Антонич Богдан-Ігор – Міста й музи

Дубове листя, терези купців, цигани,
Щоденний гамір і щоночі вічні зорі.
Життя, що найтрудніше із мистецтв. догана
За кожний зайвий день. Жде ніч – суддя суворий.

Уста солодкомовні зрадять. Може, спомин
Не лишиться з турбот, що нам орали чола.
Крило плаща із пліч. Крило вітрів над домом,
Вузли димів, що в’яжуть небо з міста колом.

Герої, мужоложники, поети, дійсно,
Чесноти квіття і на простиралі плями,
Дні й ночі, хлопців соромливих солодійство
І жарти шулерів і смутку темні ями.

Десь крекче катеринка, довгі

світла смуги
Вирують на обличчях, мов павині пера,
А людська доля в дзьобику кривім папуги
Колишеться шматком дешевого паперу:
Кохання,
Подорож,
Розлука,
Слава,
Успіх –
За двадцять сотиків купити можна щастя.
Сплітається і розплітається дня усміх,
Папуга, пісня й сонця золоте причастя.

Неждані зустрічі. Оркестри грають в парках.
Проходять сім’ї чесні й на дітей багаті.
Злий вітер, що натхненням людську розпач шарпав,
Вже тихне. Карт букети і хмаринок лети.
Тінь долі крил. Крихка тростина й квіття жертви.
І в цифри ловим струм натхнення,
Дивну чудність
Найменших справ вдягаєм в правди стислі й вперті,
Хоч непомильна лиш одна екстази мудрість.

20 травня 1936


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Тема краси зачарована десна.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Міста й музи
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.