Давай ти не будеш сьогодні іти
Давай ти не будеш сьогодні іти,
Давай ти залишишся на чашку чаю?
Хоч присмак і запах вже будуть не ті,
Але це пусте.. ,,А можна спитаю?,,
Ти впадеш на ліжко, лицем у подушку
І потім притиснеш одною рукою
Мене, а в другу ти візьмеш ватрушку
Й промовиш : ,,питай!,, на нотці спокою.
Я поверну погляд до твоїх карих очей,
А ти зосередишся на смачній страві.
Я ніжно опущу голову тобі на плече
Й відкрию вуста у німім запитанні..
І так й не промовлю, а тільки закрию
Повіки на мить, й розгубитись дозволю
Собі, адже в принципі
Задала б від смутку, із почуттям болю.
І уявила, як я в великій просторій кімнаті
Чи буде це спальня, чи може вітальня
І лампи, і кольори стін чого тільки варті
Мене міцно дух захопити заставлять!
І раптом по шкірі пробіжить током
Від рук твоїх дотик, що мене вивів з коми,
Ми будемо рухатись одним лише кроком,
Щасливі, що близько, байдужі до втоми.
Я стану на ноги тобі, як мала дитина,
Ну знаєш, як син стає на стопи батька?
Так будем ходити, та вибач невинна,
Що важу не стільки, як в баньці таранька…
А потім я буду стояти на кухні…
І ти овочі будеш
Такими чіткими твої будуть рухи,
Захоплено буду спостерігати..
Коли ти помітиш, ти кинеш ту справу
Й потягнеш у танець, немов божевільний!
Ми буде сміятись, байдужі до страви,
Хай буде без нас все кипіти, варитись!
А потім я візьму тебе до моєї бабусі,
Поїдем далеко, літаком, поїздом, океаном
І божа корівка присяде на твоїм вусі,
Щоб виразить щастя нам слів буде мало…
Я буду кричати під дощем у коханому Відні,
Про те як мені пощастило з тобою!
А ти пристрасно поцілуєш у Львові ріднім,
Й промовиш: ,,Без тебе не став би собою,,
А потім ми будем сидіти у полі, яке я люблю…
Я на траву ляжу й відчую цей запах
Природи… а потім серед колосків жита знайду
Тебе, такого прекрасного у літніх шатах.
А потім навчиш кататись на велосипеді!
Ти будеш сміятись через це з мене постійно!
На них ми поїдемо якось в Нью-делі,
Шукатимемо від тайфуну зливи покрівлю..
Одного дня, ми просто підійдемо до мами
З такими серйозними мінами на обличчі,
І ми скажем так, що серце у п’ятки упаде
І мама дивитиметься таки мені в вічі..
А потім я буду в весільному платті,
Така вся прекрасна з тюльпаном в волоссі..
Священника послуги тоді будуть платні
Тому із жарту(мов грошей немає!)підемо босі…
Я знову укотре у очі загляну твої хороші,
Я бачитиму там своє життя, побачу довіру,
Згадаю як ми їздили разом до Польщі,
І грали на гітарах, а потім навчалися ліри..
І потім ти палко мене таку поцілуєш,
Тому, що всі,,гірко,, кричатимуть збоку.
І ти, як і я, ніколи-ніколи ніяк не забудеш
Поставлені роги тобі мною на смішнім фото.
А потім ще буде багато пригод і чудес,
Що будуть за нами наглядати постійно,
І нас берегтимуть янголи із небес,
І ми будем жити..так довго й повільно..
Я буду приходити з роботи й готувати
Вечерю на двох, макарони чи рис…
І ти будеш стомлений за столик сідати
І задовільняти любий мій каприз..
Із-за якихось дрібниць ми будем сваритись
На те й перешкоди, щоби їх долати.
Та потім ми швидко будем бігти миритись,
Бо довго не вміємо ми ображатись..
Ми будем базікати по телефону як діти
В трамваях, на зустрічах по роботі, в ресторанах!
І будемо вірити в диво, поширювать міти,
Що можна затримати у серцях перший спалах..
Ми будем так близько, як не були ніколи,
Відчуємо, як розлились у меді любові
Поїдем банально в Макдональдс – дві коли!
І МакМеню..- прошу – та будьте здорові!
А одного дня зберемо ми сім’ї’ і близьких
І всім оголосим, що буде нас троє!
І серед тих криків, й поклонів пренизьких
Втечемо кудись від усіх..тільки двоє..
Ти будеш до мене тулитися носом,
Я буду сміятись, ти ж може лоскочиш?!
Волосся плести будеш моє у коси
І скажеш крім мене нікого не хочеш…
А потім, після довгих мук, після сну
Я бачитиму щось мале в медсестри..
І я зрозумію: нікуди більше я не піду
Без моєї кровинки, такої самої, як ти..
Я буду дивитись так довго і ніжно
І сльози на очі будуть навертатися…
Мені буде сумно водночас і смішно,
Мені схочеться плакати, й водночас сміятися..
Ну, очі у тебе! Такі ж таємничі й карі
Весь в тата пішов, весь світиться сонцем!
На руки подам тобі цього,,Мауглі,, –
Цей сенс, мов в темній кімнаті віконце…
Розплющила очі, ти вірно чекав.
Не порушуючи тишу, напевне, хвилинну,
Ти віддано й твердо для мене мовчав…
Ну так! спитати щось повинна важливе…
А я лиш сказала: ,, давай ти не будеш сьогодні іти?,,
Міцніше обняв й промовив:,,Звичайно,,
І я посміхнулась закохано, вірно, так схоже, як ти:
Щоб виразить щастя нам слів буде мало…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Моя улица сербинивська опис рос мовою.