Антонич Богдан-Ігор – Слово про полк піхоти

Related posts:

1. Антонич Богдан-Ігор – Слово про чорний полк Об слово дзвонить слово – кусні бронзи віщі. – Співаю, не кляну Розгромленим полкам, пощербленим рядам, потрощеним когортам! Хвала усім, що з пристрастю цілують сестру на бойовищах, А тим, що ляк в них, мов слимак у мушлі, й гнуть тростини спин, погорда! Луна поразки б’є об мої вуха, мов з глибин безодні зради Громів, поламаних […]...
2. Антонич Богдан-Ігор – Чому? У ванні короп золотистий Плюскоче, наче з піни панна, І в куряві рожевих іскор Кружляє веретеном ванна. Мідниця ранку повна піни Із мила сонця. Миють хмари. На сім ключів замкнулись сіни, Де ти в блакитному пожарі. У ванні короп плеще з дива, Побачивши тебе – сон ясний. Але чому ти нещаслива, Чому очей фіалки гаснуть?...
3. Антонич Богдан-Ігор – Слово до розстріляних Це правда: кров з каміння може змити дощ, Червона місяця хустина може стерти, Але наймення ваші багряніш від рож Горять у пам’яті на плитах незатертих. Змагались ви уперто й мріяли, й жили, Кохались у суворості, як ми у гулях, І ваші очі сяли вічністю, коли У серці, мов зоря, застрягла біла куля. Грудень 1934...
4. Антонич Богдан-Ігор – Півонії Червона молодість півоній. Яка краса! Яке п’яніння! Візьми моє чоло в долоні Й оборони, моя весіння! Бо переслідує крізь морок, – Ще крок, ще крок, мене поцілить Мій друг найкращий і мій ворог Найзавзятіший, боже милий! Натхнення темне, музо вічна! Б’є ніч у тіней чорні дзвони. На чорнім тлі, мов кров трагічна, Півоній молодість червона....
5. Антонич Богдан-Ігор – Князь Ще гори куряться від снігу, Сім стріл неначе сім пісень, І юнака вітає день Окриленим найменням: Ігор. Горять скрипки в весільній брамі, На ній стобарвний прапор дня. Іду в захопленні й нестямі, Весни розспіваної князь....
6. Антонич Богдан-Ігор – Перша глава Біблії Коли співав ще камінь, мали крила змії І Єва одягалась в черемхове листя, Тоді буйніший і хмільніший вітер віяв І море сяяло під зорями сріблисто. Коли із яблуні зірвала Єва місяць, У раї збунтувались буйногриві леви, Адамові сини по світі розійшлися, Здвигаючи міста і тереми для Єви. 4 квітня 1935...
7. Антонич Богдан-Ігор – Колискова Вузли доріг затиснуті на горлах сіл. Знов сняться сни минулі. Сідають дні, мов птахи, на хатах і розгортають крила вітру. Скриплять колиски: “Синку, спи, накрию сном тебе, мов листям мирту, Лиш не ходи, хлоп’ятко, в ліс, бо вовк тебе у лісі з’їсть, ой люлі!” Співає на шляху піхота: “Не стелися по землі, барвінку!” Пан сотник […]...
8. Антонич Богдан-Ігор – до істот з зеленої зорі Закони “біосу” однакові для всіх: Народження, страждання, смерть. Що лишиться по мені: попіл слів моїх, Що лишиться по нас: з кісток трава зросте. Лисиці, леви, ластівки і люди, Зеленої зорі черва і листя Матерії законам піддані незмінним, Як небо понад нами синє і сріблисте! Я розумію вас, звірята і рослини, Я чую, як шумлять комети […]...
9. Антонич Богдан-Ігор – Ідольські ночі На хмарах відблиск місяця повторений, мов пісня, На хмарі хмара – срібний мур, під муром виють лиси. Від зір, мов струни, шнури листя над землею скісно, Гриби рудими тарілками дзвонять в хорах лісу. Оркестр рослинних голосні пузони-пні дубові Усоте просурмлять неписаним законам ночі І принесуть вовки діброві жертви з м’яса й крові, Руді обтерті щоки […]...
