Богдан Лепкий – Подорожній

Глухе, бездушне отупіння
Напало на землю. Квіти мруть,
Поля байдужно снігу ждуть,
А хмари висять, як каміння.

Часами вітер набіжить
І сірим туманом повіє.
Село в долині бовваніє
І п’яним сном дрімає-спить.

Погасло світло. Зачинились
Од зимна двері. Вірні пси
В солому з вухами зарились,
Лиш шум блукає по межі.

Лиш стежкою попід плотами
Йде голод – сіл щорічний гість.
Держить в руках мужицьку кість
І грізно зиркає очами.

1901


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Сочинение рассуждение чем я люблю заниматься.
Ви зараз читаєте: Богдан Лепкий – Подорожній