Антонич Богдан-Ігор – Пейзаж з вікна

Related posts:

1. Антонич Богдан-Ігор – Село Корови моляться до сонця, Що полум’яним сходить маком. Струнка тополя тонша й тонша, Мов дерево ставало б птахом, Від воза місяць відпрягають. Широке, конопляне небо. Обвіяна далінь безкрая, І в сивім димі лісу гребінь. З гір яворове листя лине. Кужіль, і півень, і колиска. Вливається день до долини, Мов свіже молоко до миски....
2. Антонич Богдан-Ігор – Епічний вечір Під прапором мідянолистих буків, Де сонце покотилось вогняним тарелем, Засмаглі хлопці, мов джмелі на луках, Гудуть, і вибухає пил з рудих цегелень. На бурунах трави, в зеленім димі Колишуться корови, мов тяжкі колоди, І зорі в зорі дзвонять понад ними, Й шумлять під ними буйно життєтворчі води. Той струм, що з сонних квітів синім димом […]...
3. Антонич Богдан-Ігор – Пісня про вічну молодість Запрягти до саней чотири чалі коні І в чвал, і в чвал! Заіржуть баскі бігуни на реміннім припоні, Аж луна відіб’ється Від скал, від скал. Тріснути батогом на вітер буйний І вдаль, і вдаль! Наші очі далеччю гартуймо, А серце куймо На сталь, на сталь. Ударять у срібну рунь золоті копита, Мов грім, мов грім. […]...
4. Антонич Богдан-Ігор – Стріла Подай мені лютню з каміння, Холодну мов лід і блискучу мов сталь! О, не кантилена осіння, Зими променистий, іскристий кришталь. Не зайві жалі легкозмінні, Не мелений мелос, не настрій шовковий. Хай струни, як вістря кремінні, Деруть мої пальці і гнуть аж до крові. О, визволь від слова безсили, Розчавлю притаєну зради змію. Напружую струни і […]...
5. Антонич Богдан-Ігор – Балада про блакитну смерть Примарні камениці і коші подвір’їв, Мов нетрі мороку, вузькі і мокрі сходи, Провалля ночі, що його ніхто не зміряв, І смуток темних брам, і цвілі млосний подих. Зім’ятий і заляпаний паперу клаптик, Коротка, проста записка: “Ніхто не винен, Злочинця не шукати!” Йде у тихих лаптях, Мов мудрий кіт, дахами місяць, нетля лине. З розкритих проводів […]...
6. Антонич Богдан-Ігор – Корчмарські чари Кіптява свічка й ніж щербатий, Червінна королева з карт. Змішалась ява з сном крилатим І все недійсне – ніч і чар. Тремтять уста на чарки вінцях, І горло здавлює відчай. Корчмарю, сто даю червінців, Лиш місяця мені продай! 13 березня 1935...
7. Антонич Богдан-Ігор – Ars Poetica Мініатюри сонця – яблуко натхнення На дереві життя – на дереві мистецтва, І творчість, наче присуд, творчість невмоленна І з світом торг красою – муз скупих купецтво. За кожен кусень щастя кара. Тільки обрій Узором кола вчить про досконалість міри. Прилюдно сповідаюсь urbi et orbi Із захвату, із горя, з гордощів, з зневіри. І прийдуть […]...
8. Антонич Богдан-Ігор – Liber peregrinorum 3 Книга прочан 3 (Єрусалим) Дорога жовта під ногами, Блакитне небо понад нами. Іду незнаними шляхами. Людина – вічний пілігрим. Тужу за сміхом і весною, Співають птахи понад мною, Дзвінкі пісні пливуть ясою Перед паломником німим. На плечах свій несу тягар, У синій скрині Божий дар, Хоч палить спеки лютий жар, Хоч батогом бичує злим. І […]...
9. Антонич Богдан-Ігор – Четвертий кут Віра, надія, любов. – ч. 1 О, вічно тужать людські душі, Час принесе поразку. Хай нам шепоче янгол в уші Нову шовкову казку. Прилине срібний янгол уночі, Примара невидима, Аж батьківщину осяйну сплячи Побачиш над очима. Пізнати знов єдине і важне, Почути знов забуте, Та осягнути недосяжне, Здобути нездобуте. Де від землі до вічності є […]...
10. Антонич Богдан-Ігор – Екстатичний восьмистроф Шумлять у скринях зеленаві зерна льону, Масний і теплий пил вирує у олійнях. Щораз в корявих липах спалахне прокльоном Душа зелена, гнівна і незаспокійна. Черві не піддається буйний струм життєвий, З дерев зелені іскри дятлі крешуть. Зорі червінцем платить скупо вечір дневі За сонце, що його в червоний мох розчеше. Червона сажа заходу вкриває липи, […]...