10. Антонич Богдан-Ігор – Шевченко Не пишний монумент із мармуру Ти залишив по собі, Коли туди відходив, звідкіля немає вороття. За бронзу й мідь тривкіше слово – і як завжди сонце сходить І не цвітуть свічок лілеї молитвами забуття. Не тихне сторож вишні – соловейко в місяця пожарах, Дівчата не вмовкають, і зозулиним весіннім чарам Все піддане. Земля і на […]...
11. Антонич Богдан-Ігор – дахи Оте село у вільхах і ліщині, Де на дахах червона черепиця, Загорнеш, наче в плахту, в небо синє Та молодість загорнеш в таємницю. Калинову чи пам’ятаєш кручу, Де пастухи в криниці сонце поять? Напишеш повість: вечори пахучі, Задума вільх, дахів багровий пояс. 2 квітня 1935...
12. Антонич Богдан-Ігор – Апокаліпсис Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети Тяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюрем І в’язнів по ночах відвідують коханки і комети, І місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром. Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво. На зорях, мов на стінах, цвіль, черва, Зелінка й вогкість Обличчя в’язнів миє місяць синім і холодним сяйвом Аж […]...
13. Антонич Богдан-Ігор – Гвоздики Зелені сутінки. Гвоздики – Посли весни. П’яній до краю! Який цей світ знов став великий! І знов твої листи читаю. Вгорі зелена яма світла, Ядро – гвоздика електрична. Ні, ми до того ще не звикли, Що наша молодість не вічна. Але колись до цього звикнем… Та поки що свята омана – Ота дружба з життям […]...
14. Антонич Богдан-Ігор – Мертві авта Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта, Червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини, І лиш незнане сонячне ядро колишеться, як вічна правда, Що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини. Буває, що мерців з металу люди, мов шакали, в сні тривожать І крам своїх […]...
15. Антонич Богдан-Ігор – Життя по грецьки біос Овес, метелики і присяги коханців. Весна закрутить хмільно веретена травня. Лисиці, куни і дівчата вранці Виходять мити очі в буйнолозих плавнях. Годинник сонця квітам б’є години, І стулюються маки ввечері бентежно. Отак під небом недосяжним і безмежним Ростуть і родяться звірята, люди і рослини. 29 березня 1935...
16. Антонич Богдан-Ігор – Міф Неначе в книгах праарійських Підкова, човен і стріла. В діброві сяє срібне військо, Шумлять санскритськії слова. Русяві й стрункочолі йдуть племена, І їхні друзі – кінь та корабель. Горять на небі ясних зір знамена, Мов перехрест окрилених шабель. 22 грудня 1934...
17. Антонич Богдан-Ігор – Прощання школи На вулиці підніс угору вітер На привітання дня пилюки бовдур, Немовби капелюх із голови. В очах танок шалений чорних літер. Гляджу на гір далеких темну говду Та на пісок подвір’я половий. Зі школи ідучи поворітьма, Несу листок на пошту до рідні. Дорога завтра вибігне пряма І вітер в шприхах загуде пісні. Думок у голові кружляє […]...
18. Антонич Богдан-Ігор – дороги Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трава і принишкла, Простелилась нам юним під ноги. Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами). Тільки безкрай і далеч іскриться, Тільки безвість вітає вітрами. Голубінь, золотавість і зелень (яруги, галявини, кручі). Розспівались таємно: дзінь-дзелень Цвіркуни в конюшині пахучій. Залізиста вода із криниці (дороги, […]...
19. Антонич Богдан-Ігор – Зельман Закрутився світ безкраїй, Зелень на землі й на небі. Ой, дівчатам заплітають У волосся сонця гребінь. День зелений, день хрещатий, Герці радісних лошат. В пісні важко передати Те, чим крилиться душа. Їде Зельман білим возом, Тропарями дзвонить ранок. Ой, скажи, весільна лозо, Чому в серці хмільно й п’яно....
20. Антонич Богдан-Ігор – Весна В загравах лун виходять ранки з нетрів ночі Плямами багрів Трояндять зломи пошарпаних нам персами землі примар Сонце в хомуті блідих брудних хмар Тягне перед собою плуги вкруг За плугом плуг Повз гори повз луг За скибами скиби І борозди і рови Труться об землю триби Сонця о чоло як в крови А як робітник […]...
