Біографія Михайла Петренка

Михайло Миколайович Петренко – Поет і службовець.

Перш за все, Михайло Миколайович Петренко – поет Харківської школи романтиків першої половини ХІХ століття.

Поетична спадщина Михайла Петренка невелика, але деякі його вірші стали народними піснями, які пам’ятають і сьогодні.

Вперше біографічні дані поета з’являються в літературі в 1848 році в “Южном русском зборнике”, де видавець А. Метлинський повідомляє:

“Петренко, Михайло Николаевичъ, родился въ 1817 году, и, большею частію, проживалъ и узналъ языкъ и бытъ

народный въ городе Славянске и его окрестностяхъ, Изюмскаго Уезда; окончилъ курсъ ученія въ 1841 году въ Харьковском Университете, и потомъ определился на службу по гражданскому ведомству… “.

Незважаючи на відсутнисть будь-яких докуменів про місто народження Михайла Петренка, в літературі можна зустріти твердження, що він народився у Слов’янську, але це є результат невдалого прочитання деякими авторами наведеної фрази першого біографа Михайла Петренка (А. Метлинського), з якої ніяк не вітікає факт народження М. Петренка саме у Слов’янську.

На сьогоднішній день, нажаль, документальних даних

про життя Михайла Петренка виявлено небагато. Існує чимало біографічних описів, які надавалися в літературі на протязі більш ніж шістидесяти років, але вони побудовані лише на чутках, зібраних про деяких людей з прізвищем Петренко, які не мали жодного відношення до роду Петренків, представником якого є Михайло Миколайович.

На основі знайденого Н. Шептій у Смському обласному архіві формулярного списку повітового стряпчого Михайла Миколайовича Петренка за 1858 рік, а також других документів з архівів України та Росії, складена документально обгрунтована бігорафя Михайла Петренка.

Михайло Петренко народився в Слобідсько-Українській губернії у 1817 році, проте, ще документально не доведено де саме він народився. Те, що Михайло Миколайович деякий час проживав у Слов’янську, сумнівів не викликає, хоча б тому, що його батько Микола Дмитрович Петренко, принаймні, з 1806 до 1822 року служив у Слов’янській міській ратуші.

Ще невідомо де Михайло Петренко отримав початкову освіту, але, потім, Михайло вчився в Харкові. Скоріше за все навчання проходило в Харківській гімназії, та документально це теж ще не доведено.

Лише з переписки сучасників Михайла Петренка відомо, що він приймав активну участь у літературно-поетичному гуртку Писаревських, які виїхали з Харкова в 1833-му році

Тож, Михайло мешкав у Харкові вже до 1833 року).

З 21 вересня 1837 року Михайла Петренко було зараховано до Імператорського Харківського університету на юридичний факультет, про що відомо зі списків студентів четвертого курсу юридичного факультету 1840-1841 навчального року (зберігаються в бібліотеці Харківського університету).

У 1841 році він закінчив повний курс наук Імператорського Харківського університету зі ступенем дійсного студента, що свідчило про закінчення навчання без відзнаки.

Скоріше за все, Михайло Петренко почав писати вірші ще в студентські роки.

Вперше його вірші було надруковано в 1841-му році в поетичному альманасі “Сніпъ”, який видавався О. Корсуном. В збірці під загальною назвою “Думки” було надруковано декілька віршів Поета: “Недоля” (Дивлюся на небо та й думку гадаю… ), “Вечjрнjй дзвінъ” (Якъ в сумерки вечjрнjй дзвjнъ… ), “Смута” (Чого ты, козаче, чого ты, бурлаче… ), “По небу блакитнjмъ очjма блукаю… “, “Гей, Иване! Пора… ” (два вірші), “Брови” (Ой, бjда менj, бjда… ) та “Туди мои очj, туди моя думка… “.

Поезії Михайла Петренка були доброзичливо прийняті критикою, про що свідчить, наприклад, рецензія М. Тихорського:

“… Теперь не видать вамъ, господа, поэзіи въ Петербурге; г. Петренко до безумія влюбился въ Mademoiselle поэзію; M-lle поэзія очень неравнодушна къ M-r Петренко – следственно они никогда не расстанутся… Думки поетъ не г. Петренко, а поэзія; что я васъ не обманываю, извольте посмотреть – вотъ, напримеръ Недоля… “.

Українська літературна збірка “Молодикъ” (1843), яку видавав І. Бецький, містила два вірші М. Петренка: “Вечиръ” (Зхилившись на руку, дивлюся я… ) та “Батькивска могила” (Покинувъ насъ и нашу матиръ… ).

