Антонич Богдан-Ігор – Мій давній голос

Палкий, нічим незаспокійний,
Ловлю слова, мов барвні скельця.
Як же ж я терня туги рвійне
З корінням вирву з штольні серця?

Терпке похмілля свіжих ранків
П’янить, як і давніш п’янило.
Дивлюсь в блакитну призму склянки,
Де заламалось небо в хвилі.

Рожевий чай, мов піна з сонця,
Зелений морок сном колише.
Заслуханий у дружній вітер,
Свій давній голос чую в тиші:

“Аж юне серце затремтить,
Незаспокоєне й несите.
Устами спраглими в цю мить
Всю хмільність світу хочу спити”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Висловлювання на тему мамина пісня.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Мій давній голос