Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Декаданс
Декаданс
Декаданс (фр. decadence – занепад) – узагальнена назва кризових явищ у літературі, мистецтві, культурі. д. як конкретно-історичний факт постав у другій половині XIX ст., зокрема у Франції, де вперше було вжито цей термін на позначення нових художніх тенденцій, які заперечували позитивістські доктрини у мистецтві, ілюзорний академізм, жорстокі міметичні нормативи у творчій практиці тощо, трактовані як прояв “присмеркової доби”, коли дійсність, втиснена у абсолютизовані схеми раціоналізму, втрачала свій смисл. Відтак митці закликалися до
(2 votes, average: 3,00 out of 5)
Related posts:
- Філософія і література Філософія і література – багатоаспектна проблема, в процесі осмислення якої розкривається роль філософії у творчості письменника, її значення для розуміння та інтерпретації художніх творів, роль мистецтва слова в поширенні філософських ідей. для літературознавства суттєве значення має грань проблеми, позначена терміном “філософія літератури”. Внаслідок особливої уваги письменника до універсальних аспектів буття, світобудови, сенсу людського життя його […]...
- Семенко Михайль – Я хочу Я хочу кожний день Все слів нових Нових нових пісень Ідей нових Я хочу кожний час Новожиття Горіть палать в екстазі Почуття Нових нових пісень І тем нових Я хочу кожний день Років нових! 12. II. 1914. Київ...
- Експресіонізм Експресіонізм (лат. expression – вираження) – літературно – мистецька стильова тенденція авангардизму, що оформилася в Німеччині на початку XX ст., передовсім у малярському середовищі (об’єднання “Міст” та “Синій вершник”), проіснувавши до початку 30-х. джерела Е. наявні в романтизмі, у “філософії життя” (Ф. Ніцше, А. Бергсон, А. Шопенгауер та ін.), його естетика постала на запереченні не […]...
- Веризм Веризм (італ. verismo, від лат. verus – правдивий) – реалістичний напрям в італійській літературі та мистецтві, сформований в останній третині XIX ст. під впливом класичного реалізму, натуралізму європейських літератур та своєрідності національної дійсності в Італії після Рисорджименто – боротьби за національну єдність країни (1870). В., заснований дж. Вергою, розвинутий Л. Капуаном, М. Чамполі, П. Масканьї, […]...
- Аед Аед (грецьк. aoidos – співець) – еллінський поет, котрий виконував епічний твір, акомпануючи собі на струнному щипковому інструменті – формінкзі, лірі чи кіфарі. Образ А. відтворено у поемі Гомера – найбільшого давньогрецького А. – “Одіссея” (демодок, Фемій). Традиція А. була досить сильною, передавалася з покоління в покоління (рід Гомеридів на о. Хіос чи Креофелідів на […]...
- Ашуг Ашуг (тюрк, ашик – закоханий) – народний поет-співець у народів Кавказу та Туреччини, котрий виконує свої епічні сказання під акомпанемент саза, тара або кеманчі. Мистецтво А. має свою традицію (озани у Х-ХІ ст.), розвинулось у XVI ст. (ашуг Гурбані). Класиками ашугської поезії вважаються Саят-Нова, Н. Овнатан, Хаста Гасим та ін....
- Мадх Мадх (араб. – славлення) – панегірик, поширений в арабській доісламській ліриці. Спочатку М. призначався для прославлення чеснот певного героя чи роду, а з VI ст. адресувався можновладцям, як, приміром, аль-Мусакай аль-Абді, котрий звеличував Амира ібн-Гінда. Невдовзі М. поширився і в тюркомовних літературах, ставши обов’язковим складником славослівної касиди, як, скажімо, “Полишила мене Суад… ” арабського поета […]...
- Автор Автор (лат. au(c)tor – засновник) – митець, котрий реалізувався у літературному чи будь-якому іншому художньому творі. Усвідомлення самобутнього авторства як категорії, відповідної творчій, неординарній особистості, виникло у зрілий період еволюції мистецтва, на стадії переходу від фольклорно-колективного чину до індивідуального. Проблема автор набуває особливої наукової гостроти, коли йдеться про необхідність встановлення адекватного імені митця, що при […]...
- Ідейно-естетичні пошуки українських письменників “Розстріляного відродження” Кінець XIX-початок XX ст. в європейській культурі позначився складним процесом пошуків нових форм, ідей та естетичних основ відтворення життя в мистецтві. Прикметними рисами цієї доби стають тривога і драматизм, руйнування старих і створення нових форм мистецтва, нового світовідчуття. Адекватними формами осягнення дійсності тепер визнаються музика, поезія, творче осяяння; пріоритетне значення відводилося яскравій індивідуальності митця, що […]...
