Антонич Богдан-Ігор – Півонії
Червона молодість півоній.
Яка краса! Яке п’яніння!
Візьми моє чоло в долоні
Й оборони, моя весіння!
Бо переслідує крізь морок, –
Ще крок, ще крок, мене поцілить
Мій друг найкращий і мій ворог
Найзавзятіший, боже милий!
Натхнення темне, музо вічна!
Б’є ніч у тіней чорні дзвони.
На чорнім тлі, мов кров трагічна,
Півоній молодість червона.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Антонич Богдан-Ігор – Руно Поїдемо удвоє по закляте руно. З долоні вітру, що прощався з нами, грудка Погаслої зорі упала, мов дарунок. Вперед! Сім миль кохання і остання – смутку. В завії образів поезія і буря. Дороги стрічка зв’язана у сонця вузол. Клонюсь тобі, о пані кучерявих куряв, Що дзвониш диском літ, струнка епічна музо! Два коні з снігу […]...
- Антонич Богдан-Ігор – дахи Оте село у вільхах і ліщині, Де на дахах червона черепиця, Загорнеш, наче в плахту, в небо синє Та молодість загорнеш в таємницю. Калинову чи пам’ятаєш кручу, Де пастухи в криниці сонце поять? Напишеш повість: вечори пахучі, Задума вільх, дахів багровий пояс. 2 квітня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Гвоздики Зелені сутінки. Гвоздики – Посли весни. П’яній до краю! Який цей світ знов став великий! І знов твої листи читаю. Вгорі зелена яма світла, Ядро – гвоздика електрична. Ні, ми до того ще не звикли, Що наша молодість не вічна. Але колись до цього звикнем… Та поки що свята омана – Ота дружба з життям […]...
- Антонич Богдан-Ігор – дно тиші Сліпуче чорний вугіль ночі, глиб і серця шахта, Природи дно – дно таємниці й неба синє лоно; Лящить у вухах сон – зім’ята та подерта плахта, І дзвоніть в темряві співуче серце телефону. Так будиться хаос забутий літ дитячих світу, З-поза свідомості запони дивиться прадавнє, Мов озеро, чарує в сріблі заля, й синім квітом Проломаний […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Гірка ніч Заснули люди в чорнім місті, Під ковдрами леліють сни. Твоєї мрії не помістить Цей світ безкраїй та тісний. Замовкли голоси охриплі, І спокій крила розпина, І північ зерна маку сипле, Та не для тебе тишина. І ось дрібний чорнявий хлопець Підніс долоні до чола. Ні, суті світу ти не схопиш, Не вирвеш віршем корінь зла....
- Антонич Богдан-Ігор – Сурми останнього дня Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята, Географи малюють зорі крейдою на неба мапі, В рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий, І місяць золотим котом лежить у мене на канапі. Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні, Купці й роздягнені дівчата, в’язні в тюрмах і поети. Оркестра полісменів дме меланхолійно в труби […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Золотоморе Йде дощ малин. Племена бджіл шаліють. Струни світла Поторгані. Приїхали посли з золотоморя. Квартет долонь – два спутані акорди. Мряки мітли. В червоний ягід дощ в’їжджає білий кінь. Про зорі Мовлять посли, та їхня мова нам незрозуміла. Колись давно співала неня про золотоморе, Підводне царство, де ночує сонце в білих віллах У зливі світла. Їде […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Поворот Вернувся я, де вільхи й риби, Де м’ята, іви, де квітчасті стіни; І знов цілую чорні скиби, Припавши перед сонцем на коліна. Ой, похилилось надо мною, Як мати понад сином, полум’яне. І знов мене земля напоїть, Мов квіт росою, поцілунком тьмяним. І чорні скиби, й сині плавні, На плоті хмари, наче плахти, висять. Тут я […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Три строфи з записника Мов птах, співає телефонна трубка, Мов чорний птах в ліщині срібній дроту. Коли покине друг і зрадить любка, Що вибереш: зненавість чи скорботу? О квітко звуків в чорнім шовку сяєв! Музика б’є в обличчя, мов зле птаство. Життя нам юний захват відбирає, Мов скнара, заздрий на своє багатство. Вже вмієш зорі на слова