Броніслав Грищук – За тридев’ять небес
За тридев’ять небес,
Де нема ні плачу, ані сміху,
Де у райських садах
Не вмовкають джмелі й солов’ї,
Де вощиновий берег
Спливає медами справіку
У нектарні бездонні озера
Й дзвінкі ручаї,-
Звідти,
З вимірів тих
Золотих-осяйних-незбагненних,
Мама з татом
Вдивляються в мене
Крізь божі світи,
Ніби хочуть сказати
Щось дуже важливе для мене
Та від чогось мене, нерозумного,
Застерегти!
Губи, брови, морщинки
Ворушаться в болісних зламах –
Хоч на мить на одну
Відступи, відпусти, німота!
Але марні вони,
Позамежні оті намагання,
Бо печать невидима
Лягла на пошерхлі уста!
Так зі снів
Ми і світимось втрьох,
Наче храмові свічі:
Я – з свойого, земного,
Вповитого тліном гріхів,
А вони – з того сну,
Де ні слів, ані сліз,-
Тільки вічність,
Та пісні солов’їв,
Та вощиновий мед
Берегів.
1997
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Броніслав Грищук – Блюз у джазових тонах Навіяний дощем і радіоконцертом у львівській кав’ярні Ян Табачник висотує соло на акордеоні, І синкопи його – мов прощальні ридання та схлипи, І самотній кленок при вітражнім віконці костьольнім Дотліває в дощі, листя вохристе сипле та сипле. Я давно, пані Стефо, тут був, як же ви помарніли! (я цього не сказав, хіба можна се жінці […]...
- Броніслав Грищук – У приміському поїзді Майже гекзаметр Край вікна у спекотнім вагоні задумлива жінка Ізнічев’я неквапно бананову плоть оголяє І, відкинувши локони на дерматинову спинку, Овоч сей перестиглий облизує та споживає. А навпроти студентик із отрочим пухом на карку Та білявим, рідким, ніби в котика-мурчика, вусом Про античну добу, про Сапфо – вогняну лесбіянку Фоліанта вивчає, знеможений млостю спокуси. З-за […]...
- Броніслав Грищук – Чорний Острів, білі лебеді Я іду собі у вересень, В лоскотання павутинні, Чорний Острів на тім березі, Білі лебеді на хвилі. Соціальне забезпечений, Що й америки не треба, Я пускаю дим колечками В незалежне рідне небо. Я пускаю дим хмаринками За плече своє за праве, Плаче ангел, хоронитель мій, Безутішно, безугавно. Та невже, мовляв, не знаю я, Що куріння […]...
- Броніслав Грищук – Чуєш, десь ірже лошатко? Я не знаю, що це сталося зі мною, Чую жалібне іржання за стіною, Із туману, з-за світання, з-над смеркання Зве та зве кудись лошаткове ридання. Не збагну я, де воно, лоша нещасне, Невидиме, позамежне, позачасне. Може, коней крав колись мій темний пращур Та в степу лоша лишив напризволяще, І тепер чужу я муку мушу чути […]...
- Броніслав Грищук – Неминучість Раз Паїсій блаженний, що в Києві жив предавно, Серед ночі, вві сні, білоткану сорочку побачив, Лопотіло, кипіло, боліло її полотно, На усохлій тополі розіп’яте вітром гарячим. Знав, ох, знав юродивий, що саме віщує той сон, Краму білого зойк, у бездоння небес відлетілий: Прощавання з юдоллю земною, з олжою і злом, Трепетання душі, що із тлінним […]...
- Броніслав Грищук – На цвинтарі Сколихнув темні шпали “Братіслава-Москва”… Й тільки листя опале, Тільки зжовкла трава. Тут – розорані схили, Вороння на ріллі. Там – промерзлі могили В потойбічній імлі. Самота безутішна І розпука така, Мов у зранених віршах Павла Гірника. І нема уже літа, І надії нема, Тільки туга над світом, Тільки тиша німа, Тільки шепіт провинний Відліта до […]...
- Броніслав Грищук – Посвята коникам Зелений коник у вівсах Вважає, що його сюрчання Є не що інше, як іржання, Високе, наче небеса!...
- Броніслав Грищук – Райцентрівський кайф Глухий готель, німа кімната, Брусочок сиру на столі, І пляшка, щойно розпочата, І дощик при віконнім склі. Нема з тобою, слава Богу, Ні того, хто тебе хвалив, Ні того, хто тебе обмовив За те, що ти з ним хліб ділив. Нема кому зронити слово, Кого чекать, до кого йти. Терпке вино, сирок солоний, Нічний метелик […]...
