Антонич Богдан-Ігор – Вербель

Ось бубон ранку – кругле сонце
До маршу будить вояків.
Лопочуть верблі по казармах,
Весна тріпочеться, мов спів,
Весна тріпочеться, мов птах,
У клітці сірих коридорів,
І день накреслює свій шлях
На мапі неба.
Гаснуть зорі,
Мов очі втомлених коханок.
Ось кленів ряд в стобарвній зливі.
Весни пожежа підпалила ранок –
І знову день окрилений,
І знову день п’янливий.
Вітри на кленах грають,
Мов на мідних трубах,
Вітри світанку сурмачі.
Дівчатам млосно, болісно і любо,
В обіймах мліють, ячучи.
Пробудяться, розкриють тьмяні очі,
Почувши верблі, верблі вояків.
Це верблі весняні, це верблі у маршрут,
Та серце схвилював цей спів,
Нагадуючи верблі смерті.
Слова коханців юних і палких,
Слова, мов гроші, пристрастю протерті,
Німіють.
Все ж таки
Життя кипучого нікому не зв’язати!
І кидає весна слова команди,
Прикази радісні й крилаті
Нестримних перемог, осяяних оман.
Стоїть казарма чорним кубом,
Дуднить під кроками майдан,
І ранок б’є у сонця бубон…

22 лютого 1935


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Опис картини васелькiвського казача левада.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Вербель