21. Антонич Богдан-Ігор – Золотоморе Йде дощ малин. Племена бджіл шаліють. Струни світла Поторгані. Приїхали посли з золотоморя. Квартет долонь – два спутані акорди. Мряки мітли. В червоний ягід дощ в’їжджає білий кінь. Про зорі Мовлять посли, та їхня мова нам незрозуміла. Колись давно співала неня про золотоморе, Підводне царство, де ночує сонце в білих віллах У зливі світла. Їде […]...
22. Антонич Богдан-Ігор – З зелених думок одного лиса Я не людина, я рослина, А часом я мале листя, Співало дванадцять дівчаток: ой, стелися, хрещатий барвінку, І сонце в ріці веретеном зеленим крутилось… Написана єдина істина: рости!.. Хвала усьому, що росте, Хвала усьому, що існує! Живу, терплю й умру, як всі звірята. Звірята й зорі, люди і рослини – У всіх одна праматір, Природа […]...
23. Антонич Богдан-Ігор – дзвінкова пані В’їжджає віз на третю греблю ночі. Хто нас, вітре, кличе? Чи скоро вийде нам назустріч білий схід, мов олень з бору? І ти для мене дивний, і я сам для себе таємничий. Мій віз, мов птах, два крила куряви здіймає з вітром поруч. Дай карти, пані квітня, карти дай і ворожи з долоні! Я їду […]...
24. Богдан-Ігор Антонич – Дороги ДОРОГИ Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трава і принишкла, простелилась нам юним під ноги. Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами). Тільки безкрай і далеч іскриться, тільки безвість вітає вітрами. Голубінь, золотавість і зелень (яруги, галявини, кручі). Розспівались таємно: дзінь-дзелень цвіркуни в конюшині пахучій. Залізиста вода із криниці […]...
25. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень пісні Я маю дім, при домі сад, Ліричні яблуні у ньому. Мов свіже молоко – роса, Розваги мед мені палкому. Мов капелюх, квітчастий дах, І дім мальований, мов скриня. Злодії ходять по садах Крізь перелази та вориння. Обгородити треба конче, Покласти мур з каміння й сну. Росте в мойому саді сонце – Похмільна квітка тютюну. Виходжу […]...
26. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про співучі двері Співучі двері, сивий явір, Старий, мальований поріг. Так залишилися в уяві Місця дитячих днів моїх, Так доховала пам’ять хлопця Затьмарені вже образи, Такий обмежений став обсяг Тієї пісні, що дрижить, Яка зворушенням хвилює, Та все ж без зайвої сльози Пейзажі споминів малює. І хочу знову пережить Хлоп’ячі радощі та бурі. Швидкіш струмує в жилах кров, […]...
27. Антонич Богдан-Ігор – Мій цех В мойому цеху теслів і митців П’янливі таємниці, зваби і омани. Перо і пензель, тремтячи в руці, Проколюють думок метелики весняні. Співна сокира й гостре долото Формують глину слів і дерево музики. Цей світ – хмільної пісні полотно, Митцеві замалий – для теслі завеликий. 20 січня 1935...
28. Антонич Богдан-Ігор – “І” І вітер, що жене по руннім полі, І дощ, що жне руді хмар руна в млі, І злотий усміх зір на синім тлі, І долі спів пшеничної в стодолі. І виноград і водоспад удолі, І сад і дзвінкодзвонні солов’ї, І їх пісні, немов фонема “і” І гай, і водограй, і край на волі. І сон […]...
29. Антонич Богдан-Ігор – до нас! Каштани в ранок сивий, попелястий Шуміли над твоїм вікном. Ти встав, щоб далі ткати, далі прясти Турбот, пісень та мрій фантом. (Каштани наче прапори хвилясті). Хай час від цвілі береже Шляхетне срібло весняного співу. Та лиш послухай: тут уже Нова лунає пісня – рожа гніву. Ось краще ти до нас ходи, Де, наче сосни рівні […]...
30. Антонич Богдан-Ігор – Ліс Навчися лісової мови Із книги лисів та сарнят! Виходить місяць до діброви Писать елегії на пнях. Струмки полощуть срібло тиші, В росі купається трава. Хай найпростіші з всіх слова У книзі лісу ніч напише!...
