Антонич Богдан-Ігор – Суворий вірш

Не втекти вже, дарма, від жорстоких цих днів,
Не втекти вже ні в мрію, ні в пісню.
Мов фальшива струна, так дзвенить кожний спів
Під суворих світань весну пізню.

Вже не вирватись більше з затислих обійм,
Треба глянути дням просто в вічі,
Хоч навпроти вдаряє скажений прибій,
Невблаганним нас визовом кличе.

Не сховатись, дарма, в тиху тінь самоти,
Не закрити долонями зору.
Гострий відблиск і відгомін хвиль долетить
Крізь імлу, хоч найбільш непрозору.

Не сховатись, дарма, під наметом краси,
В чаді п’яному строф кришталевих.
Вітре днів, мої власні слова рознеси,
На шляхах їх розвій стомилевих!

О поете, дарма, вже тобі не втекти,
Треба визнати те, що найгірше:
Чи самого себе не оббріхуєш ти
В цих п’янливих, розспіваних віршах?

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Суворий вірш