- Броніслав Грищук – Вже стільки років Вже стільки років Не діждуся рання! Пітьма, пітьма, І сон тікає пріч. Одної ночі Ти сказала: “На добраніч!” Й від тої ночі Не минає ніч…...
- Броніслав Грищук – О, світе мій, гірка моя молитво О, світе мій, Гірка моя молитво, Скудель скорбот, Ілюзій та дощів! Я птаха твоя сива перелітна, Сліпий підранок серед комишів… 1994...
- Броніслав Грищук – Знов за тамбурним сизим димом Знов за тамбурним сизим димом, Що вгорнув пеленою скло, Мов ковчег, пропливає мимо Невмируще моє село. Позад нього двигтять пожари, Позад нього доба така, Що в хліві – ні тварі по парі, У стодолі – ні колоска, Ні жорен в коморі, Ні вишні За сльозавим більмом вікна… То яка ж се перед Всевишнім Неспокутна людська […]...
- Про дев’ять небес раю (за поєною Данте “Божественна комедія”) Подорож до раю увінчала всю незвичайну мандрівку Данте у потойбічному світі. Рай введений автором наостанок, як завершення праведного шляху людини, яка позбулася земних гріхів. Рай від чистилища відділяють дві ріки. Річка Лета знищує пам’ять про вчинені гріхи, а Євноя воскрешає в людині спомини про всі її добрі діда. Тріумф церкви на шляху до раю був […]...
- Микола Руденко – І невагомі, і прозорі І невагомі, і прозорі, Умиті вітром небеса Бувають у людському горі, Немов диявольська яса. Незрозуміла туга в серці, І важко дихать, важко жить… Що знає риба в тім озерці, Яке під кригою лежить? Вода, а не гранітні глиби – В ній все просте, своє, земне… Та марні намагання риби Пробити небо крижане. Вона вдихає часто, […]...
- Ліна Біла – Мене вже завтра тут не буде Мене вже завтра тут не буде. Як завше, вимию весь дім. Ввімку ефем. Злічу простуду. Вживусь в пальто, що до колін. І все… Автобусним маршрутом Пущу заплакану сльозу, – Бувай-прощай. Пошерхлі губи, – Лиш пам`ятай мене живу! Ти пам`ятай мене живу, Усі слова і настанови: Малину в чай і про весну, І ліпше жайворон, ніж […]...
- Алла Жабокрик – Вбивай мене словами і шматуй Вбивай мене словами і шматуй. Добий мене. Бо я і так вже мертва. Я пережила сотні тисяч бурь. Але ось ця була уже нестерпна. Шмагай мене. Тавруй свою печать. Знов ти залишиш на мені цей спомин. Слова. Слова. Ще трішки й спопелять. Й душа відлине через сірий комин. І полетить у небо до зірок. Розхристана, […]...
- Павло Мовчан – Сліди Вийшов – дорога гуляє сама по собі, Перепочивши при ярій вербі, В землю пустивши мичку коріння, Щоб запастися довгим терпінням. Глянув: дорога струмує піском, Не перейняти її батіжком – З яру на гірку, з шпилю в ярок Віється весело пилу клубок. Віжки прядив’яні туго бринять, Грузне у порох дороги печать: Рівну дорогу копито горбатить, Котиться […]...
- Микола Хвильовий – На цвинтарі Цвинтар. Шелюга. Хрести. Братерський спокій Тут. Цитьте! Прислухайтесь! По сходах угору все вище і вище, Неначе сама невидима доба, На темне підбанне високе горище Теленькати лізе дзвонар. … І раптом – Гармати, тріск кулеметів І вереск в блакить: – Нема неба, Нема! Єсть – Бороть-ба!....
- Мелодія – Олійник Борис Заболю, затужу, Заридаю… в собі, закурличу, А про очі людські Засміюсь, надломивши печаль. Помолюсь крадькома На твоє праслов’янське обличчя, І зоря покладе На мовчання моє печать. Забіліли сніги, Забіліли на цілому світі. Опадає листок, Як зів’яле чаїне крило, Там, де ми відбули, Там, де наше відтьохкало літо,- Забіліли сніги-.. забіліли сніги… Замело. Це приходить, мов […]...
- Василь Симоненко – Чари ночі Лягла на всьому вечірня втома. Палає місто, мов дивний храм. І розтинають ніч невагому Квадратні очі віконних рам. Ці чари ночі такі знайомі – Усі підвладні, покірні вам. О, скільки вікон у кожнім домі! А там, за ними, – ідилій, драм! Там заплітають життя тенета, Там люди б’ються з останніх сил, Там так знадливо звучать […]...
