Антонич Богдан-Ігор – Поема про вітрини

Related posts:

1. Антонич Богдан-Ігор – Слово до розстріляних Це правда: кров з каміння може змити дощ, Червона місяця хустина може стерти, Але наймення ваші багряніш від рож Горять у пам’яті на плитах незатертих. Змагались ви уперто й мріяли, й жили, Кохались у суворості, як ми у гулях, І ваші очі сяли вічністю, коли У серці, мов зоря, застрягла біла куля. Грудень 1934...
2. Антонич Богдан-Ігор – Вірш про вірші Чоло в долоні похили, Чоло в долоні похили. В вазах строф цвітуть слова пахучі, мов квіти, Крізь шибу туги будеш в очі місяця глядіти. Туман обійме ночі злий, Туман, що в кольорі золи. Півкола на воді Розвівши, Поволі місяць сів. На галузі задуми листя виросте блакитних слів, Заслониш очі тишею, немов руками, а тоді Почуєш […]...
3. Антонич Богдан-Ігор – Ars Critica Мистецтво – що ж? Це надаремне В дно дня, дно дна сягати словом, В ядро ціляти світла темне. Ні, не чорнила – треба крові! Хай ваші терези розумні Відважать форму, зміст, прикраси, Достоту зміряють безумне І скажуть: небагато важить. Хай! Але в те сутнє, в дно дна срібне Не сягнуть мірою ні разу І сятимуть, […]...
4. Антонич Богдан-Ігор – Кінець світу Мов бура плахта, хмара круків Сідає на дахах бриластих, І місяць, звівши сині руки, Немов пророк, став місто клясти. За всі гріхи і всі провини, За малість, зрадність і підлоту, За злочини, що повне ними Кубло презирства і голоти. Тоді розпутники і гарпагони Покутних псалмів заспівали, І калібани били в дзвони, Й гетери, мов кобили, […]...
5. Антонич Богдан-Ігор – Ранок Ранок блиснув. Сонце, мов червона цегла, Покотилось бляхою дахів. Ранок тіні й мрії розгорнув і знагла Піснею возів прогомонів. Знову перекреслить неба синь безмірну Зір падучих лінія крива. Місто дивно біле, майже неймовірне З мли, немов з уяви, виплива. Тільки цей куток ще тінню обійнятий, Скрипка, струни обвільнивши, спить. Сонна тиша, лиш перо дзвінке й […]...
6. Антонич Богдан-Ігор – дума про плакати Рядами, рядами, рядами, Довгими смугами, над кам’яними бруками Висимо, Лежимо, Сидимо Ми на мурах розіп’яті, Ми плакати, плакати, плакати. І вдень і вніч ми все одні, У вдень і вніч ми все різні, Міняємося, Минаємося, Кидаємося В безвістя Серед міста. Ми розвійні вулиць брати, Ми плакати, плакати, плакати. А над нами небо плине, А над […]...
7. Антонич Богдан-Ігор – Червона китайка Горять, як ватра, забобони Віків минулих – снів іскристих. В китайці заходу червоній Моєї молодості місто. Лопочуть зорі на тополях, І люди хрестяться з тривоги, Коли ножами місяць колють Хасиди в чорних синагогах. Моє містечко таємниче В хлоп’ячих споминів заслоні! І знов минула юність кличе, Як давні кличуть забобони....
8. Антонич Богдан-Ігор – Літній вечір Від спеки місто важко дише, Й чоло його шорстке й червоне Під віялом нічної тиші Поволі стигне і холоне. Тремке натхнення віддзвеніло, Застигло в мудрій вірша брилі. Твоє чи не твоє це діло, Ти сам збагнути вже не в силі. Крізь гамір дня незмінне “завжди”. Заснеш, Заснеш без зір, поете, Життя на звуки розмінявши, Мов […]...
9. Антонич Богдан-Ігор – Смерть Гете Відчини, мій Фрідріху, вікно, Хай погляну на широкий світ. Бачу чорне незбагненне дно, А над ним золототканну сіть. Привиди кружляють наді мною, Постаті, що їх колись творив. Прилітають з правдою сумною, Що останній буде цей мій зрив. Березневе запашне повітря, Навкруги весни передчуття. А для мене гострить срібне вістря Смерть і скоро перетне життя. Вийди […]...
