Антонич Богдан-Ігор – Назавжди

Related posts:

1. Антонич Богдан-Ігор – Спротив Чи то струни, чи не струни, Чи то, може, вістря шпаг? Вік минув зеленорунний, Що садами ніжно пах. Навіть скрипки срібні жили Не заплачуть серед туч, Хоч на серце наложили Днів твердих тісний обруч. Так стоятиме навпроти, Хоч до цього не привик, Наче скам’янілий спротив, Цей моєї пісні крик....
2. Антонич Богдан-Ігор – Стріла Подай мені лютню з каміння, Холодну мов лід і блискучу мов сталь! О, не кантилена осіння, Зими променистий, іскристий кришталь. Не зайві жалі легкозмінні, Не мелений мелос, не настрій шовковий. Хай струни, як вістря кремінні, Деруть мої пальці і гнуть аж до крові. О, визволь від слова безсили, Розчавлю притаєну зради змію. Напружую струни і […]...
3. Антонич Богдан-Ігор – Арктика Комети, що цвітуть хвостами, наче пави, Червоні шиби моря в олив’яних рамах, Де скелі льодові під снігом кучерявим Розсунулись поволі, мов таємна брама. На бурунів хребтах качаються тюлені, Звірята сходять з зодіака, й червоніє У сяйві магнетичних піль метал зелений Морів примарних, що подібні сонній мрії. Мов синє оливо, заклякле небо висить, І череп місяця […]...
4. Антонич Богдан-Ігор – Ранок Ранок блиснув. Сонце, мов червона цегла, Покотилось бляхою дахів. Ранок тіні й мрії розгорнув і знагла Піснею возів прогомонів. Знову перекреслить неба синь безмірну Зір падучих лінія крива. Місто дивно біле, майже неймовірне З мли, немов з уяви, виплива. Тільки цей куток ще тінню обійнятий, Скрипка, струни обвільнивши, спить. Сонна тиша, лиш перо дзвінке й […]...
5. Антонич Богдан-Ігор – Ковзани Гей, тріскає кріпка, бадьора зимова погода, На лижвах грає блиск, мов на ножів сталевім вістрі, Веселість лускає в лискучих, льодових городах. Гей, крешуть наші ковзани із льоду срібні іскри. Праворуч, навпрямки, ліворуч, поруч себе, гей! Навприсядки, навсидячки, навстоячки, навтіки, Сріблястий сміх, іскристий біг, барвистий ніг трохей. Гей, скільки радощів, весілля, щастя, сміху, втіхи. Танцюємо, гарцюємо, […]...
6. Антонич Богдан-Ігор – Мертві авта Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта, Червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини, І лиш незнане сонячне ядро колишеться, як вічна правда, Що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини. Буває, що мерців з металу люди, мов шакали, в сні тривожать І крам своїх […]...
7. Антонич Богдан-Ігор – Людина 1 Ніч темна, олив’яна, зимна, люта, чорна, Лиш вітер обертає хмар важенні жорна. Лиш срібна смерть іде в садиби на жнива, Й кугикає кугач, лулукає сова. Мов кінь, в розгоні вихор перед прямом брами Стає, й скрегочуть ланцюги й дубові трами. Та рвучий подув торсає похмуру тінь, Що сволоком втекти не хоче в далечінь. Як […]...
8. Антонич Богдан-Ігор – Епічний вечір Під прапором мідянолистих буків, Де сонце покотилось вогняним тарелем, Засмаглі хлопці, мов джмелі на луках, Гудуть, і вибухає пил з рудих цегелень. На бурунах трави, в зеленім димі Колишуться корови, мов тяжкі колоди, І зорі в зорі дзвонять понад ними, Й шумлять під ними буйно життєтворчі води. Той струм, що з сонних квітів синім димом […]...
9. Антонич Богдан-Ігор – Золотоморе Йде дощ малин. Племена бджіл шаліють. Струни світла Поторгані. Приїхали посли з золотоморя. Квартет долонь – два спутані акорди. Мряки мітли. В червоний ягід дощ в’їжджає білий кінь. Про зорі Мовлять посли, та їхня мова нам незрозуміла. Колись давно співала неня про золотоморе, Підводне царство, де ночує сонце в білих віллах У зливі світла. Їде […]...
10. Антонич Богдан-Ігор – Міста й музи Дубове листя, терези купців, цигани, Щоденний гамір і щоночі вічні зорі. Життя, що найтрудніше із мистецтв. догана За кожний зайвий день. Жде ніч – суддя суворий. Уста солодкомовні зрадять. Може, спомин Не лишиться з турбот, що нам орали чола. Крило плаща із пліч. Крило вітрів над домом, Вузли димів, що в’яжуть небо з міста колом. […]...