- Тіна Карабанович – Під чужим небом Під чужим небом Світить чуже сонце Під чужим небом Чужі руки Довгі… Жовті Дні розлуки… Під чужим небом Твої-мої муки… Під чужим небом продано серце За дешеві ліки- Чиїсь марні втіхи… Не чекай дарма, Не став собі клейма… Ти кажеш вільний… А то просто біль суцільний…...
- Ольжич Олег – Межа По рівній грані двох світів ідеш, Що, наче скло, невидима і гостра. І тягне, рве глибинами без меж Одкрите серце ненаситний простір. Ступи ліворуч: легкий буде спад, Повільні луки, мляві серпантини. Від інтелекту через хліб назад До жаху і бєзсилости клітини. А вправо ступиш – прірва і провал, І знову сплеск, і в клекотінні виру […]...
- Леся Українка – “Не дорікати слово я дала… “ Не дорікати слово я дала, І в відповідь на тяжку постанову Ти дав колючу гілочку тернову, Без жаху я в вінок її вплела. Рясніше став колючий мій вінок… Дарма, я знала се! Тоді ще, як приймала Від тебе зброю, що сріблом сіяла, Я в серце прийняла безжалісний клинок. Тепер мені не жаль ні мук, ні […]...
- Олесь Гончар – Трансільванський марш Запасні в’яжу підкови До луки сідла. В чужі гори нам дорога, Ніби меч, лягла. Рвуться коні. Камінь дзвонить. Віддає луна. В межигір’ях, у бескеттях Гоготить війна. Буреломи та потоки, Та дзвінкі мости. Крешуть іскри на всі боки Чорні копити. Не впадуть на камінь роси, Бо ми вище хмар. В мене кінь не буде босий – […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Четвертий кут Віра, надія, любов. – ч. 1 О, вічно тужать людські душі, Час принесе поразку. Хай нам шепоче янгол в уші Нову шовкову казку. Прилине срібний янгол уночі, Примара невидима, Аж батьківщину осяйну сплячи Побачиш над очима. Пізнати знов єдине і важне, Почути знов забуте, Та осягнути недосяжне, Здобути нездобуте. Де від землі до вічності є […]...
- Аня Тет – Сумно вечір лягає на плечі Сумно вечір лягає на плечі В спину дихає осені відчай Я іду.. І це схоже на втечу, Та по-іншому, вибач, не звикла Стогнуть вулиці, плачуть вікна – Наше місто залило дощами… Дух розлуки тремтить у повітрі, Кожна осінь буває прощальна.. Опадають важким, жовтим листям Марні мрії, в яких ми – разо? м… Просто ти не […]...
- Павло Мовчан – На воді Виводить місяць сині тіні На шир, торовану удаль, А довкіл тебе білопінно Ласкавиться лунка вода. Присвячуєш живкому плину Свою тривогу і тепло, Лягають хвилі полохливі, Як павутини на стебло. Каблучка місяця черлена, Маліючи, на перст лягла, А під долонями у мене Цвіла дурманно бугила. Пустившись берега, щосили Ламав я мури водяні І сам незчувся, як […]...
- Образ Мирослави (за повістю І. Франка “Захар Беркут”) Із великою любов’ю змальовує І. Франко образ дівчини Мирослави у повісті “Захар Беркут”. Мирослава – молода вродлива дівчина, рано втративши матір, знала лише любов і турботу батька. Для неї головне – бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління і серце. Тому вона і виступає проти батька на боці народу, стає справжньою патріоткою своєї вітчизни. […]...
- Микола Руденко – Я ніби вийшов із полону Я ніби вийшов із полону, В якому змалку виростав. Уже не гнусь, не б’ю поклони – Немов царем учора став. Є вірні піддані у мене – Берізка, срібна ковила. Сосна гілля вічнозелене, Немов царівна, підвела. Яка журба мені від того, Що знов лягла недобра тінь? Я стільки розпізнав святого Серед зелених володінь! Порозганяю лжепророків, Мов […]...
- Леся Українка – “Скрізь плач, і стогін, і ридання… “ Скрізь плач, і стогін, і ридання, Несмілі поклики, слабі, На долю марні нарікання І чола, схилені в журбі. Над давнім лихом України Жалкуєм-тужим в кожний час, З плачем ждемо тії години, Коли спадуть кайдани з нас. Ті сльози розтроюдять рани, Загоїтись їм не дадуть. Заржавіють від сліз кайдани, Самі ж ніколи не спадуть! Нащо даремнії […]...