10. Антонич Богдан-Ігор – Ранок юнаків Вилітають – лиш стопи дзвенять, Аж майдан задрижав, розспівався. Наче курява, стукіт піднявся, Мов туман, коли вітер шугне, Буря кроків пливе взапашне, Промінливе повітря та гне По дорозі усе, мов солому. На піску, на камінню дзвінкому В бігу ноги скресали вогня. Ні, даремно було би спинять, Ваші обрії, ваша земля вся. П’яний ранок – Кучеряве […]...
11. Антонич Богдан-Ігор – Пісня про ізгоя Чи ви знаєте пісню вигнанчу, Чи ви чули коли вже її? Наболілу, бунтарську й підданчу, Що в ній туга, розпука і їдь. Ох, зворушення в серці заплаче, Не дає говорити мені. Чи ви знаєте думи бурлачі, З криком болю замовклим на дні? Безпощадні, отруйні, зловісні, Крик зневіри лунає із дна. Та моєї не бійтеся пісні, […]...
12. Антонич Богдан-Ігор – Ніч Розкрита книжка, лампа, блудні нетлі, Ляга на серце ржа думок. На стінах тіні в’яжуть круглі петлі В чудний і нерозплутаний клубок. Мов чорний кіт, сів череватий чайник, Годинник, наче джміль, гуде. Яка ж солодка ця принада тайни Та слово, що, мов з каменю, тверде! Бляшане небо, олив’яний місяць І ночі попелястий дим. Невже ж нема […]...
13. Антонич Богдан-Ігор – Шум Шумить і шамотить шумка шума, Шум прибирає, як весною повінь, І кожен лист на дубі шуму повен. Здіймає шлик із голови чумак. Шпарка шурнула шурубура шуру, Мов малахай, маха майном у май І розвіває все кругом украй, Що людям аж мороз іде за шкуру. Тріщить, лящить, мов щелепа, корчма, Й ліщина галуззю стає сторчма. Це […]...
14. Антонич Богдан-Ігор – “І” І вітер, що жене по руннім полі, І дощ, що жне руді хмар руна в млі, І злотий усміх зір на синім тлі, І долі спів пшеничної в стодолі. І виноград і водоспад удолі, І сад і дзвінкодзвонні солов’ї, І їх пісні, немов фонема “і” І гай, і водограй, і край на волі. І сон […]...
15. Антонич Богдан-Ігор – Міф Неначе в книгах праарійських Підкова, човен і стріла. В діброві сяє срібне військо, Шумлять санскритськії слова. Русяві й стрункочолі йдуть племена, І їхні друзі – кінь та корабель. Горять на небі ясних зір знамена, Мов перехрест окрилених шабель. 22 грудня 1934...
16. Антонич Богдан-Ігор – Мій цех В мойому цеху теслів і митців П’янливі таємниці, зваби і омани. Перо і пензель, тремтячи в руці, Проколюють думок метелики весняні. Співна сокира й гостре долото Формують глину слів і дерево музики. Цей світ – хмільної пісні полотно, Митцеві замалий – для теслі завеликий. 20 січня 1935...
17. Антонич Богдан-Ігор – до нас! Каштани в ранок сивий, попелястий Шуміли над твоїм вікном. Ти встав, щоб далі ткати, далі прясти Турбот, пісень та мрій фантом. (Каштани наче прапори хвилясті). Хай час від цвілі береже Шляхетне срібло весняного співу. Та лиш послухай: тут уже Нова лунає пісня – рожа гніву. Ось краще ти до нас ходи, Де, наче сосни рівні […]...
18. Антонич Богдан-Ігор – Ліс Навчися лісової мови Із книги лисів та сарнят! Виходить місяць до діброви Писать елегії на пнях. Струмки полощуть срібло тиші, В росі купається трава. Хай найпростіші з всіх слова У книзі лісу ніч напише!...
19. Антонич Богдан-Ігор – до дна Я витесав поему з срібла, Поема – мов ялиця. Весна спинилась і приблідла, Мов з дива молодиця. Співай, сокиро, теслі безум, Розтісуй пісню знову! Углиб, до дна співуче лезо Встромляю в корінь слова. 20 січня 1935...
20. Антонич Богдан-Ігор – Бджола Лисніє липовий, липневий липець, Липучий і лискучий в білім збанку. В нім розтопились зорі на світанку І пахощі левад, квітчастих китиць. Над озером пахучим, золотавим Дзеленькає маленькая бджола. На брезклі брижі жовтого чола Лягає тінь її пружком імлавим. Мов квітка, розхиляє, п’яна цукром, Крил пелюстки, а рідина густа Маленькі ніженьки хватає цупко. І крильцями пішла […]...