міняти, Вже […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Гіпнотизер В молочнім світлі матових кінкетів Цвітуть на чорнім шовку ордері. Вогонь в очах холодних загорів, В судоргах пальці, начеб грав на флейті. Круг нас паде зелено-жовта мряка, Різнув у вухо свист слизький, мов різки. Тоді виймав із наших чіл він мізки Й в кишені їх вкладав свойого фрака. На наші очі, мов рясні каскади, Лились […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Сутінь Долоні сну в весінніх сінях Лягли на струн прощальнім шумі. В твоїх очах блакитна сутінь. Не дно кларнета – дно задуми! Мов зустрічі давно забуті, Подертий шовк твоїх левконій. Мембрана пам’яті найтонша, Не пропустивши світла, дзвонить. Навіщо, сестро, Навіщо пестиш тіні тіней? Закрижаніле соло сонця Мов дно музики Ув оркестрі, Що грає в сну блакитних […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ars Critica Мистецтво – що ж? Це надаремне В дно дня, дно дна сягати словом, В ядро ціляти світла темне. Ні, не чорнила – треба крові! Хай ваші терези розумні Відважать форму, зміст, прикраси, Достоту зміряють безумне І скажуть: небагато важить. Хай! Але в те сутнє, в дно дна срібне Не сягнуть мірою ні разу І сятимуть, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Слово про полк піхоти Ми молодість тверду і кучеряву Складаємо, мов прапор, на лафетах. У куряві цілує очі слава, Горять на небі кулі і комети. Змішалися, у куряві склубившись, Статуї й люди перед арсеналом. Ми, на багнети сонце настромивши, Виходимо нестримно і зухвало. Юрба в вертепах вулиць, наче повінь. З-під ратуші зриваються два леви, Біжать в юрбу, толочать, брук […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Слово про чорний полк Об слово дзвонить слово – кусні бронзи віщі. – Співаю, не кляну Розгромленим полкам, пощербленим рядам, потрощеним когортам! Хвала усім, що з пристрастю цілують сестру на бойовищах, А тим, що ляк в них, мов слимак у мушлі, й гнуть тростини спин, погорда! Луна поразки б’є об мої вуха, мов з глибин безодні зради Громів, поламаних […]...
- Антонич Богдан-Ігор – до музи 1 Навіщо ти прийшла до мене Й застукала в вікно? Навіщо серце б’є шалене, А думка з ним водно. Навіщо ти прийшла до мене, Веселкою заблиснула в вікні? Навіщо серце ти шалене В ці безпросвітні будиш дні. 2 Тисяча питаннів падає на наші уста, Тисяча шляхів навхрест лягає нам під ноги, Тисяча зірок свої вказує […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Весна В загравах лун виходять ранки з нетрів ночі Плямами багрів Трояндять зломи пошарпаних нам персами землі примар Сонце в хомуті блідих брудних хмар Тягне перед собою плуги вкруг За плугом плуг Повз гори повз луг За скибами скиби І борозди і рови Труться об землю триби Сонця о чоло як в крови А як робітник […]...
- Антонич Богдан-Ігор – до моєї пісні Крутиться світ весняний і зелений. Ясень співає, і серце співа. Пісня натхненним кружля веретеном, На веретені срібляться слова. Ясень, осяяний сонцем, упився, Перстень натхнення на серці тремтить. Гей же, п’яний, і лети, і крутися, Пісне моїх двадцятьох і трьох літ!...
- Антонич Богдан-Ігор – Весняна ніч Настурцій ніч і ніч конвалій Пливе музика радієва. В саду тривожний жду – ніч палить – Тебе, далека зоре, Єво! Карузо ночі – тенор місяць У скриньці радієвій кличе. Для наших дум замало місця, Кохання вічна таємнице! І для сердець замало світла, Землі замало і п’яніння! Вітри ранкові, наче мітли, З стежок змітають ніч весінню....
- Антонич Богдан-Ігор – Фіялки Фіялки й телефонна трубка Заворожливим сяйвом кличе, І місяць, мов червона губка, Змиває попіл дня з обличчя. Слимак з ебену, темна мушля І вухо ночі – лійка чорна, І пахощі духмяні душать, Мов пальці на кларнеті горла. З очей фіялок смутком кришиш І пригортаєш, сестро рання! Простягнуті долоні тиші Над нашим вічним проминанням....
