Антонич Богдан-Ігор – Підсвідомість

Понад похмуре, чорномуре бердо
Підносив замок кам’яний свій жест.
В нім сивий мешкав цар, мов срібний жезл;
В льохах тримав рабів своїх він твердо.

Навколо замка виросли крокос,
Повій з-під листя вій глядів на жердь.
Щораз то більш впадало в погріб жертв,
Неначе б хто косив тяжкі покоси.

Враз лютий бунт затряс тюрми кублом.
Геть! З льоту творять інший світ в надії.
Побачив цар ті тереми новії
Та став тоді своїх рабів рабом.

Цей цар – це я, палац – душа моя,
Бунт – сон, раби – мої померлі мрії.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Підсвідомість