“Червоне – то любов, а чорне – то журба” (інтимна лірика Дмитра Павличка)

Дмитро Васильович Павличко… Український поет – лірик. Депутат Верховної Ради України. Дипломат. Він завітав до нас з дніпровської кручі, з тих місць, з яких видніється в блакитній далечі Лівобережжя.

Багато випробувань випало на його долю, але він завжди залишався вірним своїм ідеалам:

Хиляться Карпати до Дніпра,

Відбива Славута їхню вроду.

Я не знаю більшого добра,

Як добро возз’єднання народу.

Почавши свою творчість у 1953 році, Павличко через декілька років був визнаний талановитим поетом України.

В творчому доробку поета – лірика багато задушевних віршів. Уже в перших його збірках опубліковано поезії, де розкрита ніжна душа закоханого юнака. Поетичний голос Д. Павличка ще по-юнацькому слабкий, нерівний, але в його віршах присутнє те, що тільки й робить поезію поезією, – щире й гаряче почуття, вогонь душі схвильованої і враженої. У вірші “Коли ми йшли удвох з тобою” – вічна проблема кохання, ставлення до природи, до хліба, до праці як мірила оцінки людини.

Образи вірша постають у контрасті. Юнак гладить золоте колосся, а його кохана дівчина топче колоски, “немов траву безплідну, дику”. Конфлікт вірша складний, він відображає глибоку душевну драму ліричного героя.

У Дмитра Павличка багато шанувальників. Його обдарування яскравими барвами висвітлюється в книгах про красу і вірність любові,

чистого почуття, яке наснажує, одухотворює, оновлює, кличе. Ліричний герой віршів переживає і радість кохання, і очікування милої, і гіркоту розлук та розчарувань.

Світова література знає немало інтимної лірики найчистішої проби. Це і сонети Петрарки, і лірика Пушкіна, неповторне “Зів’яле листя” І. Франка, поезія Єсеніна і Сосюри.

Та не поступається своєю класичною довершеністю і інтимна лірика Д. Пав-личка. У циклі “Пахощі хвої” зібрані вірші про кохання і вірність, про духовне багатство людини. Ця тема пізніше продовжена в збірнику “Гранослов ” і найглибше розроблена в збірці “Таємниця твого обличчя”.

Інтимна лірика Павличка пристрасна, сповнена ніжності і емоцій. Поет впевнений, що сила любові може не тільки виховати, але і перевиховати людину. Любов спонукає коханого чи кохану до нових звершень, робить людину благородною, чистою, підносить її в помислах і ділах.

Для поета не існує нереальної любові. Для нього вона – Бог. До неї звернені слова благання:

З’явись, благослови, зігрій,

Якщо ти є, якщо ти є!

Мінливість почуттів ліричного героя віддзеркалюється в поезіях “Дзвенить у зорях небо чисте”, “Я стужився, мила, за тобою”. У другому вірші – улюблений образ Явора та його милої Яворини, їхнє безнадійне кохання. Явір стає символом болю, туги, нездоланного любовного почуття:

Він не знає, що надійдуть люди,

Зміряють його на поруби.

Розітнуть йому печальні груди,

Скрипку зроблять із його журби.

Поет виспівав свою “Таємницю… ” наче одним подихом, вклавши в неї радість, тиху печаль і тугу збентеженого закоханого серця.

Багато ліричних віршів поета Дмитра Павличка покладено на музику, кращий з них – “Два кольори”. Поет лаконічно відтворив життєвий шлях ліричного героя, якого по розмаїтих стежках супроводжує вишита материними руками сорочка.

Кольорова гама українських вишивок – багата, та переважають два кольори: червоний і чорний. Синонімом першого є любов, другого – журба. Радість і смуток, веселість і печаль переплелися в серці ліричного героя. Ліричний герой зберіг найсвятіше – “горсточок старого полотна і вишите… життя на ньому”. Дмитро Павличко якось сказав, що поезія – це мова молодих. Ці слова стали ніби девізом його життя, а молодь – головним ліричним героєм поезій, багато з яких покладено на музику композитором Олександром Білашем.