- Антонич Богдан-Ігор – Закінчуючи Хто ж потребує слів твоїх? Чи той, що важить хліб і сіль, Чи той, що відсотки рахує, Чи той, що у безсонну ніч Бунтарські зазиви друкує, Чи той, кого гарячка палить І з голоду запеклий вже, Чи той, що чорні тюрми валить, Чи той, що тюрми береже?...
- Антонич Богдан-Ігор – Три перстені Крилата скрипка на стіні, Червоний дзбан, квітчаста скриня. У скрипці творчі сплять вогні, Роса музична срібна й синя. В квітчастій скрині співний корінь, П’янливе зілля, віск, насіння Та на самому дні три зорі, Трьох перстенів ясне каміння. В червонім дзбані м’ятний трунок, Зелені краплі яворові. Дзвони, окриленая струно, Весні шаленій і любові! Підноситься угору дах, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Слово до розстріляних Це правда: кров з каміння може змити дощ, Червона місяця хустина може стерти, Але наймення ваші багряніш від рож Горять у пам’яті на плитах незатертих. Змагались ви уперто й мріяли, й жили, Кохались у суворості, як ми у гулях, І ваші очі сяли вічністю, коли У серці, мов зоря, застрягла біла куля. Грудень 1934...
- Антонич Богдан-Ігор – Літній вечір Від спеки місто важко дише, Й чоло його шорстке й червоне Під віялом нічної тиші Поволі стигне і холоне. Тремке натхнення віддзвеніло, Застигло в мудрій вірша брилі. Твоє чи не твоє це діло, Ти сам збагнути вже не в силі. Крізь гамір дня незмінне “завжди”. Заснеш, Заснеш без зір, поете, Життя на звуки розмінявши, Мов […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ранок Ранок блиснув. Сонце, мов червона цегла, Покотилось бляхою дахів. Ранок тіні й мрії розгорнув і знагла Піснею возів прогомонів. Знову перекреслить неба синь безмірну Зір падучих лінія крива. Місто дивно біле, майже неймовірне З мли, немов з уяви, виплива. Тільки цей куток ще тінню обійнятий, Скрипка, струни обвільнивши, спить. Сонна тиша, лиш перо дзвінке й […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Коло змін Жаркий, духотний день, зомлівши, Мов стовп, упав на груди ночі. Що ти згубив, не знайдеш більше, І час надію розхлюпоче. Ще піна світла з дзбана сонця Парує пилом з теплих мурів. Не жди від долі оборонця, Від пазурів в овечій шкурі! З-за золотого шумовиння Ніч блакитніє чиста й вічна. Знов знайдеш суть у колі зміннім, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Буря Надходить буря. Сиві вільхи В тривозі туляться до себе. Щоб відідхнути, просить пільги, Хоч на хвилину, в багрі небо. Мов стовп, піднявся вихор тричі, І сяють блискавки, аж маки Червоні сплющують зіниці І клоняться хорунжим ляку. Кларнетів схлип, і вітру помах, І виє лис – нічний астроном. Червона неба папілома Прорізана, мов бляха, громом. Це […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Романтизм Над морем в хмарах марить чорна галич, Ліричний місяць потопає в тінь. І дикі скелі й синя далечінь. Пливуть похмурі Байрона ушкали. В городі в темну ніч самітний Вертер На зір вазі сам важить світ і серце Своє й сумує, що живе, не вмер ще. О ти, покрово хворих серць, о смерте! Є два світи: […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Прощання школи На вулиці підніс угору вітер На привітання дня пилюки бовдур, Немовби капелюх із голови. В очах танок шалений чорних літер. Гляджу на гір далеких темну говду Та на пісок подвір’я половий. Зі школи ідучи поворітьма, Несу листок на пошту до рідні. Дорога завтра вибігне пряма І вітер в шприхах загуде пісні. Думок у голові кружляє […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ars Poetica Мініатюри сонця – яблуко натхнення На дереві життя – на дереві мистецтва, І творчість, наче присуд, творчість невмоленна І з світом торг красою – муз скупих купецтво. За кожен кусень щастя кара. Тільки обрій Узором кола вчить про досконалість міри. Прилюдно сповідаюсь urbi et orbi Із захвату, із горя, з гордощів, з зневіри. І прийдуть […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Пізня година Об вікно кажан крильми вдаряє, Все принишкло, стихло, охололо. Безвість манить нездійсненним раєм, Наче ртуть, спливає в жили холод. Ходиш, ходиш, дивні тіні водиш, З болем родиться у серці пісня. Поплили над світом чорні води Ночі. Спати йди. Година пізня....
