Білоус дмитро – Пташині голоси (Збірка)

1961 рік, видавництво “Веселка”

ДРУГОВІ ПЕРНАТИХ
Любий друже мій, юннате,
Уявляєш, скільки птах
Може нищить, поїдати
Гризунів, черви, комах?

Таж птахи із нами в спілці –
Поля й лісу сторожі:
Сови, дятли, серпокрильці,
Щиглі, одуди, чижі…

Тож як стрінеш непутящих,
Що біжать поза двором
Видирати гнізда в хащах,-
Ти одразу присором!

Між дорослих і малечі
Пташка бачить все навкруг:
Дружньо сяде вам на плечі,
Якщо ви їй справжній друг.

Тих, у кого є кормушки,
В кого є птахи в дворі,
Не кусають ані мушки,
Ні трикляті комарі.

Бо птахи працюють ревно,
Поїдаючи комах,
І до вечора в них, певно,
Аж оскома на дзьобах!

Тож як стрінеш непутящих,
Що біжать поза двором
Видирати гнізда в хащах,-
Неодмінно присором!

ДИВНИЙ КОШИК
У гайочку при доріжці,
Ледве оком я схопив:
Хтось на гілці у розсішці
Дивний кошик почепив.

Між зелених віт і хмизу
У такій гущавині
Ледь його помітно знизу,
Може, це здалось мені?

Гульк! Злотисто-жовта птиця
З чорним пір’ям по боках!
Ледве встиг я притаїться,
Щоб розгледіть, що за птах.

А вона наловить мошок,-
Плиг на гілочку рясну.
І несе їх прямо в кошик,
У корзинку підвісну.

– Ой пожива – іва-ива! –
До пташат гука. –
Смачна!.. Та це ж іволга криклива –
Ось де мешкає вона!

На гіллястім перехресті
В неї дім – на цілий гай.
Славний кошик! Слово честі,
Хоч суниці йди збирай!

ПРИГОдА В САдУ
Чом ворони: – Кар-кар-кар?
Чом летять, як на пожар?

І сорока: – Скре-ке-ке! –
Прилетіла.- Що таке?

А пригода тут така:
Тут нещастя у шпака.

– Чи він жив? Чи він жив? –
Горобець на сполох бив.

Та не шпак це, а дивак,
Бо й не зна нічого шпак.

Він не чув, як через пліт
На шпаківню виліз кіт.

Тут ураз ворона: – Карр!
Ну й котяра! Ну й штукар!

А сорока: – Скре-ке-ке!
Де це видано таке?

Сивим вусом кіт пряде
І шпака з шпаківні жде.

Горобець летів, спішив:
– Шпаче, шпаче, чи ти жив?

Кепські, чує шпак, діла
Та з шпаківні – як стріла.

Окрутнувсь – та на кота,
Мов шуліка, наліта.

Тут схопилися із гнізд
І синиця, й чорний дрізд.

– Ах, ці капосні коти!
Слід шпаку допомогти.

Розігнався з дуба крук
Та кота по тім’ю стук!

– Ми відучим цих котів! –
І з кота аж пух летів…

Спільно друзями садка
Порятовано шпака.

КРАСЕНЬ дЯТЕЛ
Хто на дереві вгорі
Барабанить по корі?

Красень дятел на вербі,
Знай вистукує собі:

“А я дятел-трудівник,
А я дятел-будівник.

Я не просто б’ю в вербу,
Я гніздо собі довбу!

Я довбаю, як ніхто,
В мене дзьоб, як долото.

Я не тільки що вербу,-
Навіть дуба роздовбу… “

Там, де дятел на суку,
Начувайся, шкіднику!

У щілини не залазь.
Утекти хотів? А зась!

ГУЛІ МОЇ МИЛІ
І
Мій друг Алі Алієв
В Баку ще навесні
Двох голуб’ят у Київ
Подарував мені.

В Ростові пересадка.
Дорога – три доби…
І ось чудесна згадка –
Бакинські голуби…

Які вони простори
Долали під вітри!
Вони Каспійське море
Там бачили згори.

Над нафтовії вишки
Літали в небеса.
В нас їм інакше трішки,
Та в нас – своя краса.

Тому й гудуть так гучно,
Що все їм до смаку,
Хоч, може, трохи й скучно
За Баку-у…

ІІ
Гулі, гулі мої милі
В синє небо піднялись.
Наче цятки білі-білі
Між хмаринок блись та блись.

