Антонич Богдан-Ігор – Сурми останнього дня

Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята,
Географи малюють зорі крейдою на неба мапі,
В рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий,
І місяць золотим котом лежить у мене на канапі.

Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні,
Купці й роздягнені дівчата, в’язні в тюрмах і поети.
Оркестра полісменів дме меланхолійно в труби і валторни,
Коли міщанський бог рахує зорі, душі і монети.

Живуть під містом, наче у казках, кити, дельфіни і тритони
В густій і чорній, мов смола, воді, в страшних пивницях сто,
Примарні папороті, грифи і затоплені комети й дзвони.
– О пущо з каменю, коли тебе змете новий потоп?

1 травня 1936


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір що неможна купити за гроші.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Сурми останнього дня
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.