- Антонич Богдан-Ігор – Над книжкою поезій Люблю не раз вертатись до старого табурету, Де кілька книжечок лежить завинених в газету. Коли з-за неба виринає ніч назустріч дневі, Мов спомин, випливають із полиць слова вишневі. Слова, що пахнуть житом, сіном, сонячними днями, Надихані землею та навіяні вітрами. Слова, що вимріяні у безсонні, довгі ночі, Коли стріла натхнення, вбита в серце, їддю точить. […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Пісенька до сну Не думай! Спи! думки – отрута щастю. Цвітуть дві тіні – дві лілеї чорні. Не думай! Спи! до всіх скорбот причасний І так усього в думці не обгорнеш. Прощаючись із спомином останнім, Що тінню вихиливсь з-за яви краю, В солодкім марнотратстві почуваннів Кохання вицвіле знов прикликаеш. Це справді зле, що покохав занадто, Заміцно, зарозтратно. Захват […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Бики й буки Потік рослин клекоче над землею. Лісу лави Мов мрячні мури. Б’ють джерела зелені над пнями І меду жовте полум’я в бочках колод дірявих Рудий вогонь кори, суниць густі рябіють плями. Знов котить вітер ночі колесо з узгір’їв лисих За берег зір, де біліють тіней луки. На спомин давніх вод знов кличе струмінь, що з екстази […]...
- Антонич Богдан-Ігор – дороги Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трава і принишкла, Простелилась нам юним під ноги. Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами). Тільки безкрай і далеч іскриться, Тільки безвість вітає вітрами. Голубінь, золотавість і зелень (яруги, галявини, кручі). Розспівались таємно: дзінь-дзелень Цвіркуни в конюшині пахучій. Залізиста вода із криниці (дороги, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Кінець світу Мов бура плахта, хмара круків Сідає на дахах бриластих, І місяць, звівши сині руки, Немов пророк, став місто клясти. За всі гріхи і всі провини, За малість, зрадність і підлоту, За злочини, що повне ними Кубло презирства і голоти. Тоді розпутники і гарпагони Покутних псалмів заспівали, І калібани били в дзвони, Й гетери, мов кобили, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – дует Поволі повертаємось у землю, як в колиску, Вузли зелені зілля в’яжуть нас – два спутані акорди. Сокира сонця вбита в пень дубовий лезом блиску, Музика моху, ласка вітру, дуб, мов ідол, гордий. На тратві дня, що нас несе, тіла слухняні й теплі Зростаються з собою, мов два сни, два вірні квіти. Мов шерсть кота, нас […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Концерт Горлянки соловейків плещуть, мов гобої, У димі пахощів, в чаду лілейних куряв, Аж спів змінився в запах, мов за ворожбою, Розплився в квітний пил. Це тільки увертюра. На солов’їне гасло дружні перемови Усіх музичнодзьобих ста племен пташиних, І ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові Прадавній корінь “ку” у горде соло лине. Самці й […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Шевченко Не пишний монумент із мармуру Ти залишив по собі, Коли туди відходив, звідкіля немає вороття. За бронзу й мідь тривкіше слово – і як завжди сонце сходить І не цвітуть свічок лілеї молитвами забуття. Не тихне сторож вишні – соловейко в місяця пожарах, Дівчата не вмовкають, і зозулиним весіннім чарам Все піддане. Земля і на […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Мертві авта Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта, Червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини, І лиш незнане сонячне ядро колишеться, як вічна правда, Що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини. Буває, що мерців з металу люди, мов шакали, в сні тривожать І крам своїх […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Назавжди Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка, І тінь замазує панни, мов образи затерті. У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись Об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод, Дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком Прощається з сестрою, що у зореколі їй Не сяяти Вже більш. Так ніч Блакитним снігом миє в […]...
Маруся твір особи основ'яненко.