Цілий світ однієї пісні (за віршем М. Петренка “Дивлюся на небо”)

Пісню на слова Михайла Петренка “Дивлюся на небо” знаю з дитинства. Інколи здається, що вона увійшла у мою свідомість разом з маминими колисковими. Тож зацікавився її автором та історією написання.

Цикл віршів “Небо” Михайло Петренко написав у середині позаминулого століття, саме за бурхливого розквіту українського романтизму. Тоді відбувався поступовий відхід від міфології у сферу реальних (хоч і драматичних) людських стосунків. Це призвело до появи нових красивих чуттєвих поетичних творів, деякі з них згодом стали піснями. Хіба не прекрасно і велично звучать рядки пісні на слова Петренка:

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, Боже, ти крилець не дав?

Я б землю покинув і в небо злітав.

Так склалося, що особистість і, зокрема, ліричний герой у цих творах характеризуються романтичним відчуженням від дійсності, роз’єднаністю з людьми, які виступають силою байдужою, а іноді й ворожою. Ключовими словами є “один”, “одна”, “самотній”, “чужина”, “вороги” тощо. У даному випадку ефект підсилюється тим, що ліричний герой є сиротою. А до сиріт з давніх часів, як відомо, у людей особливе ставлення. Кого можуть залишити байдужим слова вірша:

Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,

Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;

Чужий я у долі, чужий у людей:

Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Вірш “Дивлюся на небо” належить до віршів-роздумів про власну долю, у якій зосереджується для ліричного героя увесь світ. Його суспільна самотність зливається воєдино з особистою самотністю. Ліричний герой не бачить іншого виходу, як злетіти в небо подалі від землі, від своєї самотності. Тема недолі, невдоволення життям звучить і в інших віршах Петренка:

Нащо ж мені сі чорні брови,

Коли не маю щастя, долі!

Або ось такі жалібні рядки:

І те, що мій сирітський слід

Заллється на світі сльозами,

А доля зла, і хмара бід

На бідну голову посиплються громами?

Проте, якби Михайло Петренко написав за життя лише один вірш “Дивлюся на небо”, він все одно ввійшов би в історію української літератури та українського романсу. Хіба не проникають глибоко в душу заключні слова вірша:

Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,

Я б землю покинув і на новосілля

Орлом бистрокрилим у небо польнув

І в хмарах навіки од світу втонув!

Взагалі для лірики М. Петренка характерне своєрідне космічне світосприйняття (у російській літературі таким поетом-романтиком є Лєрмонтов). Дехто з критиків вважав, що Петренко наслідує Лєрмонтова. Однак український романтик пішов далі у своєму пориві до небесної високості. Естетизація природи як аналога душі, втеча від жорстокості земного буття – це одна із пасивних форм протесту проти дійсності. Самотність, світова скорбота теж були своєрідним вираженням суспільного змісту внутрішнього світу особистості і пошуком гармонії зі світом.

Доба романтизму давно відійшла в минуле, а ніжна і сповнена смутку пісня Петренка “Дивлюся на небо” ще й досі хвилює серця українців і змушує на якийсь час забути про свої проблеми і перейматися поневіряннями сироти, якому так хочеться злетіти високо в небо.

Ви зараз читаєте: Цілий світ однієї пісні (за віршем М. Петренка “Дивлюся на небо”)