Антонич Богдан-Ігор – Поема про вітрини

Скляні очі кам’яниць,
Над ними чола балконів,
Рійний, стрійний танець
Світла красок, тонів.

О місто, місто, місто –
Гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто –
Задимлене в неба блакить

Алмазними зіницями вітрин.

Очі скляні кам’яниць,
Над ними шильди, фасади,
Мінливий реклам танець
Пестить трійлом принади.

О місто, місто, місто –
Гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто,
Розбавлене рельєфами вітрин.

Отак глядіти в ваші прозорі шиби.
О прямовисні озера закляті:
Чи се плюскотять срібні риби,
З місячного сяйва натяті?..

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Так добре глядіти в ваші безплямні

Шиби.

О скорбе, перерізана площиною

Вітрини,

В дощі рефлексів розцвіли казок

Гриби,

Шоколадові дрібні мелюзини…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

По тисячкрать пристрасні очі

Водять по вас трус,

Та ви хіхочетесь рожевими

Лампами.

По тисячкрать вдаряєте цілунками

Спокус

Мерехтливі, в блиску злив

Спокусливі плями.

В жоржети, шовки, брокати,

Крепдешини

Убрані цвітів кльомби,
Вічно всміхнені дерев’яні

Манекени,

Квадрати, прямокути, ромбоїди,

Ромби.

Очі скляні кам’яниць,
Рельєфи, шильди, фасади,
Блідий місяць-каганець,
Ярких ліхтарів громади.

О місто, місто, місто –
Гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто,
Кричи квадратами вітрин.

Кам’яниць скляні очі,
Сном зашуміли будуари,
Виллялись темні тіні ночі
На сквери, парки, тротуари.
О місто, не треба лякатись

Її конклюзій.

О місто, тебе прощають на добраніч

Вітрини брязком жалюзій

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Поема про вітрини