Антонич Богдан-Ігор – Півень
Зоря майнула, мов стріла,
Неначе іскра, пісня згасла,
І тільки з мокрого зела
Роса краплинками сплила,
Мов слово, чиста й ясна.
Вже обріїв зігнувся рівень
У круглу смугу обруча,
І ніч почала вже кінчатись,
Неначе ватра, догоряти.
Ось ранок синім возом їде
І сонця сніп в село везе.
Крильми шумить червоний півень –
Співучий з міді
Серп.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Антонич Богдан-Ігор – Зельман Закрутився світ безкраїй, Зелень на землі й на небі. Ой, дівчатам заплітають У волосся сонця гребінь. День зелений, день хрещатий, Герці радісних лошат. В пісні важко передати Те, чим крилиться душа. Їде Зельман білим возом, Тропарями дзвонить ранок. Ой, скажи, весільна лозо, Чому в серці хмільно й п’яно....
- Антонич Богдан-Ігор – Зелена Євангелія Весна – неначе карусель, На каруселі білі коні. Гірське село в садах морель, І місяць, мов тюльпан, червоний. Стіл ясеновий, на столі Слов’янський дзбан, у дзбані сонце. Ти поклоняйся лиш землі, Землі стобарвній, наче сон цей!...
- Антонич Богдан-Ігор – “І” І вітер, що жене по руннім полі, І дощ, що жне руді хмар руна в млі, І злотий усміх зір на синім тлі, І долі спів пшеничної в стодолі. І виноград і водоспад удолі, І сад і дзвінкодзвонні солов’ї, І їх пісні, немов фонема “і” І гай, і водограй, і край на волі. І сон […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Колодійство Вже сонця колесо збиває стельмах, Ще обруча – до осі полум’яної! Цим возом їхатиме завтра Зельман, Ключар і староста гульби весняної. Відносить стельмах сонце ковалеві: – Обруч найбагряніший викуй, майстре мій, Щоб сонце жевріло ясніш від гриви лева Весні трояндній й осені оайстреній!...
- Антонич Богдан-Ігор – Бики й буки Потік рослин клекоче над землею. Лісу лави Мов мрячні мури. Б’ють джерела зелені над пнями І меду жовте полум’я в бочках колод дірявих Рудий вогонь кори, суниць густі рябіють плями. Знов котить вітер ночі колесо з узгір’їв лисих За берег зір, де біліють тіней луки. На спомин давніх вод знов кличе струмінь, що з екстази […]...
- Антонич Богдан-Ігор – до весни Весно – слов’янко синьоока, Тобі мої пісні складаю! Вода шумить у сто потоках, Що з дна сріблистим мохом сяють. Направо льон і льон наліво, Дібровою весілля їде. Скрипки окрилюються співом, І дзвонять тарілки із міді. Розкотисті музики грають, Свячене сонце в короваю. Весна весільна і п’янлива, Червоний клен, мов стяг. Це ти мене заворожила На […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Село Корови моляться до сонця, Що полум’яним сходить маком. Струнка тополя тонша й тонша, Мов дерево ставало б птахом, Від воза місяць відпрягають. Широке, конопляне небо. Обвіяна далінь безкрая, І в сивім димі лісу гребінь. З гір яворове листя лине. Кужіль, і півень, і колиска. Вливається день до долини, Мов свіже молоко до миски....