11. Антонич Богдан-Ігор – Об’явління Я ждав так довго, я ждав на хвилю ту, Як врешті зрозумію життя таємний глузд, Зів’ялий лист незнання, мов буря, розмету І роздеру безвісність, мов плахту, нагамуз. Землі закриту книжку в обгортці синій неба З дрижанням від напруги руками розгорну. Під бачення серпами падуть ниць мряки стебла, І світла сніп розвиднить кімнату днів курну. Я […]...
12. Антонич Богдан-Ігор – Батьківщина Жовті косатні цвітуть на мокрих луках, Як за днів дитинства, в кучерявій млі. Вилітають ластівками стріли з лука, Білі стріли літ. Оси золоті в чарках троянд розквітлих, Мокрі зорі куряться під сизий вечір. Ще горить твоєї молодості світло, Хоч новий десяток літ береш на плечі. Слухай: Батьківщина свого сина кличе Найпростішим, неповторним, вічним словом. У […]...
13. Антонич Богдан-Ігор – до гордої рослини, цебто до самого себе Широкоплечі пні. Черва і червень. З погаслих зір срібляве порохно Обсипує дубове листя. дно Підземних рік. Тремтять рослинні первні. Хмарин хустина на обличчі неба. Співає сонно гімн гниття черва. Заранній лук мов сонячна брова. Проміння кусні – світло тонкостебле. Зелена башта – дуб стрільчастоверхий, Підвівшися із ночі чорних нар, Виполює черву й гниття пожар Зливає […]...
14. Антонич Богдан-Ігор – Ніч на площі Юра Північ чорна, наче вугіль, Ходить тінь по площі Юра, В’ються обручами смуги На блискучих сірих мурах. Місяць – таємничий перстень, Вправлений у ночі гебан. Будеш в срібнім сяйві мерзти Під холодним дахом неба. Відрізнити сам не можеш, Що тут привид, а що ява, Чи це марево, чи, може, Дійсність, наче сон, лукава. Це із скла […]...
15. Антонич Богдан-Ігор – Наука Навчися в теслів ремесла, Навчись тесати слово. Весна лірична відплила, Теслярське літо знову. Горю молитвою сокири, Ношу із срібла строфи. Летять слова в співучий вирій Під неба синім мохом. 20 січня 1935...
16. Антонич Богдан-Ігор – два серця У вечір, в обрії, у спів Підем, обнявшись, перед себе. Мов черепицю із дахів, Зриває вітер зорі з неба. І, відділившись від юрби, Загорнемося в хутро ночі. Хай два серця – два голуби Співзвучно й тужно затріпочуть. 3 квітня 1935...
17. Антонич Богдан-Ігор – Лещетарі На кичери, гори, ліси, Мілкого срібла басейни – Навпрошки, навскоки, навкоси, Навпрямки, навперейми! Вітер гір, мов холодна вода, Вимиє нам легені. Морозу сила молода Висталить наші жмені. Сила пекуча, тріскуча морозу Вигострить, наче бритву, віддих. На поверхню білих хвиль голомозу Вибігнуть очі на звіди. Заклятий в нас нестримний рух, Заклятий в нас нестримний гін. Б’є […]...
18. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень молодості Розсунулись, мов карти стіни, Угору стеля поплила, І вікна згасли в синій тіні, Найближчі речі вкрила мла. Так ява стала сном. Уже не стеля, лиш глибінь, Уже не стіни – далечінь І, наче іскри в тиші сплячій, Далекі, недосяжні в мряці, Дзвінкі, мінливі та дрижачі, Засяли зорі над столом. І я спокійний та невгнутий Під […]...
19. Антонич Богдан-Ігор – Ранок юнаків Вилітають – лиш стопи дзвенять, Аж майдан задрижав, розспівався. Наче курява, стукіт піднявся, Мов туман, коли вітер шугне, Буря кроків пливе взапашне, Промінливе повітря та гне По дорозі усе, мов солому. На піску, на камінню дзвінкому В бігу ноги скресали вогня. Ні, даремно було би спинять, Ваші обрії, ваша земля вся. П’яний ранок – Кучеряве […]...