Ось униз їх двійко лине –
Не надивишся ніяк…
Гульк – аж яструб з-за ялини
Із дзьобилом, наче гак.

Полетіло біле пір’я.
Я спочатку остовпів,
Потім – миттю на задвір’я
Рятувати голубів.

Ех, якби оце рушниця!
Я кричу: – А киш! Го-го-о!..-
Але підла хижа птиця
Вбила голуба мого.

Він упав, лапатий, білий,
Під кущем… бакинець мій.
Підбігаю – цілий, цілий!
Хоч не цілий, так живий…

Свіжу рану біля спини
Я загою голубку.
Про поріддя ж яструбине
Написав я і в Баку:

“де побачиш – хижа птиця, –
Яструби,- то ти, Алі,
Знищуй, нічого дивиться,
Чи великі, чи малі!”

ТРОЄ ГОЛУБ’ЯТ
Чуєш, як туркоче
Горлик між дубів?
Я б його охоче
Взяв до голубів.

Як його дістати?
Це як двічі два.
Тільки треба знати,
Що з того бува…

Довго я нікому
Не казав про це:
Я приніс додому
Горлиці яйце.

У густій алеї,
Там, на деревці,
Взяв тайком у неї,
Грію у руці.

На горище лізу
На свою біду,
Під голубку сизу
Те яйце кладу.

Не прошло й три тижні
Троє голуб’ят:
Кволі, ніжні-ніжні,
Менші за курчат.

Ось ростуть малята,
Більшають щодня.
Двоє – голуб’ята,
Третє – горленя.

Годі бути в стінах –
Вийшли новачки.
В горлика в пір’їнах –
Жовті торочки.

Ось старі лапаті
Йдуть у голубник,
Малюки на хаті,
Горлик – віддалік.

Бачу – в небо оком
Так він і пряде.
До лапатих – боком,
В голубник не йде.

Тут ще, як навмисне,
Курява знялась.
Горлик мій як блисне,
Крилами лясь-лясь!

З ним – ще двоє з хати
Вітер підганя.
Двоє – голуб’ята,
Третє – горленя…

Двоє із блакиті
Сіли знов на дах.
Третьому – на вітті
Жити по садах,

Як у водах рибі.
Глянь, куди пішов!
За хліб-сіль спасибі
І – бувай здоров!..

А ЧИ ВИНЕН ЖУРАВЕЛЬ?
“Занадився журавель,
Журавель
До бабиних конопель,
Конопель… “

Кричить баба журавлю,
Журавлю:
– Києм ноги переб’ю,
Переб’ю!..

Може, баба просто зла,
Просто зла,
Нас в оману увела,
Увела?

А спитаймо журавля,
Журавля:
По коноплях він гуля,
Він гуля?

– Сім’я любиш, журавлю,
Журавлю? –
А журавлик:
– Ой, люблю, Ой, люблю!

– Так було таке? Було?
– Ой, було!
З’їв зернину… Збив стебло…
Збив стебло…

– То бабуся не клепа?
Не клепа?
– Не клепає, а скупа-
Прескупа!

За дрібницю: “Журавлю,
Журавлю,-
Кричить,- ноги переб’ю,
Переб’ю!..”

НАд РІКОЮ
Шелюгами, осокою
Льоня йшов із вудкою.
Птах майнув понад рікою,
Впав на воду грудкою.

Враз пірнув і знявсь хутенько,
Блиснувши рибинкою.
Ну й пташина: коротенька,
З голубою спинкою.

“дай же тут і я закину”,-
Став хлопчина з вудкою.
А пташок із’їв рибину
Й знов на воду грудкою.

Льоні ловиться погано,-
Ну хоч раз би клюнуло.
А воно уже й не рано,
Та таке насунуло!

Глянув хлопчик: це на зливу.
Висне хмари кудли ще.
Раптом птах той – що за диво?
Льоні сів на вудлище.

Рибку в дзьобику тримає,-
Хоч дістань долонею.
“Ну, хто більше з нас піймає?” –
Мов дражнився з Льонею.

Аж сяйнули барви в перах,
Як злетів на гілочку,
І – подавсь на другий берег
До пташат у нірочку…

Птах рибалить і хлопчина –
Ну й завзята парочка!
Як же зветься ця пташина?
– Голуба рибалочка!..

ОдУд
Прилетів весною одуд
У село Веселий Кут.
І навколо залунало:
– Буду тут! Буду тут!..

Оселився він на груші
У старезному дуплі.
Часом спурхне, сяде долі,
Ходить просто по землі.

