Антонич Богдан-Ігор – Підсвідомість

Related posts:

1. Антонич Богдан-Ігор – Закінчуючи Хто ж потребує слів твоїх? Чи той, що важить хліб і сіль, Чи той, що відсотки рахує, Чи той, що у безсонну ніч Бунтарські зазиви друкує, Чи той, кого гарячка палить І з голоду запеклий вже, Чи той, що чорні тюрми валить, Чи той, що тюрми береже?...
2. Антонич Богдан-Ігор – Liber peregrinorum 3 Книга прочан 3 (Єрусалим) Дорога жовта під ногами, Блакитне небо понад нами. Іду незнаними шляхами. Людина – вічний пілігрим. Тужу за сміхом і весною, Співають птахи понад мною, Дзвінкі пісні пливуть ясою Перед паломником німим. На плечах свій несу тягар, У синій скрині Божий дар, Хоч палить спеки лютий жар, Хоч батогом бичує злим. І […]...
3. Антонич Богдан-Ігор – Мурашник Предивні, зачаровані міста З рудого порохна й рябої мерви. І пасма вулиць сплетені, мов нерви, І клуня в сірих теремах містка. І наче плюш з роздертого листа, Життя засушене, немов консерви. Одначе праця йде все без перерви, Листок зшиває вічно до листка. Здобичники у сутінках тюрми Ссуть мошечок, рабинь своїх живіт. Рядами над рядами тут […]...
4. Антонич Богдан-Ігор – Малий гімн Стріла намірена до льоту, Струна настроєна до гри. Червоні зорі, мов монети, В калитці вечора лягли. А серце? Серцю лиш п’яніти, Тремтіти і кохать йому. Звеличую усоте вітер, Звеличую стокрот весну. 12 березня 1935...
5. Антонич Богдан-Ігор – Епічний вечір Під прапором мідянолистих буків, Де сонце покотилось вогняним тарелем, Засмаглі хлопці, мов джмелі на луках, Гудуть, і вибухає пил з рудих цегелень. На бурунах трави, в зеленім димі Колишуться корови, мов тяжкі колоди, І зорі в зорі дзвонять понад ними, Й шумлять під ними буйно життєтворчі води. Той струм, що з сонних квітів синім димом […]...
6. Антонич Богдан-Ігор – Пейзаж з вікна Дивись: шумує день погожий, Кипить зелена заметіль. В товстому дзбані варить рожі, Аж піна бризкає звідтіль. Дуднить по шибах дощ цинобри, І скло відблискує, мов сталь. Парує курявою обрій, Хвилює в димі ранніх сальв. Підвівши очі з-понад книжки, Побачиш світ барвистим сном, І думка, вирвавшися нишком, Мов нетля, б’ється у вікно....
7. Антонич Богдан-Ігор – Балада провулка Де, заламавши руки сині, Рятунку кличе ніч намарне, Колишуться п’яниці й тіні Біля кульгавої ліхтарні. Блакитним квітом похилившись, Ліхтарня, мов лілея в’яне, І світ недійсний, тільки миші Ведуть шевців на місяць п’яних. В корчмі із зорями й дзвінками, Де лупії і сажотруси Співають гімни над склянками І славлять ніч і чар спокуси. Крива ядуха пані […]...
8. Антонич Богдан-Ігор – Колискова Вузли доріг затиснуті на горлах сіл. Знов сняться сни минулі. Сідають дні, мов птахи, на хатах і розгортають крила вітру. Скриплять колиски: “Синку, спи, накрию сном тебе, мов листям мирту, Лиш не ходи, хлоп’ятко, в ліс, бо вовк тебе у лісі з’їсть, ой люлі!” Співає на шляху піхота: “Не стелися по землі, барвінку!” Пан сотник […]...
9. Антонич Богдан-Ігор – Народини ідеї За вікнами пливе ніч тиха, Та тиша сутінками диха, Сидить в кімнаті при столі, Десь, мов сичі, сичать жалі, Далекий шепіт лине в вуха, Далека далеч давить духа. Ступає сумнів сном поволі Та стукає тихцем до волі. Глухий глузливий глум, пиха Голки гадюк у серце пха Та на чоло бліде піт кволий. Уста шепочуть: чи […]...
10. Антонич Богдан-Ігор – Апокаліпсис Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети Тяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюрем І в’язнів по ночах відвідують коханки і комети, І місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром. Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво. На зорях, мов на стінах, цвіль, черва, Зелінка й вогкість Обличчя в’язнів миє місяць синім і холодним сяйвом Аж […]...