31. Антонич Богдан-Ігор – до дна Я витесав поему з срібла, Поема – мов ялиця. Весна спинилась і приблідла, Мов з дива молодиця. Співай, сокиро, теслі безум, Розтісуй пісню знову! Углиб, до дна співуче лезо Встромляю в корінь слова. 20 січня 1935...
32. Антонич Богдан-Ігор – Ніч Розкрита книжка, лампа, блудні нетлі, Ляга на серце ржа думок. На стінах тіні в’яжуть круглі петлі В чудний і нерозплутаний клубок. Мов чорний кіт, сів череватий чайник, Годинник, наче джміль, гуде. Яка ж солодка ця принада тайни Та слово, що, мов з каменю, тверде! Бляшане небо, олив’яний місяць І ночі попелястий дим. Невже ж нема […]...
33. Антонич Богдан-Ігор – Шум Шумить і шамотить шумка шума, Шум прибирає, як весною повінь, І кожен лист на дубі шуму повен. Здіймає шлик із голови чумак. Шпарка шурнула шурубура шуру, Мов малахай, маха майном у май І розвіває все кругом украй, Що людям аж мороз іде за шкуру. Тріщить, лящить, мов щелепа, корчма, Й ліщина галуззю стає сторчма. Це […]...
34. Антонич Богдан-Ігор – Чарки Зелений ясень, серп і коні. Прилипнув хлопець до вікна. В чарки сріблисті і червоні Поналивалася весна. І хочеться хлопчині конче Від весняних воріт ключа. З трави неждано скочить сонце, Немов сполохане лоша....
35. Антонич Богдан-Ігор – Закінчуючи Хто ж потребує слів твоїх? Чи той, що важить хліб і сіль, Чи той, що відсотки рахує, Чи той, що у безсонну ніч Бунтарські зазиви друкує, Чи той, кого гарячка палить І з голоду запеклий вже, Чи той, що чорні тюрми валить, Чи той, що тюрми береже?...
36. Антонич Богдан-Ігор – Руно Поїдемо удвоє по закляте руно. З долоні вітру, що прощався з нами, грудка Погаслої зорі упала, мов дарунок. Вперед! Сім миль кохання і остання – смутку. В завії образів поезія і буря. Дороги стрічка зв’язана у сонця вузол. Клонюсь тобі, о пані кучерявих куряв, Що дзвониш диском літ, струнка епічна музо! Два коні з снігу […]...
37. Антонич Богдан-Ігор – Півень Зоря майнула, мов стріла, Неначе іскра, пісня згасла, І тільки з мокрого зела Роса краплинками сплила, Мов слово, чиста й ясна. Вже обріїв зігнувся рівень У круглу смугу обруча, І ніч почала вже кінчатись, Неначе ватра, догоряти. Ось ранок синім возом їде І сонця сніп в село везе. Крильми шумить червоний півень – Співучий з […]...
38. Антонич Богдан-Ігор – Ідеал На синьому безмежжі океану, Де не догляне навіть людське око, Високо, аж до хмар, в імлах глибоко Самітний острів серед хвиль пеану. На острові, так каже казка, Теменні скарби десь лежать закляті. Горять моряцькі очи у завзятті, Жага бушує в душах буйно й баско. І вітер дме, і буря тне у парус, А човен щоглами […]...
39. Антонич Богдан-Ігор – На шляху Обплетений вітрами ранок Шугне, мов циганя з води І на піску кричить з нестями, Обсмалений і молодий. Ріка зміяста з дном співучим, Хвилясто хльостають вітри, І день ховає місяць в кручу, Мов у кишеню гріш старий. Клюють ліщину співом коси, Дзвенить, мов мідь, широкий шлях. Іде розсміяний і босий Хлопчина з сонцем на плечах....
40. Антонич Богдан-Ігор – Лунатизм Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято, Перестань, перестань, о молюсь, перестань! О чому, о чому і мене, і тебе, о чому нас проклято, Щоб ішли я і ти, вдвоє ми, на землі й на неба грань? О замкни, о замкни хоч на хвильку одну це страшне, срібне око! О засунь […]...