Багатосполучниковість, або Полісиндетон


Багатосполучниковість, або Полісиндетон (грецьк. poly – багато і syndeton – зв’язане) – одна з фігур поетичного мовлення, виповнена повторюваними однаковими сполучниками задля посилення ліричної виразності чи медитативності. Цікавим прикладом Б. сприймається сонет Б.-І. Антонича “І”, насичений сполучником “і” в анафоричній та епіфоричній позицій

І вітер, що жене на руннім полі,
І дощ, що жне руді хмар руна в млі,
І злотий усміх зір на синім тлі,
І долі спів пшеничної в стодолі.
І виноград, і водоспад удолі,
І сад, і дзвінкодзвонні солов’ї,
І їх пісні, немов фонема “і”,
І гай, і водограй, і край на волі.
І сон на сіні й сонні лісу тіні,
І смерк в руїні, і казки в країні,
І чалі коні, й чвал баский по степі,
І грунь, і рунь, і завтра у вертепі,
І гарний світ удень і серед ночі,
І найгарніший, як лиш замкнеш очі.

Б. як засіб градації використовується також у прозових творах, надаючи їм напруженого експресивного колориту, як, приміром, у новелі Ю. Яновського “Подвійне коло” з роману “Вершники”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Література західної україни.
Ви зараз читаєте: Багатосполучниковість, або Полісиндетон