21. Антонич Богдан-Ігор – Людина 1 Ніч темна, олив’яна, зимна, люта, чорна, Лиш вітер обертає хмар важенні жорна. Лиш срібна смерть іде в садиби на жнива, Й кугикає кугач, лулукає сова. Мов кінь, в розгоні вихор перед прямом брами Стає, й скрегочуть ланцюги й дубові трами. Та рвучий подув торсає похмуру тінь, Що сволоком втекти не хоче в далечінь. Як […]...
22. Антонич Богдан-Ігор – Гірка ніч Заснули люди в чорнім місті, Під ковдрами леліють сни. Твоєї мрії не помістить Цей світ безкраїй та тісний. Замовкли голоси охриплі, І спокій крила розпина, І північ зерна маку сипле, Та не для тебе тишина. І ось дрібний чорнявий хлопець Підніс долоні до чола. Ні, суті світу ти не схопиш, Не вирвеш віршем корінь зла....
23. Антонич Богдан-Ігор – Черемхи Мов свічка, куриться черемха В побожній вечора руці. Вертаються з вечірні лемки, До хат задумано йдучи. Моя країно верховинна, – Ні, не забуть твоїх черемх, Коли над ними місяць лине Вівсяним калачем!...
24. Антонич Богдан-Ігор – Тюльпани два Тюльпани два, мов ти зо мною, На двох краях життя пустелі Даремне кличуть, лиш водою Йдуть світла золоті тунелі. Червоне полум’я двох квітів Крізь сіру тінь, крізь сіру тишу. Так родяться мистецтво й міти Із туги за далеким, вищим… За кращим, більшим, за незнаним, Що підняло б над світу низом. Два райські птахи – два […]...
25. Антонич Богдан-Ігор – Натхнення Такий бува момент, що в серці полумінь пече, Напруга почуваннів межі розрива, Злітають блискавки з осяяних очей, Та іскрами думок палає голова. Немов льоди душі твоєї попливли б Увиш, Підносять слова щиріш і правдивіш, Мов квіт зарання, відімкнеться серця глиб. – Тоді стає брехнею кожен вірш. 19 і 20 травня 1932...
26. Антонич Богдан-Ігор – Лещетарі На кичери, гори, ліси, Мілкого срібла басейни – Навпрошки, навскоки, навкоси, Навпрямки, навперейми! Вітер гір, мов холодна вода, Вимиє нам легені. Морозу сила молода Висталить наші жмені. Сила пекуча, тріскуча морозу Вигострить, наче бритву, віддих. На поверхню білих хвиль голомозу Вибігнуть очі на звіди. Заклятий в нас нестримний рух, Заклятий в нас нестримний гін. Б’є […]...
27. Антонич Богдан-Ігор – Франко Не легко відійти в країну вічності німу, Хоча яка була б дорога днів трудна і сіра. На сто вузлів сплелись думки з землею, й аж йому Життя з долоні випало, немов розбита ліра. Учитель і поет, виховник, будівничий, що Було для нього кожне слово чином, кожне ділом, Не музам дань складав і не собі співав, […]...
28. Антонич Богдан-Ігор – Пісенька до сну Не думай! Спи! думки – отрута щастю. Цвітуть дві тіні – дві лілеї чорні. Не думай! Спи! до всіх скорбот причасний І так усього в думці не обгорнеш. Прощаючись із спомином останнім, Що тінню вихиливсь з-за яви краю, В солодкім марнотратстві почуваннів Кохання вицвіле знов прикликаеш. Це справді зле, що покохав занадто, Заміцно, зарозтратно. Захват […]...
29. Антонич Богдан-Ігор – Колодійство Вже сонця колесо збиває стельмах, Ще обруча – до осі полум’яної! Цим возом їхатиме завтра Зельман, Ключар і староста гульби весняної. Відносить стельмах сонце ковалеві: – Обруч найбагряніший викуй, майстре мій, Щоб сонце жевріло ясніш від гриви лева Весні трояндній й осені оайстреній!...
30. Антонич Богдан-Ігор – Троянди Пора троянд спізнилась, сестро, Так довго ждали, аж приходить. На милі сонця, світла верстви Розміряно і землі й води. Хоча це світло надто кволе, Хоч надто рано й сніг упертий, Ощадне сонце й зелень гола, Все ж день рясний на чар нестертий. В крові з троянд умивши руки, Під горлиць воркування перше Ідем, далека, поміж […]...