- Антонич Богдан-Ігор – Балада провулка Де, заламавши руки сині, Рятунку кличе ніч намарне, Колишуться п’яниці й тіні Біля кульгавої ліхтарні. Блакитним квітом похилившись, Ліхтарня, мов лілея в’яне, І світ недійсний, тільки миші Ведуть шевців на місяць п’яних. В корчмі із зорями й дзвінками, Де лупії і сажотруси Співають гімни над склянками І славлять ніч і чар спокуси. Крива ядуха пані […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Алхімія В маленькій келії душно, запах сірки. Засушений, мов сірка, жовтий маг В реторту п’ялить очі, повні спраг. Червоний біс регочеться із дірки. Мов кльоша, золота над всім омана Та опар в куреві кімнату губить. Дрижать в гарячці в’ялі, трухлі губи; Блідий: “Апаге” буркотить, “сатанас”. Та раптом скрикнув маг – ні, він не п’яний, Очам не […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Три перстені Крилата скрипка на стіні, Червоний дзбан, квітчаста скриня. У скрипці творчі сплять вогні, Роса музична срібна й синя. В квітчастій скрині співний корінь, П’янливе зілля, віск, насіння Та на самому дні три зорі, Трьох перстенів ясне каміння. В червонім дзбані м’ятний трунок, Зелені краплі яворові. Дзвони, окриленая струно, Весні шаленій і любові! Підноситься угору дах, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Троянди Пора троянд спізнилась, сестро, Так довго ждали, аж приходить. На милі сонця, світла верстви Розміряно і землі й води. Хоча це світло надто кволе, Хоч надто рано й сніг упертий, Ощадне сонце й зелень гола, Все ж день рясний на чар нестертий. В крові з троянд умивши руки, Під горлиць воркування перше Ідем, далека, поміж […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Шлюб За тло – блакить. В ній щиглі і кларнети. Схилився явір над водою. Коні І кругле сонце золотим браслетом Заплетене у кучері левконій. І мох вогню, і вітру ясний галас, І буря світла на води дзеркалах, Мов зламана веселка, що упала На камінь і удвоє розламалась. Левконій теплий шепіт. дальній бубон Червоного майдану, де стрічаєм […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ранок Ранок блиснув. Сонце, мов червона цегла, Покотилось бляхою дахів. Ранок тіні й мрії розгорнув і знагла Піснею возів прогомонів. Знову перекреслить неба синь безмірну Зір падучих лінія крива. Місто дивно біле, майже неймовірне З мли, немов з уяви, виплива. Тільки цей куток ще тінню обійнятий, Скрипка, струни обвільнивши, спить. Сонна тиша, лиш перо дзвінке й […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Червона китайка Горять, як ватра, забобони Віків минулих – снів іскристих. В китайці заходу червоній Моєї молодості місто. Лопочуть зорі на тополях, І люди хрестяться з тривоги, Коли ножами місяць колють Хасиди в чорних синагогах. Моє містечко таємниче В хлоп’ячих споминів заслоні! І знов минула юність кличе, Як давні кличуть забобони....
- Антонич Богдан-Ігор – Вербель Ось бубон ранку – кругле сонце До маршу будить вояків. Лопочуть верблі по казармах, Весна тріпочеться, мов спів, Весна тріпочеться, мов птах, У клітці сірих коридорів, І день накреслює свій шлях На мапі неба. Гаснуть зорі, Мов очі втомлених коханок. Ось кленів ряд в стобарвній зливі. Весни пожежа підпалила ранок – І знову день окрилений, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Пісня мандрівника Шумить у серці вітер, кров огонь бурлить. О, допекла вже бруків, мурів, цегли гидь! На берег моря туга, в край землі жене, Де океан манить піснями хвиль мене. Покину стукіт вулиць та піду, де пристань, Де линв протяжна пісня й щоглів має триста, Де кораблі, човни по хвилях бурних линуть. Не стану, аж на них […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Назавжди Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка, І тінь замазує панни, мов образи затерті. У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись Об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод, Дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком Прощається з сестрою, що у зореколі їй Не сяяти Вже більш. Так ніч Блакитним снігом миє в […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Наука Навчися в теслів ремесла, Навчись тесати слово. Весна лірична відплила, Теслярське літо знову. Горю молитвою сокири, Ношу із срібла строфи. Летять слова в співучий вирій Під неба синім мохом. 20 січня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Світанок Сплигнула ніч з шумких дерев, Втікаючи понад дахами. Замаяв голуб і дере Крильми хмарин іржаві плями. Мов дзенькіт товчених склянок, Ясна музика підпливає. Світанку куриться вино, І небо в синяві безкрає. Аж юне серце затремтить, Незаспокоєне й несите. Устами спраглими в цю мить Всю хмільність світу хочу спити....
- Антонич Богдан-Ігор – Пізня година Об вікно кажан крильми вдаряє, Все принишкло, стихло, охололо. Безвість манить нездійсненним раєм, Наче ртуть, спливає в жили холод. Ходиш, ходиш, дивні тіні водиш, З болем родиться у серці пісня. Поплили над світом чорні води Ночі. Спати йди. Година пізня....