- Літературне хуторянство Літературне хуторянство – примітивне, провінційне розуміння завдань та специфіки літератури, відсторонення її від магістральних ліній світового письменства, втілення хворобливої меншовартості українства. для нього властиве зловживання літературними штампами, версифікаторство, епігонство, протистояння оновлювальним віянням у мистецтві. Небезпідставно Леся Українка назвала такі безпереспективні тенденції “дикою бурсаччиною”. Л. х. заперечували власною творчою практикою представники “Молодої музи” та “Української хати”, […]...
- І. Нечуй-Левицький і російська культура I. І. Нечуй-Левицький – один із найвидатніших письменників-реалістів XIX ст. (У цьому визначенні відчувається посилання на багатоплановий тематичний діапазон творчості прозаїка – від зображення життя кріпосного та пореформеного села, міщанства, старосвітського духовенства до тем із життя української інтелігенції.) II. Нова манера об’єктивної епічної розповіді. (Письменник дав зразки реалістичних описів соціального побуту і барвисті картини пейзажу.) […]...
- Деконструкція Деконструкція – теоретична концепція, що знайшла широке поширення у літературознавстві та мистецтві” Базується на виявленні в текстах опорних понять і шару метафор, котрі вказують на несамтожність тексту, на перегук його з іншими, більш ранніми текстами. Виникла в річищі структуралізму, є опорною стратегією опозиційного до структуралізму напряму – постструктуралізму, котрий виник на межі 60-70-х XX ст. […]...
- Символізм Символізм – одна із стильових течій модернізму. Виник у Франції в 70-х XIX ст., в українській літературі з’явився на початку XX ст/ (Олександр Олесь, М. Вороний, Г. Чупринка, П. Карманський, В. Пачовський, С. Твердохліб та ін.). Поставши проти обмежених позитивістських тенденцій у мистецтві, дистанціювання довколишнього світу і людської душі, конфліктно-непереборного протистояння ідеалу та дійсності, С. […]...
- Естетичний метод у літературознавстві Естетичний метод у літературознавстві – метод наукового поцінування творів, обстоюваний класицистами, обгрунтований у трактаті “Мистецтво поетичне” (1674) Н. Буало. Полягав у абсолютизуванні античної літератури та критичної рецепції, викладеної у “Поетиці” Аристотеля, “Науці поезії” Горація та ін., на основі раціоналістичної філософії декарта, у тлумаченні розуму як універсальної категорії. Е. м. канонізував бінарність “доброго” та “поганого” смаку, […]...
- Провідні мотиви творчості Дж. Байрона … Ми родимось на те, щоб нам умерти… Нелюбо весну нам вітрами поминать. Коли б родились знов, знов смерті треба ждать. Подякуймо ж богам за наші дні хороші… Дж. Байрон Ці невмирущі рядки належать перу видатного англійського поета Джорджа Ноела Гордона Байрона. Класицистичні погляди Байрона здаються несподіваними для поета, чиє ім’я увійшло в історію англійської […]...
- Скальд Скальд (давньосканд. skald – поет, співак) – поет дописемної художньої творчості при дворах правителів скандинавських держав, який складав пісні про походи норманських вождів та пригоди вікінгів. Основні свідчення про поезію С. зафіксовані у “Молодшій Едді”. Переважна більшість віршів С. з’явилася у Х-ХП ст. Характерна ознака поезії С – вельми ускладнена тропіка з алегоричними перифразами (чоловік […]...
- Марсійя Марсійя – елегійна, переважно моноримна поема на честь покійника, найдавніший жанр арабської Поезії, що постав на основі ритуальних похоронних оплакувань. Один із відомих поетів цього жанру – аль-Мугальхіль (VI ст.), котрий присвятив свої твори загиблому у бою братові. Звертався до М. перський поет Рудакі (елегія на смерть Шахіда Балхі), автор поеми “Шахнаме” Фірдоусі, зокрема у […]...
- Прекрасне Прекрасне – одна з категорій естетики, виражає ту грань естетичного освоєння світу, що відповідає ідеалові людини і супроводжується почуттям естетичної насолоди. Мірою П. з боку об’єкта є симетрія, гармонія, пропорція, ансамбль його природних властивостей, які забезпечують позитивне значення явищ для людини; з боку суб’єкта мірою П. є духовне багатство вільної особи, яка невимушено, незацікавлено (з […]...