31. Антонич Богдан-Ігор – Об’явління Я ждав так довго, я ждав на хвилю ту, Як врешті зрозумію життя таємний глузд, Зів’ялий лист незнання, мов буря, розмету І роздеру безвісність, мов плахту, нагамуз. Землі закриту книжку в обгортці синій неба З дрижанням від напруги руками розгорну. Під бачення серпами падуть ниць мряки стебла, І світла сніп розвиднить кімнату днів курну. Я […]...
32. Антонич Богдан-Ігор – дахи Оте село у вільхах і ліщині, Де на дахах червона черепиця, Загорнеш, наче в плахту, в небо синє Та молодість загорнеш в таємницю. Калинову чи пам’ятаєш кручу, Де пастухи в криниці сонце поять? Напишеш повість: вечори пахучі, Задума вільх, дахів багровий пояс. 2 квітня 1935...
33. Антонич Богдан-Ігор – Ротації Біжать алеї звуків, саджених у гами. Мов на акорд, упав поверх на поверх. Греблі жовтих мурів, денний вулиць гамір Від берега по берег, тінь вінків дубових. Мусує день, мов склянка золотого чаю, Прочищена блакить, ввиш мряки шумовиння. Йдуть люди жовтих міст, і їхні очі сяють, Хоч смуток вглиб ховають, мов гірке насіння. Церкви, цукерні, біржі […]...
34. Антонич Богдан-Ігор – Батьківщина Жовті косатні цвітуть на мокрих луках, Як за днів дитинства, в кучерявій млі. Вилітають ластівками стріли з лука, Білі стріли літ. Оси золоті в чарках троянд розквітлих, Мокрі зорі куряться під сизий вечір. Ще горить твоєї молодості світло, Хоч новий десяток літ береш на плечі. Слухай: Батьківщина свого сина кличе Найпростішим, неповторним, вічним словом. У […]...
35. Антонич Богдан-Ігор – Хати Хати, немов гриби червоні, Ростуть під вітром буйновійним. У черепицю дощ задзвонить. Моє село, ти ще спокійне? По давніх війнах, що минули, В лісах багрових виють лиси. Ще люди заграв не забули, Знов над селом комета висить. В ріці дівчата сонце миють, Прийшли над воду вільхи рядом. Тут орють від століть, тут сіють І бунтарів […]...
36. Антонич Богдан-Ігор – Стріла Подай мені лютню з каміння, Холодну мов лід і блискучу мов сталь! О, не кантилена осіння, Зими променистий, іскристий кришталь. Не зайві жалі легкозмінні, Не мелений мелос, не настрій шовковий. Хай струни, як вістря кремінні, Деруть мої пальці і гнуть аж до крові. О, визволь від слова безсили, Розчавлю притаєну зради змію. Напружую струни і […]...
37. Антонич Богдан-Ігор – Про строфу Чотири різнобіжники на мапі серця, Чотирикутник радості та болю, Чотири припрямки до боку, що не зветься, Що входить клином – між чуття та волю. Дарма, дарма, що гостре вістря душу ятрить, Серп і серпанок нам на ніч коротку. Хоч знаю, що лушпиння слів закриє ядра, Вкладаю тихість уст – в строфи коробку....
38. Антонич Богдан-Ігор – Шлюб За тло – блакить. В ній щиглі і кларнети. Схилився явір над водою. Коні І кругле сонце золотим браслетом Заплетене у кучері левконій. І мох вогню, і вітру ясний галас, І буря світла на води дзеркалах, Мов зламана веселка, що упала На камінь і удвоє розламалась. Левконій теплий шепіт. дальній бубон Червоного майдану, де стрічаєм […]...
39. Антонич Богдан-Ігор – диво Над ранком. Зорі з вовни мряки, Мов злоті гудзики з плаща, Відпоре день і сім’ям маку Розсипле солов’ям в кущах. В сувоях тиші сплять долини, Де мох задуми й мох імли, Аж скотиться стозерна диня На лопуховий ранку лист. Як диню сонця зсуне вітер На решето ясних долин, Розплющують зіниці квіти І листя рветься в […]...
40. Антонич Богдан-Ігор – Гвоздики Зелені сутінки. Гвоздики – Посли весни. П’яній до краю! Який цей світ знов став великий! І знов твої листи читаю. Вгорі зелена яма світла, Ядро – гвоздика електрична. Ні, ми до того ще не звикли, Що наша молодість не вічна. Але колись до цього звикнем… Та поки що свята омана – Ота дружба з життям […]...