- Антонич Богдан-Ігор – Слово про полк піхоти Ми молодість тверду і кучеряву Складаємо, мов прапор, на лафетах. У куряві цілує очі слава, Горять на небі кулі і комети. Змішалися, у куряві склубившись, Статуї й люди перед арсеналом. Ми, на багнети сонце настромивши, Виходимо нестримно і зухвало. Юрба в вертепах вулиць, наче повінь. З-під ратуші зриваються два леви, Біжать в юрбу, толочать, брук […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Знак дуба За греблею трьох днів і трьох ночей, де вир закляклий, Безодня зелені в півсоннім півбутті безкрая. Прив’язані до пнів, попутані вітри й бог ляку Столиций, хитрий бог, що все нове обличчя має. Приземні блискавиці-змії сковзають пнями Слизькими від роси, що молоком холоне в склицю. Ніч марнотратна нищить надмір форм, як зайві плями, Лиш дуб, мов […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Шум Шумить і шамотить шумка шума, Шум прибирає, як весною повінь, І кожен лист на дубі шуму повен. Здіймає шлик із голови чумак. Шпарка шурнула шурубура шуру, Мов малахай, маха майном у май І розвіває все кругом украй, Що людям аж мороз іде за шкуру. Тріщить, лящить, мов щелепа, корчма, Й ліщина галуззю стає сторчма. Це […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Об’явління Я ждав так довго, я ждав на хвилю ту, Як врешті зрозумію життя таємний глузд, Зів’ялий лист незнання, мов буря, розмету І роздеру безвісність, мов плахту, нагамуз. Землі закриту книжку в обгортці синій неба З дрижанням від напруги руками розгорну. Під бачення серпами падуть ниць мряки стебла, І світла сніп розвиднить кімнату днів курну. Я […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Лещетарі На кичери, гори, ліси, Мілкого срібла басейни – Навпрошки, навскоки, навкоси, Навпрямки, навперейми! Вітер гір, мов холодна вода, Вимиє нам легені. Морозу сила молода Висталить наші жмені. Сила пекуча, тріскуча морозу Вигострить, наче бритву, віддих. На поверхню білих хвиль голомозу Вибігнуть очі на звіди. Заклятий в нас нестримний рух, Заклятий в нас нестримний гін. Б’є […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Барвінкова щирість Кохай мене звичайно й просто, Так, як кохають всі дівчата. Коли проходиш білим мостом, Зоря в твоє волосся вп’ята. Так палко вміють цілувати Лиш ті, що перший раз цілують. В тремтінні слів твоїх крилатих Я барвінкову щирість чую. 9 квітня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – дно тиші Сліпуче чорний вугіль ночі, глиб і серця шахта, Природи дно – дно таємниці й неба синє лоно; Лящить у вухах сон – зім’ята та подерта плахта, І дзвоніть в темряві співуче серце телефону. Так будиться хаос забутий літ дитячих світу, З-поза свідомості запони дивиться прадавнє, Мов озеро, чарує в сріблі заля, й синім квітом Проломаний […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Весна В загравах лун виходять ранки з нетрів ночі Плямами багрів Трояндять зломи пошарпаних нам персами землі примар Сонце в хомуті блідих брудних хмар Тягне перед собою плуги вкруг За плугом плуг Повз гори повз луг За скибами скиби І борозди і рови Труться об землю триби Сонця о чоло як в крови А як робітник […]...
- Антонич Богдан-Ігор – На шляху Обплетений вітрами ранок Шугне, мов циганя з води І на піску кричить з нестями, Обсмалений і молодий. Ріка зміяста з дном співучим, Хвилясто хльостають вітри, І день ховає місяць в кручу, Мов у кишеню гріш старий. Клюють ліщину співом коси, Дзвенить, мов мідь, широкий шлях. Іде розсміяний і босий Хлопчина з сонцем на плечах....
- Антонич Богдан-Ігор – Слово до розстріляних Це правда: кров з каміння може змити дощ, Червона місяця хустина може стерти, Але наймення ваші багряніш від рож Горять у пам’яті на плитах незатертих. Змагались ви уперто й мріяли, й жили, Кохались у суворості, як ми у гулях, І ваші очі сяли вічністю, коли У серці, мов зоря, застрягла біла куля. Грудень 1934...