11. Антонич Богдан-Ігор – Світанок Сплигнула ніч з шумких дерев, Втікаючи понад дахами. Замаяв голуб і дере Крильми хмарин іржаві плями. Мов дзенькіт товчених склянок, Ясна музика підпливає. Світанку куриться вино, І небо в синяві безкрає. Аж юне серце затремтить, Незаспокоєне й несите. Устами спраглими в цю мить Всю хмільність світу хочу спити....
12. Антонич Богдан-Ігор – Поворот Вернувся я, де вільхи й риби, Де м’ята, іви, де квітчасті стіни; І знов цілую чорні скиби, Припавши перед сонцем на коліна. Ой, похилилось надо мною, Як мати понад сином, полум’яне. І знов мене земля напоїть, Мов квіт росою, поцілунком тьмяним. І чорні скиби, й сині плавні, На плоті хмари, наче плахти, висять. Тут я […]...
13. Антонич Богдан-Ігор – Октостих День повіки розплющає й отвирає сонне сонця око. Руки кладемо на вітер запашний й віддихаємо глибоко. Наші поринуть долоні в зимну, чисту, кришталеву воду. Надлетить із поля легіт легко й звіє мряку з-понад броду. Мов пташня, розгублені хмарки лопочуть крилами над лісом. Прядемо серцями просту, тиху радість з сонячних повісом. Віддамо без болю давню тугу […]...
14. Антонич Богдан-Ігор – Буря Надходить буря. Сиві вільхи В тривозі туляться до себе. Щоб відідхнути, просить пільги, Хоч на хвилину, в багрі небо. Мов стовп, піднявся вихор тричі, І сяють блискавки, аж маки Червоні сплющують зіниці І клоняться хорунжим ляку. Кларнетів схлип, і вітру помах, І виє лис – нічний астроном. Червона неба папілома Прорізана, мов бляха, громом. Це […]...
15. Антонич Богдан-Ігор – Зелена елегія Стільки минуло вже днів, полотном забуття їх накрито. Нині вже інший є світ, може, зісталось клейно. Іноді вийму старий, запорошений з віршами зшиток, Замкнений в шафі від літ. Так, це було вже давно. Наша гімназ’я стояла на схилі малого узгір’я, Жовта дорога вела просто до річки униз. В осені день кучерявий дощем тут приїхав із […]...
16. Антонич Богдан-Ігор – Кличу Ці слова схвильовані, Ці слова неспокійні, грізні. Їддю часу опльовані, Наче коні бичовані Батогами, злітають пісні. Це тобі я складаю дань слів, Динаміко суворих днів! Хоч в саду понад сливою Романтичної пташки нема, Мов добою щасливою, Своє серце виспівую, Бо мовчати не можу, дарма! Моя пісня тобі і мій спів, Динаміко суворих днів! Ось вітрами […]...
17. Антонич Богдан-Ігор – до істот з зеленої зорі Закони “біосу” однакові для всіх: Народження, страждання, смерть. Що лишиться по мені: попіл слів моїх, Що лишиться по нас: з кісток трава зросте. Лисиці, леви, ластівки і люди, Зеленої зорі черва і листя Матерії законам піддані незмінним, Як небо понад нами синє і сріблисте! Я розумію вас, звірята і рослини, Я чую, як шумлять комети […]...
18. Антонич Богдан-Ігор – Лунатизм Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято, Перестань, перестань, о молюсь, перестань! О чому, о чому і мене, і тебе, о чому нас проклято, Щоб ішли я і ти, вдвоє ми, на землі й на неба грань? О замкни, о замкни хоч на хвильку одну це страшне, срібне око! О засунь […]...
19. Антонич Богдан-Ігор – Романтизм Над морем в хмарах марить чорна галич, Ліричний місяць потопає в тінь. І дикі скелі й синя далечінь. Пливуть похмурі Байрона ушкали. В городі в темну ніч самітний Вертер На зір вазі сам важить світ і серце Своє й сумує, що живе, не вмер ще. О ти, покрово хворих серць, о смерте! Є два світи: […]...
20. Антонич Богдан-Ігор – Об’явління Я ждав так довго, я ждав на хвилю ту, Як врешті зрозумію життя таємний глузд, Зів’ялий лист незнання, мов буря, розмету І роздеру безвісність, мов плахту, нагамуз. Землі закриту книжку в обгортці синій неба З дрижанням від напруги руками розгорну. Під бачення серпами падуть ниць мряки стебла, І світла сніп розвиднить кімнату днів курну. Я […]...