11. Антонич Богдан-Ігор – Підсвідомість Понад похмуре, чорномуре бердо Підносив замок кам’яний свій жест. В нім сивий мешкав цар, мов срібний жезл; В льохах тримав рабів своїх він твердо. Навколо замка виросли крокос, Повій з-під листя вій глядів на жердь. Щораз то більш впадало в погріб жертв, Неначе б хто косив тяжкі покоси. Враз лютий бунт затряс тюрми кублом. Геть! […]...
12. Антонич Богдан-Ігор – Об’явління Я ждав так довго, я ждав на хвилю ту, Як врешті зрозумію життя таємний глузд, Зів’ялий лист незнання, мов буря, розмету І роздеру безвісність, мов плахту, нагамуз. Землі закриту книжку в обгортці синій неба З дрижанням від напруги руками розгорну. Під бачення серпами падуть ниць мряки стебла, І світла сніп розвиднить кімнату днів курну. Я […]...
13. Антонич Богдан-Ігор – Народини ідеї За вікнами пливе ніч тиха, Та тиша сутінками диха, Сидить в кімнаті при столі, Десь, мов сичі, сичать жалі, Далекий шепіт лине в вуха, Далека далеч давить духа. Ступає сумнів сном поволі Та стукає тихцем до волі. Глухий глузливий глум, пиха Голки гадюк у серце пха Та на чоло бліде піт кволий. Уста шепочуть: чи […]...
14. Антонич Богдан-Ігор – Хліб насущний У дно, у суть, у корінь речі, в лоно, У надро слова і у надро сонця! В екстазнім шалі, в час, коли найтонша, Роздерти вглиб свідомості запону, Аж зсунеться із нас, мов зайва шкура. Лілеї сну пом’явши, плахта куряв Звилась у трубку з золотої бляхи. У землю вбите полум’яним цвяхом, Розколює надвоє сонце обрій. Мов […]...
15. Антонич Богдан-Ігор – Балада провулка Де, заламавши руки сині, Рятунку кличе ніч намарне, Колишуться п’яниці й тіні Біля кульгавої ліхтарні. Блакитним квітом похилившись, Ліхтарня, мов лілея в’яне, І світ недійсний, тільки миші Ведуть шевців на місяць п’яних. В корчмі із зорями й дзвінками, Де лупії і сажотруси Співають гімни над склянками І славлять ніч і чар спокуси. Крива ядуха пані […]...
16. Антонич Богдан-Ігор – Мій давній голос Палкий, нічим незаспокійний, Ловлю слова, мов барвні скельця. Як же ж я терня туги рвійне З корінням вирву з штольні серця? Терпке похмілля свіжих ранків П’янить, як і давніш п’янило. Дивлюсь в блакитну призму склянки, Де заламалось небо в хвилі. Рожевий чай, мов піна з сонця, Зелений морок сном колише. Заслуханий у дружній вітер, Свій […]...
17. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень молодості Розсунулись, мов карти стіни, Угору стеля поплила, І вікна згасли в синій тіні, Найближчі речі вкрила мла. Так ява стала сном. Уже не стеля, лиш глибінь, Уже не стіни – далечінь І, наче іскри в тиші сплячій, Далекі, недосяжні в мряці, Дзвінкі, мінливі та дрижачі, Засяли зорі над столом. І я спокійний та невгнутий Під […]...
18. Антонич Богдан-Ігор – Автопортрет “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я – закоханий в житті поганин”. “Привітання життя”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, Над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, Невже ж тобою не п’яніти? Я, сонцеві життя продавши За сто червінців божевілля, Захоплений поганин завжди, Поет весняного похмілля....
19. Антонич Богдан-Ігор – Колискова Вузли доріг затиснуті на горлах сіл. Знов сняться сни минулі. Сідають дні, мов птахи, на хатах і розгортають крила вітру. Скриплять колиски: “Синку, спи, накрию сном тебе, мов листям мирту, Лиш не ходи, хлоп’ятко, в ліс, бо вовк тебе у лісі з’їсть, ой люлі!” Співає на шляху піхота: “Не стелися по землі, барвінку!” Пан сотник […]...
20. Антонич Богдан-Ігор – Похмурий гімн Похилі чола, Похмурі очі, Розпука гола, Мов свердлом, точить. Тривожний голос Шепоче стиха, Та зір навколо Шукає лиха. Тривожні очі: Німим що буде? І серед ночі Блукають люди. Зимою, літом, Мороз чи спека – Йде острах світом Та небезпека. Гарячка й туга Уста спалила, І кряче пугач – Зла чорна сила. Стукочуть кузні Десь таємниче, […]...
