Біографія Якова Кальницького


Яків КАЛЬНИЦЬКИЙ

Кальницький Яків Ісакович народився 23 жовтня 1895 року в колишньому Катеринославі в сім’ї дрібного маклера. Належної освіти здобути не зміг, прогибів в окопах першої світової війни понад два роки. А з лютого 1917 року з головою поринув у вир революційної руйнації старого світу, формував дружини Червоної гвардії, командував червоноармійським полком у кривавій хурделиці громадянської війни. Певний час служив у ДПУ, затим вступив на навчання до Дніпропетровського металургійного інституту.

1924 року опублікував автобіографічні нотатки “От февраля до Октября”. Окрилений успіхом, полишив навчання, переїхав до Харкова і цілком віддався творчій роботі. Перу Я. Кальницького належать книжки повістей та оповідань “Всякое бывает” (1925), “В багровом кольце” (1927), ,”0строзубая камса” (1928), “Человек, которого убили” (1929), “Сын полка” (1931), “Огни в Арктике” (1934), “Письмо в Америку” (1934), “Остров голубых песцов” (1937), “Новоземельские рассказы” (1938). Остання збірка мимовільно стала фатальною в долі її автора. Так сталося, що її примірник він подарував з автографом своєму давньому знайомому Едуардові Єнукідзе, братові незмінного секретаря ВЦВК Авеля Єнукідзе. Та коли брати Єнукідзе з волі Сталіна були піддані репресіям, під час трусу в квартирі “запеклого троцькіста”, молодшого з них, було

знайдено книжку Я. Кальницького з дарчим написом. Для харківських служителів сталінської Феміди цього виявилося досить, щоб звинуватити її автора в приналежності до “антирадянської сіоністської шпигунської організації”.

4 червня 1938 року Кальницького було заарештовано. А вже 18 червня його змусили написати розлоге зізнання в тому, що він давній і заклятий сіоністський шпигун і затятий антирадянець.

Як же сталося, що бойовий червоний командир так швидко, за якихось два тижні перебування за гратами, вщент морально зломився, збезчестив своє минуле й майбутнє?

Вичерпну відповідь на це запитання дав у листі до Сталіна сам Кальницький. Виявляється, одразу ж після арешту його було кинуто на так звану горішню “жаровню” – в крихітну камеру № 53, де на запаскудженій підлозі знемагало в п’ятдесятиградусній спеці, в задусі та смороді, без води і їжі вісімнадцятеро в’язнів. Уже на першому допиті слідчий Паволоцький із своїми підручними грунтовно “ознайомив” колишнього героя громадянської війни з методами “обробки” непокірливців. І на прощання порадив напівпритомному письменникові: “Якби ми хотіли тебе знищити, то розстріляли б без зайвих розмов. Але нам потрібно, щоб ти розкаявся, склав зброю. Розколись, що ти сіоністський шпик, і будеш жити, дихати, може, й писати… “

Вночі перед 18 червня Кальницький прийняв фатальне рішення. А вранці попросив у наглядача олівець і папір щоб написати “щиросердне зізнання”.

На віддяку Паволоцький розпорядився перевести податливого в’язня з “жаровні” до іншої камери і не мордував, як інших, нічними допитами. А сам зайнявся розшуком Шабсая Цві, рабина з Палестини, який, за свідченням Кальницького, нелегально приїздив до Харкова. Та збігали тижні, минали місяці, а наслідки були нульові, аж поки один із столичних “шерлокхолмсів” не впізнав у загадковому рабині Шабсаї Цві середньовічного єврейського лжемесію Саббатая Цеві, котрий у 1666 році проголосив себе намісником Бога на землі і обіцяв повернути всіх євреїв з вигнання в землю обітовану й з’єднати їх із християнами в єдиній вірі.