- Тіна Карабанович – Хто ж владарює над світом Хто ж владарює над світом- Правда й брехня… Маячня… Самовнушання, панти Срібло… мої листи… Печать на обличчі для гри. Ти тільки не продайся Так дешево… Ти тільки не здавайся Так просто… А знаєш, що маю я? Дар ділити на два. Бачити сни… З правдою жити І вільним серцем Волю любити…...
- Микола Руденко – Скінчилось літо Скінчилось літо. Шелестять дощі Холодні – без веселок та без гроз, А завтра на стави і на кущі Змертвілим птахом упаде мороз. І паморозь, немов могильна сіль, Скує у лузі голі дерева. І тільки вогники далеких сіл Підкажуть, що земля іще жива. Я жадібно ті вогники ловлю І розмірковую в осінній млі, За що крилату […]...
- У сутінках ночі все блукає У сутінках ночі все блукає, Крадучись між гіллями душі, Спокійно місяць споглядає, На марні подвиги лівші. І серце жаль її стискає, І крики здавлює в устах, Безмовним голосом благає, Послати образ його в снах. А, він далеко десь не знає, Соромлячись отих своїх чуттів, Що вона його так віддано чекає, Помре, аби лиш він схотів. […]...
- Леся Українка – “Князь Володимир за дніпром… “ Князь Володимир за дніпром На вловах запізнився. І сам незчувся, як в бору Самотній опинився. Дарма, таж не боїться князь Ні ворога, ні звіра, Водяників, лісовиків Розпудить нова віра. Князь може полювати й сам, Аби була охота, От тільки зморою лягла Полуденна духота....
- Микола Вінграновський – За птахом піниться вода За птахом піниться вода. В малому полі мак червоний Пречисту хмару вигляда І макоцвітний погляд ронить. Ти чуєш: плачуть по мені. Ти чуєш: плачуть за тобою. У множині і в однині Тобою плачуть, плачуть мною. А досить! брати – брали з нас Терпінням, тілом – чим хотіли! Ми не любили їх. Любили Ми одне одного […]...
- Микола Руденко – На битій дорозі підкова лежить На битій дорозі підкова лежить. Вилизує хвиля німі береги. В нікуди, в нікуди дорога біжить – В затоплені морем луги. Над вербами тягне димком від села, А змучена думка волає одно: В нікуди, в нікуди дорога лягла – Кудись на замулене дно....
- Володимир Сосюра – У синім безгомінні У синім безгомінні Задуми скрізь печать. Мелодії осінні В душі моїй звучать. А листя веремія Несе свою печаль. На чорному коні я В блакитну лину даль. Кінь жовті трави хрума, А путь – немов змія. Цей кінь – моя задума, Цей кінь – журба моя....
- Набік життя журбо дрібна!.. – Лепкий Богдан Набік життя, журбо дрібна! Набік, марні тривоги! Крізь темний бір до ясних зір Прорубую дороги. Гримить топір, валиться бір, Тріщать гнилі колоди, То там, то тут на шлях падуть Останні перешкоди. І стогне бір, як дикий звір, Кінчить життя прокльоном, А там вгорі грядущі дні Дзвенять побіди дзвоном. Який то спів будучих днів Для мого […]...
- Герасим’юк Василь – Тремтіли коні на стерні Тремтіли коні на стерні, В тумані сивім. У старовинному вбранні Ти йшла на сиглін. У плесі, ніби у душі, Ховала небо. Із двох ущелин два вужі Повзли до тебе. Ти тамувала страх і біль… Письмом зловіщим Лягла на мох іскриста сіль З небесних тріщин. Летіла глиця золота На лоно голе… Сліпе іржання доліта І серце […]...
- Дмитро Загул – Марія і мара Чи не марні марю мрії, Коли стільки вже століть Постать матері Марії Тут примарою стоїть. Ледве чутно скорбний голос: “Я примарою умру!” В мене й серце розкололось На Марію і Мару. З них одна стоїть марою Під раменами хреста, Друга гострить ясну зброю Вирушати на міста. З гордим прапором Марута Серед натовпу пливе: Пропадай, стара […]...
- Павло Мовчан – Стежина Стежина та витка Лягла у далі сині… А горщик молока Нашепче щось дитині. Допоки донесе, Травиченьку напоїть І розповість усе Квіткам про тихе поле. Там ящірка сучком Засохла на грудині – Напоїть молочком… І зв’ялену билину. І в тріщину жаску Наллє його доволі, А залишки – сірку, Бо ж йому спечно в полі…...
Биография в скамаровського коротко.