- Ізохронізм Ізохронізм (грецьк. isos – рівний та chronos – час) – рівночасся; принцип ритмічної організації вірша, котрий полягає у поділі його на ритмічні групи, рівні між собою у часі їх вимови. На основі І. будувалося античне віршування, а також східне (аруз), класичне китайське, санскритські джаті тощо. Принцип І. складає платформу тактометричної системи російського віршознавця О. Квятковського. […]...
- Дисфемізм, дифемізм Дисфемізм, дифемізм (ісп. disfemismo) – троп, протилежний евфемізмові, який полягає у вживанні замість емоційно і стилістично нейтрального слова чи виразу більш грубого, вульгарного. У художній літературі і публіцистиці д. допомагає висловити негативне, критичне, зневажливе ставлення до певного факту, явища, персонажа: “На все життя зріднила нас тюрма, / нам суджено в ній гибіти й сконати” (І. […]...
- Духовно-історична школа Духовно-історична школа – течія у літературознавстві, що сформувалася на основі “філософії життя” та традиції естетики класичного романтизму, була реакцією на культурно-історичну школу і філологічний позитивізм, зокрема на теорію фактографізму В. Шерера й Е. Шмідта, тяжіла до синтезу духовно-історичної та психологічної інтерпретації художньої літератури. д. і. ш, живилася ідеями філософії В. дільтея, що вибудовувалася на усвідомленні […]...
- Життя літературне Життя літературне – сукупність суспільних явищ, що зумовлюють певну літературну епоху. Ж. л. охоплює всі суспільні Інституції літературної епохи, котрі є підгрунтям творчої діяльності й спілкування письменників, критиків, видавців, читачів. Ж. л. визначає рівень літературної культури епохи, панівні в даному середовищі смаки, уподобання, вартості, суспільне становище письменника, підтримку його з боку суспільних організацій, приватних осіб […]...
- Реалізм Реалізм (лат. realis – речовий, дійсний) – один із ідейно-художніх напрямів у літературі і мистецтві XIX ст. Починаючи з 30-х, набуває розвитку у Франції, згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основоположною для Р. стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного […]...
- Декламативна поезія Декламативна поезія (лат. declamatio – вправи з красномовства)- переважно віршовані літературні твори, придатні для сценічного виголошення. У них яскравіше, ніж в інших, виражені відповідні стилістичні прийоми, риторичні фігури, логічна композиційна тріада – теза, антитеза, синтез. Виникла у Стародавній Греції. В Україні культивувалася з кінця XVI ст. у братських школах, де риторику викладали разом з піїтикою […]...
- Модернізм Модернізм (фр. moderne – сучасний, найновіший) – загальна літературно-мистецьких тенденцій неміметичного гатунку на межі ХІХ-ХХ ст., що виникли як заперечення ілюзіоністсько-натуралістичної практики в художній царині, обгрунтованої філософією позитивізму Ця філософія обстоювала емпіричні, жорстко верифіковані дані єдиним джерелом достеменного знання при принциповому нехтуванні іншими, зокрема, ірраціональними джерелами та посталою на підвалинах цієї філософії “соціально-реалістичною критикою”, схильною […]...
- Літературні ігри Літературні ігри – термін має подвійне значення. По-перше, художня творчість – це гра мистецькими засобами за законами мистецтва, рівновелика будь-якій соціальній грі (політичній, виховній, спортивній тощо), однак відмінна за змістом – тут панують естетичні критерії. По-друге, Л. і. вживаються як узагальнена назва певних жанрів, які стимулюють інтелектуальну активність та розвивають естетичний смак: анаграма, буриме, головоломка, […]...
- Історія літератури Історія літератури – галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв’язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють […]...
- Лібортени, або Лібертини Лібортени, або Лібертини (лат. libertinus – вільновідпущений) – представники вільнолюбної тенденції у французькій літературі XVII ст., що вивільнялася з-під засилля-релігійної та світської догматики, захоплювалася повнотою земного життя, обстоювала принципи свободи особистості (поет Т. де Віо, філософ П. Гассенді, романісти Ш. Сорель, С. Сірано де Бержерак та ін.). Традиція Л. спостерігалася у творчості Ж.-Б. Мольєра, Ж. […]...
- Шевченко – це народ, і як народ, він буде вічно жити Тарас Григорович Шевченко – великий поет, геній українського народу. Поет зробив неоціненний вклад у духовну скарбницю людства. У своїй творчості митець сягнув на світовий рівень. Його довершені твори сіють зерна світла й добра, палахкотять незгаслим полум’ям безкомпромісної справедливості, проникливої мудрості. Тарас Шевченко народився кріпаком, тож йому, як нікому іншому, були близькі й зрозумілі страждання бідноти. […]...