Третє відоме на сьогоднішній день прижиттєве видання віршів М. Петренка відбулося в “Южном русском зборнике” (1848), де вони були об’єднані в цикл “Думu та співu”: “Думu мои, думu мои… “, “Небо” (Дuвлюся на небо, та й думку гадаю… ) (під цією назвою об’єднані три вірші), “Весна” (Весна, весна, годuна мuла… ), “Славьянск” (Ось, ось Славьянск! Моя родuна… ) (під цією назвою об’єднані чотири вірші), “Тебе не стане в сuх мистах… “, “Тудu мои очи, тудu моя думка… “, “Як в сумеркu вечирний дзвин… “, “Ой бида мени, бида… “, “Мuнулuся мои ходu… “, “Чого тu, козаче, чого тu, бурлаче… “, “Іван кучерявuй” (У недиленьку раненько… ) і “Недуг” (Ходе хвuля по Осколу… ).

Слід додати, що на початку 1861-го році в невеличкій книзі “Holos na holos dlia Halyčyny” (це четверта відома публікація поезій Михайла Петренка видана ще за його життя), яка вийшла в Чернівцях, в циклі “Pisni”, куди включено чотири твори без згадки прізвищ авторів, подано два вірші Михайла Петренка:

Smuta “Čoho ty kozače, čoho ty burlače… ” та Dumka (nedolia.) “Dyvliu sia na nebo taj dumku hadaju… “.

Видавцями ціє літературної збірки були ентузіасти української мови й письменства Антін Кобилянський та Кость Горбаль.

Нажаль, ще не знайдена, наприклад, драма “Панська любовъ”, про яку згадували сучасники Михайла Петренка, але, нещодавно, в фондах Російської державної бібліотеки дослідницею життя і творчості Михайла Петренка зі Слов’янська В. Шабановою було знайдено рукопис першої дії (перші дві яви) драматичної думи Михайла Петренка “Найда”, про яку ніколи не згадувалося в літературі.

Тексти, датовані 20-м січня 1845 року, пролежали на полицях архіву бібліотеки багато десятиліть.

Невідомо де був і чим займався Михайло Петренко деякий час після закінчення університету (до липня 1844), але з листування його сучасників відомо, що, наприклад, в 1843 році він мешкав у Харкові й писав вірші.

Так, П. Кореницький в листі до О. Корсуна (4-го вересня 1843 року) повідомляв: “Петренковъ нашъ, кончаетъ уже свою драмму подъ заглавіемъ Паньска любовь, очень хорошую и занимательную піэсу; также написалъ онъ еще Словьянскй писни и Сауръ могилу и самъ отъ себя хочетъ издать… “.

У липні 1844 року Михайло Миколайович починає службу канцелярським чиновником у Харківській Палаті кримінального суду.

В серпні 1847-го року його було переведено у Вовчанський повітовий суд на посаду секретаря.

З липня 1849 року Михайла Петренка переведено на посаду повітового стряпчого в земському суді міста Лебедина.

У січні 1853-го року Михайла Петренка було нагороджено чином титулярного радника за вислугу років.

В 1856-му році Михайло Миколайовича нагороджено бронзовою медаллю “В память войны 1853-1856 гг.”, але, слід зазначити, що участі у війні він не брав, про що йдеться в його формулярному списку 1858-го року.

Скоріше за все, десь у 1848 році, Михайло Петренко одружився на дворянці Анні Євграфівні Миргородовій. Подружжя мешкало в м. Лебедині та в їх сім’ї народжувалося, принаймні, п’ятеро дітей:

– Микола, народився 16 серпня 1849 року.

– Людмила, народилася 23 серпня 1851 року.

– Варвара, народилася 16 січня 1853 року.

– Марія, народилася 23 січня 1855 року.

– Євграф народився 20 квітня 1857 року.

З порівняння формулярних списків за різні роки встановлено, що дочки Людмила та Варвара померли в дитячому віці.

Як вже згадувалося, Михайло Петренко служив повітовим стряпчим (штатна одиниця Міністерства юстиції) Лебединського земського суду (1849 – 1862), та підпорядковувався безпосередньо губернському прокуророві.

В його обов’язки входило спостереження за порядком в будь-яких судових засіданнях, боротьба з хабарництвом в повіті, а також контроль за дотриманням законністі по оподаткуванню населення та таке інше.

Робота була серйозною та жодного відношення до романтики не мала. Може ці обставини, й деякі інші події, послужили підставою для завершення поетичної діяльністі?

В літературі інколи повідомляється про зустрічь Михайла Петренка та Тараса Шевченка в Лебедині в червні 1859 року. Цьому питанню було присвячено декілька публікацій.

Інформація про зустріч двох поетів потрапила й у Шевченківський словник, але, треба пам’ятати, що до сьогодні згадана зустріч документального підтвердження не має, хоча й наводяться в літературі різні обгрунтування.

Помер повітовий стряпчий (прокурор) Михайло Миколайович Петренко в чині колезького асесора 25 грудня 1862 року у віці 45 років. Відспівували його у Миколаївській церкві міста Лебедин й поховали 27 грудня на “отведенном приходском кладбище”.

Лебединські краєзнавці та старожили говорять про поховання Михайла Петренка на кладовищі біля Покрівської церкви. Може так воно й є, проте, встановлення місця поховання Михайла Петренка потребує додаткових досліджень, які зараз і проводяться.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Великий опис картини васильківського.
Ви зараз читаєте: Біографія Михайла Петренка
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.