Цю загадку повністю підтвердив і викликаний 3 вересня на допит Кальницький. Він категорично відмовився від своїх попередніх свідчень, заявивши, що всю оту нісенітницю з рабином Шабсаєм придумав “у стані тяжкої моральної і фізичної депресії під впливом камери і під тиском слідства”. І далі: “Я швидше дам себе вбити на допитах, аніж підтримуватиму брехливу версію”. Годі слідчий без зволікань сфабрикував свідчення давно стертого на гулагівську пилюку колишнього міністра в єврейських справах при Петлюрі Пінсуха Красного, нібито Красний свого часу особисто завербував Кальницького в антирадянську сіоністичну терористичну організацію й доручив проводити серед письменників розкладницьку агітацію. А щоб це свідчення було підперте бодай якимось доказом, зажадав від керівництва Харківської організації Спілки письменників характеристику Кальницького, і невдовзі одержав за підписом І. Плахтіна, Л. Юхвіда і Ю. Смолича такий документ:

“За час перебування в Харківській організації письменників член СП Кальницький Я. І. неодноразово на зборах, а також у приватних розмовах висловлював політичне шкідливі, а часом і відверто антирадянські випади… Часто в своїх промовах говорив: “Припустимо, що фашисти переможуть нас… ” Таким чином створюючи пораженські настрої і об’єктивно утверджуючи переконання про можливість і невідворотність воєнної інтервенції проти СРСР… На зборах Кальницького неодноразово попереджували й критикували подібні його випади… Коли парторганізація з активом письменників викривала ворога народу Галушку Д. О., Кальницький активно виступав на захист Галушки. В боротьбі нашої організації з ворогами народу ніякої участі не брав, навпаки, як це засвідчує приклад із Галушкою, або захищав їх, або стояв осторонь… Задовго до арешту Єнукідзе Кальницький мав із ним тісне спілкування: бував у нього на квартирі, дарувавав йому свої книги, користувався автомашиною і постійно вихваляв Єнукідзе. Під час судового процесу над троцькістсько-зінов’євською бандою Кальницький приховав від організації факт своїх зв’язків із вищезгаданим ворогом народу, не допоміг своєчасно викрити ворога народу… “

Крім цього громадського доносу, Паволоцький долучив до справи показання “об’єктивного” свідка, якого знайшов в особі прозаїка-фантаста В. Владка, котрий 9 березня 1939 року так охарактеризував свого вчорашнього колегу:

“Впродовж усього свого перебування в СП Кальницький маскувався під радянського громадянина і патріота, носія революційних заслуг… Під цією машкарою він уміло й підло приховував своє справжнє обличчя ворога. Те, що ми вважали його “дурістю”, “зривами”, насправді було майстерним проявом ворожої тактики, скерованої на те, щоб тишком-нишком, непомітно шкодити, вести непомітну з першого погляду, а тому особливо шкідливу антирадянську, антипартійну агітацію. Я вважаю, що Кальницький є одним із найуміліше замаскованих ворогів, що й допомогло йому так довго триматися невикритим”.

13 березня 1939 року Кальницькому пред’явлено обвинувальний висновок про те, що він належить до “антирадянської сіоністичної терористичної організації, до якої був завербований міністром у єврейських справах при Петлюрі Красним”.

Проте Кальницький винним себе не визнав і продовжував посилати скарги на ім’я Берії, Ворошилова, Корнійчука, Папаніна, Вишинського, Сталіна. Все ж 29 жовтня 1939 року особлива нарада при НКВС винесла вирок (протокол № 38): ув’язнити Кальницького Я. І. на три роки у виправно-трудовий табір.

Покарання він відбував в Онегтабі на ст. Пукса Північної залізниці. Незважаючи на всі клопотання його і рідних, рішення особливої наради так і не було переглянуто. Він повністю відкалатав строк ув’язнення й повернувся до Харкова за тиждень до початку Великої Вітчизняної війни. Проте пера в руки більше ніколи не взяв і не писав ні книжок, ні дарчих написів на них.

Помер у забутті й нестатках у лютому 1949 року.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року “Про додаткові заходи по встановленню справедливості щодо жертв репресій, що мали місце в період 30-40-х і на початку 50-х років” Кальницький Я. І. повністю реабілітований.

Олекса Мусієнко

ЛУ 34 (4443) 22.08.1991



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Старий сантьяго переможець чи переможений.
Ви зараз читаєте: Біографія Якова Кальницького