- Еллінізм Еллінізм – культура, що постала в Малій Азії та Єгипті внаслідок македонських завоювань. Хронологічними межами Е. вважаються 330-23 до н. е. Цей період характерний впливом грецької культури та літератури на культури та літератури азійських народів і Єгипту, новоякісним духовним утворенням, що проявилося у мистецтві....
- Іконографія Іконографія (грецьк. eikon – зображення і grаpho – пишу, креслю, зображую) – перелік, опис і систематизація зображень певної особи, сюжету тощо; правила зображення певного сюжету чи особи, особливо дотримувані в середньовічному мистецтві, пов’язаному з релігійною тематикою....
- Літопис життя і творчості письменника Літопис життя і творчості письменника – науково-джерелознавчий жанр біографічного літературознавства, який описує в хронологічному порядку на основі документальних свідчень факти життя і діяльності письменника від народження до смерті, особливої уваги надаючи тим, які так чи інакше позначилися на творчості. В українському літературознавстві створено в цьому жанрі дослідження про Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Франка, Лесю […]...
- Етиографізм Етиографізм (грецьк, ethnos – плем’я, народ і grаpho – пишу) – відображення в літературі і мистецтві національного традиційного побуту (житло, господарство, ремесла, одяг, їжа, родинне життя, тощо), звичаїв, обрядів. Е.- органічний складник національного в мистецтві і як його етнічна константа має свої особливості в його історії. Суттєвою особливістю Е. в художній літературі, є національна мова, […]...
- Парнас Парнас – гора в Греції, де, за еллінськими міфами, мешкали музи на чолі з богом поезії та сонця Аполлоном. Слово П. вживається як символ мистецтва (поезії зокрема), як найвищий рівень художньої досконалості, хоч подеколи автори вкладали в нього і дещо відмінний зміст, як-от М. Зеров, котрий писав у сонеті “Pro domo”: Класична пластика і контур […]...
- Література перехідної доби Література перехідної доби – умовне визначення української літератури кінця XIX – початку XX ст. У цей час намітився перехід від усталеної, традиційної, витриманої в переважно реалістичному дусі, міметичної (наслідувальної) манери до нових форм і методів художнього зображення, коли українське письменство вписувалося у європейський контекст. Тоді ж продовжувала працювати старша генерація (П. Куліш, Ганна Барвінок, Панас […]...
- Юлія Алейнікова – Я щоранку вступаю в світ Я щоранку вступаю в світ Абсолютно чужих людей. Я звикаю дивитись вслід Без “залишся”, “don*t leave me”, “stay”. Я забута всіма, нехай. З часом менше мені болить. Я не хочу нових “прощай”, Тому жодних нових “привіт”....
- Дадаїзм Дадаїзм – авангардистська літературно-мистецька течія, виникла 1916, назву отримала завдяки румунському поетові Т. Тцарі, котрий віднайшов слово “дада” у словнику Ларруса, де воно мовою негритянського племені кру означало “хвіст священної корови”, а італійською – “дитячий дерев’яний коник” і водночас – “годувальниця”. Поставши при цюріхському “клубі Вольтера”, де групувалися німецькі письменники (Г. Баль, Р. Гюльзенбек, Г. […]...
- Пасквіль Пасквіль (італ. pasquillo – назва скульптурної групи у Римі, на якій вивішували сатиричні вірші (походить від прізвища дотепника, котрий жив поряд з нею) – наклепницький твір з безпідставними нападами на певну особу чи явище суспільного та національного життя. Прикладом П. на українську національну революцію може бути драма “Загибель ескадри” О. Корнійчука чи поема “Клич вождя” […]...
- Алегоричні образи соняшника і сонця у творі І. Драча “Балада про соняшник” Іван Федорович Драч – поет незвичайний і самобутній, поет-інтелектуал, творчість якого піднеслася на благодатній хвилі зростання громадсько-політичної свідомості людей, демократизації суспільства, загального “потепління” в країні наприкінці 50-х і початку 60-х років. Література в цей час звільнялася від канонів і догм соцреалізму. Молоді поети і письменники і в цей час щастя своєї творчості знаходили в пошуках […]...
- Бестіарій Бестіарій (лат. bestiarius – звіриний) – літературні твори алегоричного характеру, поширювались у середньовічній Європі. Б. подібний до байки, де звірі-персонажі постають втіленням людських рис (вовк – жорстокості, осел – глупо-ти тощо). Найдавніший Б. – “Фізіолог” виник в Олександрії (ІІ-ІН ст.), він був відомий і в Київській Русі....
Твір аналіз ой летіла стрілаа.