21. Антонич Богдан-Ігор – Пісня бадьорих бродяг 1 В дорогу! Щоб сонце нам світило, Щоб ясен круг горів нам угорі. О ти, шляхів безкраїх дивна сило, Що маниш нас в своїй мінливій грі. Як вдарить запах піль в вікна вітрило, Хто видержить в душних кімнат жарі. Упитись далі подихом так мило, Геть суми, думи кинути старі! Вітрами поле душі нам обмило, А […]...
22. Антонич Богдан-Ігор – Мій цех В мойому цеху теслів і митців П’янливі таємниці, зваби і омани. Перо і пензель, тремтячи в руці, Проколюють думок метелики весняні. Співна сокира й гостре долото Формують глину слів і дерево музики. Цей світ – хмільної пісні полотно, Митцеві замалий – для теслі завеликий. 20 січня 1935...
23. Антонич Богдан-Ігор – “І” І вітер, що жене по руннім полі, І дощ, що жне руді хмар руна в млі, І злотий усміх зір на синім тлі, І долі спів пшеничної в стодолі. І виноград і водоспад удолі, І сад і дзвінкодзвонні солов’ї, І їх пісні, немов фонема “і” І гай, і водограй, і край на волі. І сон […]...
24. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень молодості Розсунулись, мов карти стіни, Угору стеля поплила, І вікна згасли в синій тіні, Найближчі речі вкрила мла. Так ява стала сном. Уже не стеля, лиш глибінь, Уже не стіни – далечінь І, наче іскри в тиші сплячій, Далекі, недосяжні в мряці, Дзвінкі, мінливі та дрижачі, Засяли зорі над столом. І я спокійний та невгнутий Під […]...
25. Антонич Богдан-Ігор – Гвоздики Зелені сутінки. Гвоздики – Посли весни. П’яній до краю! Який цей світ знов став великий! І знов твої листи читаю. Вгорі зелена яма світла, Ядро – гвоздика електрична. Ні, ми до того ще не звикли, Що наша молодість не вічна. Але колись до цього звикнем… Та поки що свята омана – Ота дружба з життям […]...
26. Антонич Богдан-Ігор – Зельман Закрутився світ безкраїй, Зелень на землі й на небі. Ой, дівчатам заплітають У волосся сонця гребінь. День зелений, день хрещатий, Герці радісних лошат. В пісні важко передати Те, чим крилиться душа. Їде Зельман білим возом, Тропарями дзвонить ранок. Ой, скажи, весільна лозо, Чому в серці хмільно й п’яно....
27. Антонич Богдан-Ігор – дзвінкова пані В’їжджає віз на третю греблю ночі. Хто нас, вітре, кличе? Чи скоро вийде нам назустріч білий схід, мов олень з бору? І ти для мене дивний, і я сам для себе таємничий. Мій віз, мов птах, два крила куряви здіймає з вітром поруч. Дай карти, пані квітня, карти дай і ворожи з долоні! Я їду […]...
28. Антонич Богдан-Ігор – Гірка ніч Заснули люди в чорнім місті, Під ковдрами леліють сни. Твоєї мрії не помістить Цей світ безкраїй та тісний. Замовкли голоси охриплі, І спокій крила розпина, І північ зерна маку сипле, Та не для тебе тишина. І ось дрібний чорнявий хлопець Підніс долоні до чола. Ні, суті світу ти не схопиш, Не вирвеш віршем корінь зла....
29. Антонич Богдан-Ігор – На вітер Кинь пісню на вітер, На вітер слова! Десь шепотом віти, Десь шумом трава. Не в воду глибоку, А в сонце пливеш. Подумай, нівроку: Ех, світ цей без меж! Дме вітер у руна Життя молоде, На яблуні струнах Долоні кладе. Немає ще яблук… Хтось кличе з яруг. Послухай: це зяблик, Це сірий твій друг. Ти сонно […]...
30. Антонич Богдан-Ігор – Концерт Горлянки соловейків плещуть, мов гобої, У димі пахощів, в чаду лілейних куряв, Аж спів змінився в запах, мов за ворожбою, Розплився в квітний пил. Це тільки увертюра. На солов’їне гасло дружні перемови Усіх музичнодзьобих ста племен пташиних, І ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові Прадавній корінь “ку” у горде соло лине. Самці й […]...
