Дивосвіт

Стежечка
Ходім зі мною, стежечко.
Обережно,
Не зачепися за камінець,
Переступи соломку
І під спориш не ховайся,-
Все одно бачу.
А там,
За городом
Ого як ти виросла!
Сама біжиш,
Через струмок перескакуєш,
Батіжком по пилюці цвьохаєш
За суницею збочуєш,
Топчеш горох при дорозі.
Коли б глянути, стежко,
Он з тої гори на всенький світ!
Тільки не поспішай:
Така верчена ти,
Як дзига.
Але ж світ красний –
Голова крутиться…

Вітер

Знаю того легіня,
Знаю.
Капелюха когутячим

пір’ям
Замаїв.
Дримбає попід носом
Круглий день,
А до діла –
Пень.
Бо:
Зрідка пахощі
Попасе в полонині,
Молоденькі хвилі
Підстьобне до водопою,
То заверне дим
З ватри просто в очі,
Ніби звідти срібні бджілки
Викурює.
Хоч би одну зірку
Стряс тобі з неба…
Зате на Великдень
Прикотив сонце,
У Космачі розписане.

Хмара

То не хмара,
А дірява парасоля:
Сама змокла,
Ще й мене
До нитки намочила.
Бачив я, бачив,
Як несе вона
На плечах
Малі хмарята.
А від них –
Маленькі дощики,
Дитячі парасольки,
Гороб’ячі

калабаньки
І веселки в росі.

Блискавка

Живе собі королева –
Королева темряви.
Кортить їй зазирнути
У дзеркало –
А темно.
Зблисне
На мить світлом –
Зазирне:
– Хто на світі найгарніший?
– Ви, Ваша темність,-
Відкаже дзеркало
Похапцем.
Заспокоїться королева
На часину.
Сказано,
Писана красуня.

Грім

Були собі в парі
У чорній хмарі
Грім і мара.
Мара тільки хмуриться,
А грім
Кулаком погрюкує.
Бідні їхні діточки
Понасуплювалися.
Викотився грім
Із хмари,
Хряснув дверима
Та як гарикне:
– Прррощавайте!
Піду прошаком
По землі щастя питати.
І загримів
По крем’яній дорозі.
Тільки його й чули.

Дощик

Випив суховій
Увесь нектар із квітки.
Заглянула бджілка в гості
Нічим почастуватися.
А в пана дощу
Ворота дощаті.
– Пане дощ, пане дощ,
Вийдіть-но з хати.
– Нема батька вдома,
А я – дощик.
– Ну, то вийди ти –
Треба квітці помогти.
– А я ліпше капусті
За комір –
Ото сміху буде!

Веселка

Надягла веселка
Стрічок-стрічок,
Як у свято.
Взяла коромисло
І пішла до річки.
Дорогою перестрів її
Князенко соняшник
Із золотим черевичком
У руці.
Поміряла веселка –
Якраз на ніжку!
От вони й побралися.

Криничка

Сплю глибоко-глибоко.
А ще глибше –
Мати моя підземна.
Я їй про зорі розповідаю,
А вона –
Про коріння дуба
Я їй про хмаринку,
А вона студеним молоком
Мене поїть.
Я їй про метелика, а вона
З водяного царства
Русалку приводить.
А оце весняна калина
Не хоче забрати
З мене свою подобу.
Тільки сонце
П’є та п’є
Калинову воду
Через золоті соломинки.

Камінь

Поверталася річка з гір
І думала,
Що рожеву рибку
Несе.
А то не рибка,
А плескатий камінчик.
Розсердилася річка –
І жбурнула його на берег.
Який гарний плесканчик,-
Зраділа дівчинка
І в садку його посадила.
– Рости, камінчику,
Великий,
Я тебе поливатиму.
Росте камінчик без коріння –
Виріс рожевим каменем.
Тепер він як скеля.
Та серце м’яке має
І маленьку дівчинку
Любить.

Туман

Устав туман удосвіта,
Запряг сиві воли –
Та й почумакував у Крим
По сіль.
У степу
Наздогнало сонце,
Хоч би якась балочка –
Сховатися ніде.
Пропав туман
І сиві воли.
Пере мряка
На кладці
Вишиване хустя
Та й побивається:
– де той туман забарився?
Солі ні крупинки,
Прісні мої сльози.

Роса

Розбудилася роса раненько,
У росі личко вмила,
Щоб ще гарнішою бути.
Тоді сіла на пелюстці
І давай гойдатися.
А сорока,
На блискітки ласійка,
Тут як тут:
Що то за коштовний камінець?
Тільки хтіла дзьобнути,
А воно на пелюстці гойдається.
Скреготнула зубами
Та й подалася далі.
А промінь прилетів,
Взяв росу за рученьку –
І злинули обоє
В блакитне поле.

Павутинка

Надумав кленовий листок
Линвоходцем прославитися
Павутинку бабиного літа натягнув
Між гілками.
Зібралося усе листя на
Цирк дивуватися,
А листок ступив крок,
Другий –
Світ зелений захитався.
Упав листок з високості.
Погойдалася павутинка,
Понудьгувала,
Взяла та й відв’язалася.
Лине собі
Понад тролейбусні дроти,
Що до міста прив’язані,
І хизується.
Хто ще таку линву бачив,
Аби сама літала?

Дим

Втік дим від вогнища,
Просто у синіх джинсах,
Розпатланий,
Та й подався у мандри.
Тільки спечену картоплину
Прихопив.
По дорозі місто.
Сів у трамвай –
Принюхується.
Зітхнула кондуктор:
– Осінь мені запахла.
Залоскотало водієві в носі
Повернув трамвай
І гайнув у гай.
“Я не в той трамвай сів”,-
Подумав дим
І через вікно
Вистрибнув.

Ліс

Піє півень-ліс
Дуже осінню пісню.
І гребінець у нього
Палахкотить червоно.
І руде пір’я летить –
За вітром стелиться.
Гарний у тебе голос,
Півнику,
А яким іще буде?
Приїде коваль –
Зі срібла викує
Бо той коваль –
Морозенко,
В нього коники
В колокільцях.
Він і річку скує,
І на кожну гілочку
По сто дзвоників
Навішає.

Місяць

Старий місяць
Червоною корою
Зашерх,
Як смерека.
У старого місяця
Мурашки бігають
Під корою.
Треба на них дятла
З лісу кликати.
А молодий
Сам ріжками буцається,
Мов цапок.
Старому місяцеві мулько –
Бік відлежав на хмарині.
А молодому не спиться:
Біжить хвацько
Через усе небо –
Десь там зіроньки защедрували.

Сонце

Поза ворота
Яре золото,
Ярії роси,
Сонечко босе
Колесом, колесом
Як гагілочка.

*

Червінцю, червінцю,
Мені по вінця.
Я на купала
У воду впало,
А у петрівку –
В житньому вінку
Від серпа втекло,
Як перепілка.

*

На городі
За перелазом
Соняшник лузало.
Прийшла пава – листя опало.
До багаття звезла,
Бо сонечко змерзло:
Гори, гори ясно,
Аби не погасло.

Зірка

Заслухалась зірка
Цвіркуна,
Вихилилась через віконце –
Хотіла ружечку кинути
Та й сама впала.
Підібрав її лопух,
Думав, що світлячок.
Сидить зірка на листкові,
До неба високо,
До землі чужинно.
Ще й очі
Як у дзвінки.
– Як ти називаєшся?
А вона:
– А я цвіркуна слухала.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Страшний чи смішний пузир ?.
Ви зараз читаєте: Дивосвіт
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.