Бувають миті в житті, коли

Так хотіла почати свою сповідь зі слів “Бувають миті в житті, коли… “, але востаннє я починала так дуже теплу розповідь про те, як я зустріла щастя. І справа тут не в прагненні не повторюватись, а в тому, що не можна, напевно, про цілком протилежні речі починати писати однаково. Хоча… Хто його знає, що можна, а що ні. От пишу і знаю, що мені не вдається згуртувати думки і направити в якесь єдине русло, знаю, що виникатимуть розбіжності між власними поглядами. А ще знаю, що почну сама собі суперечити і врешті дійду висновку, що не можу дійти

жодного висновку.

Але повернусь до свого початку. Уже й не треба вигадувати його, якось сам собою склався. Тепер уже можу писати про миті (всередині оповідки я можу собі це дозволити). Отже, бувають миті в житті, коли хочеться літати. Чи просто не хочеться падати… Кажуть, до хорошого звикаєш швидко. Справді, якщо ти вже відчув смак теплого весняного неба, то так страшно спускатись на холодну землю. Вже саме передчуття падіння створює у свідомості такий потік страху, якого ти не досягаєш під час самого падіння. Кінець же завжди однаковий – сильний стрес, бо варіантів закінчення твого польоту тільки два –

або ти розіб’єш голову або серце зупиниться у стані шоку. Та все ж люди продовжують літати.

Бувають миті в житті, коли хочеться провалитись крізь землю. Не в тому сенсі, що ти скоїв якийсь злочин і не знаєш, як втекти від покарання. Маю на увазі інше – коли ти вмираєш від сорому, але сорому приємного. Так, тоді, коли ти нарешті зізнався комусь коханні, коли ти похвалив чиюсь зачіску, коли просто усміхнувся. Так часто буває, що не знаєш, куди подіти руки і куди сховати очі. Ти ненавидиш ці хвилини, але коли вони минають, то так вже за ними сумуєш, бо саме вони слугують підтвердженням існування людського в людині. І як би не хотілось провалитись, ми все ж робимо один одному компліменти.

Бувають миті в житті, коли все втрачає сенс. Ти вважаєш, що ти найнещасніша людина в світі. І ти так вважав, знаю. Усі ми через це проходимо. Ти зі смутком згадуєш ті дні, коли тримав у руці золотий кубок. Але отримав ти його не за найкращу роль, і навіть не за життєві перемоги. Такий кубок дають лише тим, хто вміє любити. Бог бачить, що ти віддаєш себе комусь іншому і вручає тобі нагороду. Той кубок нічого не важить, більше того, його ніхто, окрім тебе не бачить. Навіть тоді, коли тебе вже не кохають, Бог свій подарунок не відбирає доти, доки кохаєш ти. І так гарно, коли кохаєш ти вічно і незмінно одну людину. З часом золото дає тріщину (таке теж буває), і розколюється на мільйони уламків. От тоді вже ти починаєш розуміти зовсім іншу істину. Тобі здається, що серце в тебе найбільше в світі і в кожен його квадратний міліметр впився мільйон таких скалок. З одного боку, ти вже морально готовий страждати до кінця життя, а з іншого, знаєш, що теоретично ти можеш витягнути усі ці шматки із серця, просто на це треба кілька років. І як би не боліло серце, ми все ж з таким ентузіазмом боремось за той кубок…

Бувають миті в житті. Зрештою, життя – це суцільні миті. деякі з них хочеться навіки закарбувати в пам’яті, щоб ще не раз гріли зимовими вечорами. Інші волів би стерти з голови і більше ніколи до них не повертатись. для цього й потрібна сила, щоб визнати: “Так, зі мною таке було”. Навіть якщо це твоя найбільша помилка, то ти вже її виправив тим, що сотню разів про неї згадав. І ще, втікають лише слабаки, але тільки сильна людина може піти і замести після себе усі сліди. Піти то ж не значить втекти. Піти можна й з добрих намірів. Піти, щоб комусь стало легше дихати. Ні, піти – то цілий подвиг! І якщо у банці води вистачає лише на одного, то… знаєш, я не питиму. Тебе він врятує, а мені що з того ковтка? Я піду шукати джерело… Ні, не для того, щоб напитись, а для того, щоб здалеку за тобою спостерігати. Колись та й побачу, як тобі захотілось провалитись під землю. Колись та й побачу, як ти літаєш в блакиті весняного неба і не боїшся впасти! А ще, колись я побачу, як Бог урочисто вручає тобі нагороду за вірність – золотий кубок, який не розіб’ється за жодних обставин.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір опис про ліс.
Ви зараз читаєте: Бувають миті в житті, коли
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.