31. Антонич Богдан-Ігор – Ковзани Гей, тріскає кріпка, бадьора зимова погода, На лижвах грає блиск, мов на ножів сталевім вістрі, Веселість лускає в лискучих, льодових городах. Гей, крешуть наші ковзани із льоду срібні іскри. Праворуч, навпрямки, ліворуч, поруч себе, гей! Навприсядки, навсидячки, навстоячки, навтіки, Сріблястий сміх, іскристий біг, барвистий ніг трохей. Гей, скільки радощів, весілля, щастя, сміху, втіхи. Танцюємо, гарцюємо, […]...
32. Антонич Богдан-Ігор – до моєї пісні Крутиться світ весняний і зелений. Ясень співає, і серце співа. Пісня натхненним кружля веретеном, На веретені срібляться слова. Ясень, осяяний сонцем, упився, Перстень натхнення на серці тремтить. Гей же, п’яний, і лети, і крутися, Пісне моїх двадцятьох і трьох літ!...
33. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про співучі двері Співучі двері, сивий явір, Старий, мальований поріг. Так залишилися в уяві Місця дитячих днів моїх, Так доховала пам’ять хлопця Затьмарені вже образи, Такий обмежений став обсяг Тієї пісні, що дрижить, Яка зворушенням хвилює, Та все ж без зайвої сльози Пейзажі споминів малює. І хочу знову пережить Хлоп’ячі радощі та бурі. Швидкіш струмує в жилах кров, […]...
34. Антонич Богдан-Ігор – Людина 1 Ніч темна, олив’яна, зимна, люта, чорна, Лиш вітер обертає хмар важенні жорна. Лиш срібна смерть іде в садиби на жнива, Й кугикає кугач, лулукає сова. Мов кінь, в розгоні вихор перед прямом брами Стає, й скрегочуть ланцюги й дубові трами. Та рвучий подув торсає похмуру тінь, Що сволоком втекти не хоче в далечінь. Як […]...
35. Антонич Богдан-Ігор – Пісня про ізгоя Чи ви знаєте пісню вигнанчу, Чи ви чули коли вже її? Наболілу, бунтарську й підданчу, Що в ній туга, розпука і їдь. Ох, зворушення в серці заплаче, Не дає говорити мені. Чи ви знаєте думи бурлачі, З криком болю замовклим на дні? Безпощадні, отруйні, зловісні, Крик зневіри лунає із дна. Та моєї не бійтеся пісні, […]...
36. Антонич Богдан-Ігор – Смерть Гете Відчини, мій Фрідріху, вікно, Хай погляну на широкий світ. Бачу чорне незбагненне дно, А над ним золототканну сіть. Привиди кружляють наді мною, Постаті, що їх колись творив. Прилітають з правдою сумною, Що останній буде цей мій зрив. Березневе запашне повітря, Навкруги весни передчуття. А для мене гострить срібне вістря Смерть і скоро перетне життя. Вийди […]...
37. Антонич Богдан-Ігор – Мертві авта Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта, Червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини, І лиш незнане сонячне ядро колишеться, як вічна правда, Що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини. Буває, що мерців з металу люди, мов шакали, в сні тривожать І крам своїх […]...
38. Антонич Богдан-Ігор – Срібні сани Не мусили писати віршів, Спокійний мати день, спокійну ніч. Віднині смак вина мені погіршав, Світ помутнів довкола віч. Не знаєте страждань поета, Для нього дні – мов шпаги, ночі – гірші, Кожна хвиля має гостроту стилета, Переслідують і гонять ненаписані вірші. Галки, ворони, гави Лопочуть крилами в ночах і днях. Рахманна лента слави За серця […]...
39. Антонич Богдан-Ігор – Гімн перед світанням Похмурі дні, суворі дні, Що гіркотою налили пісні, Тривожними питаннями лягають на уста, Вкривають обрії, мов непрозора мла густа, Примарами карають нас у сні Похмурі дні, суворі дні. Гарячкою попалені шепочуть губи: Що буде? Даремно торгає рука вузли кошлаві, Даремно грубу петлю рве, що шию давить. Усюди Блукаючи в нестямі, зір дороги губить. Похмурі дні, […]...
40. Антонич Богдан-Ігор – Шум Шумить і шамотить шумка шума, Шум прибирає, як весною повінь, І кожен лист на дубі шуму повен. Здіймає шлик із голови чумак. Шпарка шурнула шурубура шуру, Мов малахай, маха майном у май І розвіває все кругом украй, Що людям аж мороз іде за шкуру. Тріщить, лящить, мов щелепа, корчма, Й ліщина галуззю стає сторчма. Це […]...