- Антонич Богдан-Ігор – Руно Поїдемо удвоє по закляте руно. З долоні вітру, що прощався з нами, грудка Погаслої зорі упала, мов дарунок. Вперед! Сім миль кохання і остання – смутку. В завії образів поезія і буря. Дороги стрічка зв’язана у сонця вузол. Клонюсь тобі, о пані кучерявих куряв, Що дзвониш диском літ, струнка епічна музо! Два коні з снігу […]...
- Антонич Богдан-Ігор – до нас! Каштани в ранок сивий, попелястий Шуміли над твоїм вікном. Ти встав, щоб далі ткати, далі прясти Турбот, пісень та мрій фантом. (Каштани наче прапори хвилясті). Хай час від цвілі береже Шляхетне срібло весняного співу. Та лиш послухай: тут уже Нова лунає пісня – рожа гніву. Ось краще ти до нас ходи, Де, наче сосни рівні […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Елегія про співучі двері Співучі двері, сивий явір, Старий, мальований поріг. Так залишилися в уяві Місця дитячих днів моїх, Так доховала пам’ять хлопця Затьмарені вже образи, Такий обмежений став обсяг Тієї пісні, що дрижить, Яка зворушенням хвилює, Та все ж без зайвої сльози Пейзажі споминів малює. І хочу знову пережить Хлоп’ячі радощі та бурі. Швидкіш струмує в жилах кров, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Князь Ще гори куряться від снігу, Сім стріл неначе сім пісень, І юнака вітає день Окриленим найменням: Ігор. Горять скрипки в весільній брамі, На ній стобарвний прапор дня. Іду в захопленні й нестямі, Весни розспіваної князь....
- Антонич Богдан-Ігор – Міф Неначе в книгах праарійських Підкова, човен і стріла. В діброві сяє срібне військо, Шумлять санскритськії слова. Русяві й стрункочолі йдуть племена, І їхні друзі – кінь та корабель. Горять на небі ясних зір знамена, Мов перехрест окрилених шабель. 22 грудня 1934...
- Антонич Богдан-Ігор – Екстатичний восьмистроф Шумлять у скринях зеленаві зерна льону, Масний і теплий пил вирує у олійнях. Щораз в корявих липах спалахне прокльоном Душа зелена, гнівна і незаспокійна. Черві не піддається буйний струм життєвий, З дерев зелені іскри дятлі крешуть. Зорі червінцем платить скупо вечір дневі За сонце, що його в червоний мох розчеше. Червона сажа заходу вкриває липи, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ідольські ночі На хмарах відблиск місяця повторений, мов пісня, На хмарі хмара – срібний мур, під муром виють лиси. Від зір, мов струни, шнури листя над землею скісно, Гриби рудими тарілками дзвонять в хорах лісу. Оркестр рослинних голосні пузони-пні дубові Усоте просурмлять неписаним законам ночі І принесуть вовки діброві жертви з м’яса й крові, Руді обтерті щоки […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Апокаліпсис Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети Тяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюрем І в’язнів по ночах відвідують коханки і комети, І місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром. Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво. На зорях, мов на стінах, цвіль, черва, Зелінка й вогкість Обличчя в’язнів миє місяць синім і холодним сяйвом Аж […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Портрет теслі Він був закоханий в мистецтво і мистець в коханні, Тесав церкви стрілчасті й чарував жінок, Тесав слова натхненні й на скрипці грав квітчастій. Горіли молодиці і дівчата в п’янім щасті. Ой, не одна згубила з них вінок! Коли умер, лишились його твори: Дзвінкі пісні й церкви сріблистобанні. Дяки співали, і співали хори, Церкви були в […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Арктика Комети, що цвітуть хвостами, наче пави, Червоні шиби моря в олив’яних рамах, Де скелі льодові під снігом кучерявим Розсунулись поволі, мов таємна брама. На бурунів хребтах качаються тюлені, Звірята сходять з зодіака, й червоніє У сяйві магнетичних піль метал зелений Морів примарних, що подібні сонній мрії. Мов синє оливо, заклякле небо висить, І череп місяця […]...
Стилет чи стилос художні засоби.