20. Антонич Богдан-Ігор – Шум Шумить і шамотить шумка шума, Шум прибирає, як весною повінь, І кожен лист на дубі шуму повен. Здіймає шлик із голови чумак. Шпарка шурнула шурубура шуру, Мов малахай, маха майном у май І розвіває все кругом украй, Що людям аж мороз іде за шкуру. Тріщить, лящить, мов щелепа, корчма, Й ліщина галуззю стає сторчма. Це […]...
21. Антонич Богдан-Ігор – до холодних зір Накрита неба бурим дахом, Мов бронза, ніч тьмяніє й стигне. Як вбиті в ніч горючі цвяхи, Холонуть зорі в сині криги. Насуплений, їдкий, запеклий Заслониш очі лунатичні, Бо твоє серце – чорне пекло, Середньовічне і містичне. Тремти в цей вечір забобонний, Мов астролог, дивися в зорі! Хай всіх, хай всіх, як ти, бездомних Пригорне ніч, […]...
22. Антонич Богдан-Ігор – Велика подорож Вибираюся в далеку подорож, і рож не дасть мені ніхто, Й не бажаю ні від кого я нічого, й вже ніщо мене Не лякає, хоч у очі зазирає заздрісно ліхтарень сто, Що в вокзалі білім сторожко глядять крізь жовтих шиб пенсне. Над станційним гамором, мов абажур, наложений склепіння лук. Навкруги байдужі очі й обоятні постаті […]...
23. Антонич Богдан-Ігор – Вишні Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, Квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з євангелії, де світанки, Де небо сонцем привалило білі села, Цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, Як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. 16 квітня 1935...
24. Антонич Богдан-Ігор – Гвоздики Зелені сутінки. Гвоздики – Посли весни. П’яній до краю! Який цей світ знов став великий! І знов твої листи читаю. Вгорі зелена яма світла, Ядро – гвоздика електрична. Ні, ми до того ще не звикли, Що наша молодість не вічна. Але колись до цього звикнем… Та поки що свята омана – Ота дружба з життям […]...
25. Антонич Богдан-Ігор – Забута земля Село вночі свічок не світить, Боїться місяця збудити, Що жовтим без наймення квітом Цвіте в садах, дощем умитий. Густа вода спливає з гребель, Де обрії спинились в леті. У бурих кублах побіч себе Звірята, люди і комети. Забута земле під дощами, Під оливом рудого неба! Ця пісня серцю наче камінь, А все ж її співати […]...
26. Антонич Богдан-Ігор – Буря Надходить буря. Сиві вільхи В тривозі туляться до себе. Щоб відідхнути, просить пільги, Хоч на хвилину, в багрі небо. Мов стовп, піднявся вихор тричі, І сяють блискавки, аж маки Червоні сплющують зіниці І клоняться хорунжим ляку. Кларнетів схлип, і вітру помах, І виє лис – нічний астроном. Червона неба папілома Прорізана, мов бляха, громом. Це […]...
27. Антонич Богдан-Ігор – Октостих День повіки розплющає й отвирає сонне сонця око. Руки кладемо на вітер запашний й віддихаємо глибоко. Наші поринуть долоні в зимну, чисту, кришталеву воду. Надлетить із поля легіт легко й звіє мряку з-понад броду. Мов пташня, розгублені хмарки лопочуть крилами над лісом. Прядемо серцями просту, тиху радість з сонячних повісом. Віддамо без болю давню тугу […]...
28. Антонич Богдан-Ігор – Ніч в місті Ніч сідає на рогах вулиць І тулить сірі кудли в цемент стін А часу гін Плутаючись в сітях дротів По цинках блях З даху на дах З цвяху на цвях Котиться І коле свої груди о колючки громозводів Котиться і коле Час-перекотиполе Місяць розп’ятий на антенах і рудий лоб Обмотав шматками міді А зимні долоні […]...
29. Антонич Богдан-Ігор – Ідольські ночі На хмарах відблиск місяця повторений, мов пісня, На хмарі хмара – срібний мур, під муром виють лиси. Від зір, мов струни, шнури листя над землею скісно, Гриби рудими тарілками дзвонять в хорах лісу. Оркестр рослинних голосні пузони-пні дубові Усоте просурмлять неписаним законам ночі І принесуть вовки діброві жертви з м’яса й крові, Руді обтерті щоки […]...
30. Антонич Богдан-Ігор – Подорож літаком Літак, немов змагун, бере розгін, Костричить кострубатий, гострий лоб, Як віл, вдаряє до повітря стін, Іде в повільний гін, пізніш в галоп. Шалений вітер дме від дужих крил, Нараз підстрибує, дере муслін Імли та пнеться стрімко в неба схил. Відштовхуємо землю, наче м’яч. Рев, гуркіт обіймає нас в кліщі. Залізний круче, перестань, не кряч, Не […]...
