує, що живе, не вмер ще. О ти, покрово хворих серць, о смерте! Є два світи: […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Привітання життя І день і вік однаково минають. Не задержать Нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить, І перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа, Час виростає й меж не має й нас німить. Так на минулого й майбутнього раменах Повішено, мов плахту, долю нашу. Ми – ланцюга поодинокі звена, Ми – відтинок […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Прощання школи На вулиці підніс угору вітер На привітання дня пилюки бовдур, Немовби капелюх із голови. В очах танок шалений чорних літер. Гляджу на гір далеких темну говду Та на пісок подвір’я половий. Зі школи ідучи поворітьма, Несу листок на пошту до рідні. Дорога завтра вибігне пряма І вітер в шприхах загуде пісні. Думок у голові кружляє […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Портрет теслі Він був закоханий в мистецтво і мистець в коханні, Тесав церкви стрілчасті й чарував жінок, Тесав слова натхненні й на скрипці грав квітчастій. Горіли молодиці і дівчата в п’янім щасті. Ой, не одна згубила з них вінок! Коли умер, лишились його твори: Дзвінкі пісні й церкви сріблистобанні. Дяки співали, і співали хори, Церкви були в […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ідольські ночі На хмарах відблиск місяця повторений, мов пісня, На хмарі хмара – срібний мур, під муром виють лиси. Від зір, мов струни, шнури листя над землею скісно, Гриби рудими тарілками дзвонять в хорах лісу. Оркестр рослинних голосні пузони-пні дубові Усоте просурмлять неписаним законам ночі І принесуть вовки діброві жертви з м’яса й крові, Руді обтерті щоки […]...
Конвалія опис для школи.