21. Антонич Богдан-Ігор – до музи 1 Навіщо ти прийшла до мене Й застукала в вікно? Навіщо серце б’є шалене, А думка з ним водно. Навіщо ти прийшла до мене, Веселкою заблиснула в вікні? Навіщо серце ти шалене В ці безпросвітні будиш дні. 2 Тисяча питаннів падає на наші уста, Тисяча шляхів навхрест лягає нам під ноги, Тисяча зірок свої вказує […]...
22. Антонич Богдан-Ігор – Світанок Сплигнула ніч з шумких дерев, Втікаючи понад дахами. Замаяв голуб і дере Крильми хмарин іржаві плями. Мов дзенькіт товчених склянок, Ясна музика підпливає. Світанку куриться вино, І небо в синяві безкрає. Аж юне серце затремтить, Незаспокоєне й несите. Устами спраглими в цю мить Всю хмільність світу хочу спити....
23. Антонич Богдан-Ігор – Лещетарі На кичери, гори, ліси, Мілкого срібла басейни – Навпрошки, навскоки, навкоси, Навпрямки, навперейми! Вітер гір, мов холодна вода, Вимиє нам легені. Морозу сила молода Висталить наші жмені. Сила пекуча, тріскуча морозу Вигострить, наче бритву, віддих. На поверхню білих хвиль голомозу Вибігнуть очі на звіди. Заклятий в нас нестримний рух, Заклятий в нас нестримний гін. Б’є […]...
24. Антонич Богдан-Ігор – Буря Надходить буря. Сиві вільхи В тривозі туляться до себе. Щоб відідхнути, просить пільги, Хоч на хвилину, в багрі небо. Мов стовп, піднявся вихор тричі, І сяють блискавки, аж маки Червоні сплющують зіниці І клоняться хорунжим ляку. Кларнетів схлип, і вітру помах, І виє лис – нічний астроном. Червона неба папілома Прорізана, мов бляха, громом. Це […]...
25. Антонич Богдан-Ігор – Поворот Вернувся я, де вільхи й риби, Де м’ята, іви, де квітчасті стіни; І знов цілую чорні скиби, Припавши перед сонцем на коліна. Ой, похилилось надо мною, Як мати понад сином, полум’яне. І знов мене земля напоїть, Мов квіт росою, поцілунком тьмяним. І чорні скиби, й сині плавні, На плоті хмари, наче плахти, висять. Тут я […]...
26. Антонич Богдан-Ігор – Октостих День повіки розплющає й отвирає сонне сонця око. Руки кладемо на вітер запашний й віддихаємо глибоко. Наші поринуть долоні в зимну, чисту, кришталеву воду. Надлетить із поля легіт легко й звіє мряку з-понад броду. Мов пташня, розгублені хмарки лопочуть крилами над лісом. Прядемо серцями просту, тиху радість з сонячних повісом. Віддамо без болю давню тугу […]...
27. Антонич Богдан-Ігор – Велика подорож Вибираюся в далеку подорож, і рож не дасть мені ніхто, Й не бажаю ні від кого я нічого, й вже ніщо мене Не лякає, хоч у очі зазирає заздрісно ліхтарень сто, Що в вокзалі білім сторожко глядять крізь жовтих шиб пенсне. Над станційним гамором, мов абажур, наложений склепіння лук. Навкруги байдужі очі й обоятні постаті […]...
28. Антонич Богдан-Ігор – Кличу Ці слова схвильовані, Ці слова неспокійні, грізні. Їддю часу опльовані, Наче коні бичовані Батогами, злітають пісні. Це тобі я складаю дань слів, Динаміко суворих днів! Хоч в саду понад сливою Романтичної пташки нема, Мов добою щасливою, Своє серце виспівую, Бо мовчати не можу, дарма! Моя пісня тобі і мій спів, Динаміко суворих днів! Ось вітрами […]...
29. Антонич Богдан-Ігор – Лунатизм Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято, Перестань, перестань, о молюсь, перестань! О чому, о чому і мене, і тебе, о чому нас проклято, Щоб ішли я і ти, вдвоє ми, на землі й на неба грань? О замкни, о замкни хоч на хвильку одну це страшне, срібне око! О засунь […]...