31. Антонич Богдан-Ігор – Екстатичний восьмистроф Шумлять у скринях зеленаві зерна льону, Масний і теплий пил вирує у олійнях. Щораз в корявих липах спалахне прокльоном Душа зелена, гнівна і незаспокійна. Черві не піддається буйний струм життєвий, З дерев зелені іскри дятлі крешуть. Зорі червінцем платить скупо вечір дневі За сонце, що його в червоний мох розчеше. Червона сажа заходу вкриває липи, […]...
32. Антонич Богдан-Ігор – Над книжкою поезій Люблю не раз вертатись до старого табурету, Де кілька книжечок лежить завинених в газету. Коли з-за неба виринає ніч назустріч дневі, Мов спомин, випливають із полиць слова вишневі. Слова, що пахнуть житом, сіном, сонячними днями, Надихані землею та навіяні вітрами. Слова, що вимріяні у безсонні, довгі ночі, Коли стріла натхнення, вбита в серце, їддю точить. […]...
33. Антонич Богдан-Ігор – дно тиші Сліпуче чорний вугіль ночі, глиб і серця шахта, Природи дно – дно таємниці й неба синє лоно; Лящить у вухах сон – зім’ята та подерта плахта, І дзвоніть в темряві співуче серце телефону. Так будиться хаос забутий літ дитячих світу, З-поза свідомості запони дивиться прадавнє, Мов озеро, чарує в сріблі заля, й синім квітом Проломаний […]...
34. Антонич Богдан-Ігор – Лунатизм Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято, Перестань, перестань, о молюсь, перестань! О чому, о чому і мене, і тебе, о чому нас проклято, Щоб ішли я і ти, вдвоє ми, на землі й на неба грань? О замкни, о замкни хоч на хвильку одну це страшне, срібне око! О засунь […]...
35. Антонич Богдан-Ігор – Слово до розстріляних Це правда: кров з каміння може змити дощ, Червона місяця хустина може стерти, Але наймення ваші багряніш від рож Горять у пам’яті на плитах незатертих. Змагались ви уперто й мріяли, й жили, Кохались у суворості, як ми у гулях, І ваші очі сяли вічністю, коли У серці, мов зоря, застрягла біла куля. Грудень 1934...
36. Антонич Богдан-Ігор – дует Поволі повертаємось у землю, як в колиску, Вузли зелені зілля в’яжуть нас – два спутані акорди. Сокира сонця вбита в пень дубовий лезом блиску, Музика моху, ласка вітру, дуб, мов ідол, гордий. На тратві дня, що нас несе, тіла слухняні й теплі Зростаються з собою, мов два сни, два вірні квіти. Мов шерсть кота, нас […]...
37. Антонич Богдан-Ігор – Зелена елегія Стільки минуло вже днів, полотном забуття їх накрито. Нині вже інший є світ, може, зісталось клейно. Іноді вийму старий, запорошений з віршами зшиток, Замкнений в шафі від літ. Так, це було вже давно. Наша гімназ’я стояла на схилі малого узгір’я, Жовта дорога вела просто до річки униз. В осені день кучерявий дощем тут приїхав із […]...
38. Антонич Богдан-Ігор – Поетова весна Ну що ж, поете безіменних мрій? В твоїй чернетці пишних віршів рій Дзвінкими римами впиває, як вино. Ти крізь вікно У далечінь глядиш: Виприскують сріблясті стебла трав, Небавом бризнуть яблуні бруньками І край дороги виросте спориш. На березовій скрипці вітер грав І, наче шовком, витер кожний камінь. Ти піснею розпалене чоло В долоні похилив. Ось […]...
39. Антонич Богдан-Ігор – Сурми останнього дня Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята, Географи малюють зорі крейдою на неба мапі, В рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий, І місяць золотим котом лежить у мене на канапі. Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні, Купці й роздягнені дівчата, в’язні в тюрмах і поети. Оркестра полісменів дме меланхолійно в труби […]...
40. Антонич Богдан-Ігор – Кінець світу Мов бура плахта, хмара круків Сідає на дахах бриластих, І місяць, звівши сині руки, Немов пророк, став місто клясти. За всі гріхи і всі провини, За малість, зрадність і підлоту, За злочини, що повне ними Кубло презирства і голоти. Тоді розпутники і гарпагони Покутних псалмів заспівали, І калібани били в дзвони, Й гетери, мов кобили, […]...