Пострибає до криниці,
Підлетить, сі да на зруб.
Довгодзьобий та строкатий,
На голівці в нього чуб.

Там, де одуд появився,
Комашні, вважай, капут.
По весні ще довго чути:
– Буду тут! Буду тут!..

А буває – понад садом
Хрипло крикне на льоту
І з поживою у дзьобі
Мчить на грушу на товсту.

Видно так уже по всьому,
Радий літній він порі,
Бо живе в нас ціле літо,
Поки в школу дітворі.

Коли ж вересень надходить,
В теплий край його маршрут.
А весною знов почуєм:
– Буду тут! Буду тут!

ПЕРЕПЕЛ
Волотками, волотками
Задзвеніло жовте просо.
Небо хмарками заткане,
Дрібен дощик сіє косо.

Вітерець кленка торкає,
Пахне матірна і плоскінь.
Тільки перепел гукає:
– Падь-падьом! – аж в серці лоскіт.

– де ж ти звив собі гніздечко –
На кленочку чи в муравці?
А гніздечко недалечко
Я схо-вав, схо-вав у травці!..

І спада роса краплисто,
Й без смичка, без каніфолі –
– Падь-падьом! – луна сріблисто,
Що аж виляски на полі!

ЗВІдКИ дУБ У СОСНЯКУ?
В ліс пішов я в день осінній
Промайнули крила сині.
Сойка! Сіла на дубок,
Жолуді взяла в дзьобок
І – гайнула між сосною,
Жолуді хова під хвою.
Коли вдосталь жолудів,
То не страшно й холодів!
Але сойці й так буває…
Де їх клала,- забуває…
Ось дихнув весною ліс –
Жолудь схований проріс…
Що за парості і звідки –
Вже забули й сосни-свідки.
Я ж виходжу по гриби
Й знаю, звідки там дуби.

ШИШКАР
У зимовий день на сонці
Птах щебече на сосонці:
– Цок-цок-цок! Цік-цік-цік!
Може, вас мороз припік? –
Це шишкар червоно-бурий,
Не буває він похмурий,
Все доводить він комусь:
– Я морозу не боюсь! –
Там, де гілка пелехата,
Шишкарева тепла хата.
Хай там хвижа, сніговій –
В ній сиди, яєчка грій.
У гніздечку шишкариха,
А шишкар співає стиха.
Чом журитися пташкам?
Ліку ж тут нема шишкам!
І шишкар літає в лісі,
Носить їсти шишкарисі.
-Цік-цік-цік! Цок-цок-цок!
От і вивели діток!..
Носять їм з шишок зернята,
Підростають шишкарята
І запікають ось-ось:
– Холодів не боїмось!

СНІГУРІ
В лісі, в скверах, на алейках
Птиці в чорних тюбетейках.

Прилетіли снігурі!
Це зима на порі…

Ой, які вони цікаві:
По-смішному величаві.

Кажуть, якщо їх нема,
То не скоро ще зима…

Сірі та червоногруді
– дю-дю-дю,- гукають,- дю-ді…

А самі аж із тайги
Принесли до нас сніги…

От за це ми їх із вами
Й називаєм снігурами.

ЯК СОЙКА БАБУСЮ ПІдВЕЛА
Гляньте: сойка! Ну й пустуха!
Синім вишите крило.
Пурх – і вже як не було…
Хто ж її пісень послуха –
Скаже: – Ну вже ж і мастак!
І совою гірко плаче,
І, мов курка, кудкудаче,
І співає, наче шпак.-
Ну, а шпак пісні свої
Десь на гілці витинає
{ частенько він, буває,
Передражнює її.
Очеретянка й вівчарик
Прилетіли теж сюди,
Та й собі – на всі лади:
То мов жайворон з-під хмарок,
То мов жаба, то мов чиж…
Сойці втриматись несила –
Іволгу перекривила,
Ну, а та їй: – Підожди ж!
Довести я всім волію,
Як я вмію! Звідкіля
Ти взялась? Перекривля?!
Я зусиль не пожалі-і-ю!..-
Сойка знову: – Ось візьмуся,
Переважу всіх я вас.-
Стала мекать, як бекас.
Тут якраз ішла бабуся –
Аж не віриться самій:
“Бий же мене сила вража,
Об’явилася пропажа:
Це ж озвався козлик мій!”
Крик той сойка повторила:
– А знайти мене вам зась! –
І, регочучи, знялась,
Лиш майнули сині крила…
Посміялась джеркотуха
Із бабусі, мов на зло.
Пурх – і вже як не було.
Ох і сойка! Ну й пустуха!..