30. Антонич Богдан-Ігор – до істот з зеленої зорі Закони “біосу” однакові для всіх: Народження, страждання, смерть. Що лишиться по мені: попіл слів моїх, Що лишиться по нас: з кісток трава зросте. Лисиці, леви, ластівки і люди, Зеленої зорі черва і листя Матерії законам піддані незмінним, Як небо понад нами синє і сріблисте! Я розумію вас, звірята і рослини, Я чую, як шумлять комети […]...
31. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про співучі двері Співучі двері, сивий явір, Старий, мальований поріг. Так залишилися в уяві Місця дитячих днів моїх, Так доховала пам’ять хлопця Затьмарені вже образи, Такий обмежений став обсяг Тієї пісні, що дрижить, Яка зворушенням хвилює, Та все ж без зайвої сльози Пейзажі споминів малює. І хочу знову пережить Хлоп’ячі радощі та бурі. Швидкіш струмує в жилах кров, […]...
32. Антонич Богдан-Ігор – Романтизм Над морем в хмарах марить чорна галич, Ліричний місяць потопає в тінь. І дикі скелі й синя далечінь. Пливуть похмурі Байрона ушкали. В городі в темну ніч самітний Вертер На зір вазі сам важить світ і серце Своє й сумує, що живе, не вмер ще. О ти, покрово хворих серць, о смерте! Є два світи: […]...
33. Антонич Богдан-Ігор – Концерт Горлянки соловейків плещуть, мов гобої, У димі пахощів, в чаду лілейних куряв, Аж спів змінився в запах, мов за ворожбою, Розплився в квітний пил. Це тільки увертюра. На солов’їне гасло дружні перемови Усіх музичнодзьобих ста племен пташиних, І ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові Прадавній корінь “ку” у горде соло лине. Самці й […]...
34. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень ночі П’яніючи отруйним чадом Ночей сріблистих та гірких, Дивлюся в місяця свічадо Крізь шибу, повну світляних, Холодних, синіх і тремких Далеких відблисків світів, Що, кинуті у тьму, горять Самітні, горді, золоті, Немов знаків санскритських ряд, Які прадавнім сном дзвенять І перешіптують із дна, Загубленого в морок дня, Слова старої ворожби В ім’я землі, в ім’я вогню. […]...
35. Антонич Богдан-Ігор – Поема про вітрини Скляні очі кам’яниць, Над ними чола балконів, Рійний, стрійний танець Світла красок, тонів. О місто, місто, місто – Гігантний заліза та бетону тин. О місто, місто, місто – Задимлене в неба блакить Алмазними зіницями вітрин. Очі скляні кам’яниць, Над ними шильди, фасади, Мінливий реклам танець Пестить трійлом принади. О місто, місто, місто – Гігантний заліза […]...
36. Антонич Богдан-Ігор – Мій цех В мойому цеху теслів і митців П’янливі таємниці, зваби і омани. Перо і пензель, тремтячи в руці, Проколюють думок метелики весняні. Співна сокира й гостре долото Формують глину слів і дерево музики. Цей світ – хмільної пісні полотно, Митцеві замалий – для теслі завеликий. 20 січня 1935...
37. Антонич Богдан-Ігор – “І” І вітер, що жене по руннім полі, І дощ, що жне руді хмар руна в млі, І злотий усміх зір на синім тлі, І долі спів пшеничної в стодолі. І виноград і водоспад удолі, І сад і дзвінкодзвонні солов’ї, І їх пісні, немов фонема “і” І гай, і водограй, і край на волі. І сон […]...
38. Антонич Богдан-Ігор – Гвоздики Зелені сутінки. Гвоздики – Посли весни. П’яній до краю! Який цей світ знов став великий! І знов твої листи читаю. Вгорі зелена яма світла, Ядро – гвоздика електрична. Ні, ми до того ще не звикли, Що наша молодість не вічна. Але колись до цього звикнем… Та поки що свята омана – Ота дружба з життям […]...
39. Антонич Богдан-Ігор – Зельман Закрутився світ безкраїй, Зелень на землі й на небі. Ой, дівчатам заплітають У волосся сонця гребінь. День зелений, день хрещатий, Герці радісних лошат. В пісні важко передати Те, чим крилиться душа. Їде Зельман білим возом, Тропарями дзвонить ранок. Ой, скажи, весільна лозо, Чому в серці хмільно й п’яно....
40. Антонич Богдан-Ігор – Гірка ніч Заснули люди в чорнім місті, Під ковдрами леліють сни. Твоєї мрії не помістить Цей світ безкраїй та тісний. Замовкли голоси охриплі, І спокій крила розпина, І північ зерна маку сипле, Та не для тебе тишина. І ось дрібний чорнявий хлопець Підніс долоні до чола. Ні, суті світу ти не схопиш, Не вирвеш віршем корінь зла....