“Береться мудрість не із заповітів, а із шукань і помилок гірких… ” (за драматичною поемою “Ярослав Мудрий”)

Я гадаю, що кожна людина хоча б раз за життя ставила собі питання: звідки береться мудрість? Чи є вона вродженим даром? Чи можна стати мудрим, читаючи книжки? Чи мудрість приходить сама собою із віком і досвідом, а ми не в змозі пришвидшити чи вплинути на цей процес? Своє бачення цієї проблеми пропонує нам Іван Кочерга.

У драматичній поемі “Ярослав Мудрий” письменник багато уваги приділяє детальній “промальовці” образів, він намагається відтворити дух епохи, вдихнути життя у персонажів, зобразити не лише їхні “діяння”, а й рухи їхньої душі, настрої, життєві погляди. Саме тому проблеми, поставлені у творі, набувають актуального звучання у будь-які історичні часи, вони є філософськими, торкаються також і морально-етичної сторони життя, ці проблеми є без перебільшення загальнолюдськими.

Тож звідки береться мудрість? На мою думку, насамперед потрібно відрізнити мудрість від понять “знання” і “життєвий досвід”. Знання – це набір певної інформації, що тримається у вашій пам’яті, ерудиція загальна чи фахові знання. Життєвий досвід – це сукупність ситуацій, через які пройшла людина, та ті висновки, яких вона дійшла. Із визначенням мудрості виникають деякі труднощі. Це не знання і не досвід, але і знання, і досвід водночас. Мені здається, мудрість вбирає в себе ці поняття, але сама по собі є терміном ширшим. Отже, мудрість

є певним ставленням до життя, життєвою філософією, поєднанням уміння діяти і аналізувати те, що діється навколо. Мені подобається вислів Івана Кочерги з його “Ярослава Мудрого”: “Береться мудрість не із заповітів, а із шукань і помилок гірких”. Мені здається, у цій фразі висловлено правду нашого життя. Саме пройшовши певні випробування, часто неприємні, часто неочікувані ситуації, людина може набути мудрості. Але важливим складником є і здатність доходити висновків з пережитого, узагальнювати набутий досвід, поширювати його на інші події.

Героєві твору Івана Кочерги мудрість також не далася просто. Ярослав Мудрий (цей епітет говорить сам за себе) був насправді суперечливою людиною, але видатною, героїчною особистістю, “величною і в своїх чеснотах, і в своїх пороках”, за твердженням автора твору. Своєї мудрості князь Ярослав набував усе своє життя.

Мені здається, найважливіше пам’ятати те, що навіть коли ти припускаєшся помилки, не припиняється процес цього “здобуття мудрості”. Я гадаю, що якщо кожну ситуацію, навіть прикру чи неприємну, сприймати як життєвий урок, свідомо й об’єктивно доходити висновків, то з часом кількість цих неприємних ситуацій значно зменшиться, а життєвої мудрості – збільшиться. Часто саме слово мудрість асоціюється у нас з якимись казковими старцями, мандрівними філософами, але ми забуваємо, що кожна людина має можливість набути життєвого досвіду, а з ним – життєвої мудрості. І не слід боятися поразок або внутрішніх власних конфліктів, бо сумніви – ознака мислення, а мислення – перший крок до знань. На мою думку, роздуми над цим питанням мають супроводжувати духовне життя кожної людини, тоді, напевно, кожному із нас ще за життя люди до нашого імені можуть додати епітет Мудрий – так, як це сталося з персонажем історичної драми Івана Кочерги і видатною історичною постаттю – героїчним князем Ярославом.