ПРО ГОРОБЧИКА-МОЛОдЧИКА
І
Тьотя Мотя часто гудила,
Проганяла горобця:
– Ба! На голову опудала
Сів, наївшися просця.

Ну вже й капосная птиця,
Хоч би хто тебе провчив… –
Та не з тих він, щоб журиться
Чи вичікувать харчів.

– Чів-чів-чів! – неначе бавиться.
Чим ви хочете провчить?..
Ціле літо марно палиця
З рук опудала стирчить.

ІІ
А зав’юга на порозі,
Холоди пішли страшні,-
Горобчина у тривозі:
Ні зерна, ні комашні.

Скільки градуси не міряй –
Лід, звичайно, не черінь…
Ну, то що ж? Летіть у вирій?
А навіщо? Цінь-цвірінь!..

– Ти, горобчику, в турботі? –
Посипають крихітки
Тьотя Мотя й донька тьоті, –
Їж, горобчику меткий.

Хоч і є часом причина
Нам кричать тобі “а киш!”-
Все ж великий молодчина,
Що від нас ти не летиш!..

НЕ РОЗГУБИВСЯ
Раз пішов я в бір сосновий:
Між гілок
Бачу – скік жовтоголовий
Корольок!
Чи то звик зелено-сірий
До сосни,
Що летіть не хоче в ірій
Восени?
Ось він сів біля доріжки
Та й сидить.
Я ж підкрався, наче кішка,
Шапку – кидь!
І – спіймав. Заніс до хати,
Дав кори
(Буде в чому пошукати
Мошкари!)
По корі пташа скакає –
Що в ній є?-
Обшукає – обшукає,
Поклює…
Ось весна бурульки віша
З крапельок.
В мене в хаті пожвавішав
Корольок!
Пострибав біля одвірка,
На вікні,
Від прогонича там дірка
У стіні.
Потім свиснув потихеньку,
Миттю – пурх
І в ту дірочку маленьку
Раптом – шурх!
Отакий! В шибки не бився,
Тихий був.
А тепер не розгубився
І – майнув!
Раді-раді птичі зграї,
Вся рідня,
За найменше в нашім краї
Пташеня.

ХОРОБРИЙ ВОдОЛАЗ
Ополонка де-не-де,
Хай не більша блюдечка,-
Там пісні свої веде
Пташка білогрудочка:

– дідусеві дюдя вдень –
В хату йде з ковінькою.
А мені анітелень,-
Я собі й цвірінькаю…

Де тут яструб не візьмись –
А нащо їй сутичка? –
В ополонку тільки плись
Наша білогрудочка.

Чи втопилася дурна?
Обірвалась пісенька…
Коли раптом вирина –
І суха-сухісінька!

Черв’ячка взяла з денця
Дзьобом, наче лапкою.
Білогруда пташка ця
Зветься ще оляпкою.

Так сидить-сидить і враз –
Плюсь, мов повна пляшечка.
Це ж хоробрий водолаз,
А не просто пташечка!

*
Познайомив, друже мій,
Я тебе з оляпкою?..
Якщо так, то віршик свій
Я закінчу крапкою.

ЗНАЙШЛИ ЛЕЛЕКУ
– Лелеко, лелеко,
До осені далеко! –
Викрикує на лузі
Засмагла дітвора.
А він кружляє в хмарі
З лелечихою в парі,
Мовляв, у вирій, друзі,
Мені ще не пора.

А ген над рікою
Зрослись верба з вербою,
Лелечина там хата
Із хмизу в вишині.
А в ній сім’я лелеча,
Сидить його малеча,
Біленькі лелечата,
Носаті та смішні…

Якось після бурі
У літній день похмурий
Знайшли лелеку діти
В леваді за селом.
Ой леле! Ой лелеко!
У теплий край далеко,
А як тобі летіти
З пораненим крилом?

Взялися юннати
Лелеку лікувати.
Летить його родина
У теплий край сама.
А він у хатній тиші
Їсть рибу, м’ясо, миші
І жде тієї днини,
Коли мине зима…
І ось над рікою
Повіяло весною.
Пускають діти в квітні
Лелеку у політ.
А він, немов вітрила,
Розправив дужі крила,
І птиці перелітні
Кричать йому: – Привіт!..

– Лелеко, лелеко,
До осені далеко? –
Знов голос друзів щирий
Лунає із двора.
Гляди ж но, довгоногий,
Щоб не забув дороги,
Як відлітать у вирій
Настане знов пора!

ПІСЕНЬКА ПРО КУЛИЧКА
– Кулик, куличок!
А завбільшки з кулачок.
-Так є ж різні кулачки.
-А є різні й кулички –
І великі і малі,
На дніпрі і на Сулі.

– Кулик, куличок!
Він у нас не новачок;
Ще торік він на лужку
В ямці вивівся в пушку.
І обсохнути не встиг,
Як за їжею побіг,

– Кулик, куличок!
Де комашка, хробачок –
Піде сушею і вбрід,
А здобуде на обід…
Прийде ж осінь – проводжай
Куличка у теплий край!

– Кулик, куличок!
До боліт і до річок
Лине з теплих він країв…
Де б не пив і де б не їв,
А весною, прийде час –
Повертається до нас.

ОЛЕНЧИНЕ ГОРЕ
Плаче Оленка,
Плаче, рида. –
Що мені робити?
Просто біда.

Залетіло в хату
Пташеня мале.
Я йому хотіла
Помогти, але…

Я його піймала,
Щоб надвір пустить.
Злегка підкидаю –
Пада, не летить.

Роззявля роточок
Мій маленький гість.
Хлібця я давала,
Але він не їсть.

Я зловила муху –
Їжа знов не та,
Дзьобом перекусить,
Тільки не ковта.

Що ж… як я робила
Все це навмання…
Адже я не знала,
Що за пташеня…

Сіре… ще й біленьке
На крилі було.
Я дала водички –
Кашлять почало.

Може, десь забилось,
Летючи сюди?
Може, захлинулось,
Як дала води?

Помогти хотіла,
А воно… вмира… –
Плаче Оленка,
Сльози втира…

– Це якби був дома
Коля, старший брат,
Знав би, що робити,
Адже він юннат!

ШВИдКА дОПОМОГА
Вранці я по яблука
Розігнався в сад.
Аж примітив зяблика,-
Я тоді назад.

Придивився – щулиться
Кволе зябленя.
Не тікає, тулиться
До старого пня.

Я забув про яблука,
Я над ним присів:
– Що з тобою, зяблику?
Чом посоловів?

Може, їсти хочеться? –
А пташок мовчить:
В горлечку шовковиця
Впоперек стирчить…

Вийняв соломинкою:
– Що ж ти так їси?! –
Напоїв краплинкою
Чистої роси…

Річ така шовковиця –
І смачний шматок,
Тільки ж бо, як мовиться,
Не на твій роток!
Ну, нічого, зяблику,
Це не дивина.
Підростеш – шовковиця
Буде не страшна!

ДОКИ БУдЕШ ТИ, КІНдРАТЕ,
ПТИЧІ ГНІЗдА ВИдИРАТИ?
Взяв Кіндрат собі за звичку:
Так і шастає в кущах,
Так і зиркає в травичку,
Чи не лупиться де птах.

Він на річці біля гатки,
Поміж зарослів і трав,
Вчора пташку вбив з рогатки,
Вісім гнізд повидирав.

Драв він ремезів, як вудив
Та бродив по мілині,
В хащах драв сорокопудів,-
Руки й губи в полині.

Не одна кричала птаха:
– Пожалій гніздо моє! –
Наче думала, бідаха,
Що в Кіндрата серце є.

Не хотів він їх і знати,-
Був Кіндрат із тих знавців,
Що уміють розрізняти
Лиш ворон та горобців.

Щоб надрать яєць пташиних
В дальнім лісі чи між трав,
Він чіплявся по машинах,
Носом він шляхи орав…

Ось затявся в одну душу:
– Злізу, що б там не було! –
До дупла поліз на грушу,
Суне руку в те дупло.

А кажан його за палець
Як ухопить, як кусне.
– Ой! Гадюка! – зблід зухвалець.
Ой, рятуйточки мене!

Сторчака летить додолу,
Об сучок роздер штани!
Розлетівшися навколо,
Реготали кажани…

Звівсь Кіндрат, забився дуже.
Хто ж йому поспівчува?
Коли чує: – Бідний друже… –
Кажуть гусінь та мошва.

Гусінь що ж і примовляла:
– Будь би всі, як цей Кіндрат –
Золота б пора настала,
Краще б нам було в стократ!..

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Білоус дмитро – Пташині голоси (Збірка)