Дмитро Павличко – “Скинь одежу свою… “

Related posts:

1. Дмитро Павличко – “Ще днів моїх багато за горою… “ Ще днів моїх багато за горою, За зорями в небесній глибині. Все, що було, згубилось уві сні, Лиш те, що буде, володіє мною. Опалене жагою весняною, Чуття будущини живе в мені. В моєму серці, наче в стремені, Нога часу з острогою тугою. Та є на світі лагідна рука, Яка в мої думки і сподівання Вливається, […]...
2. Дмитро Павличко – “В землі, мов клубень бараболі… “ В землі, мов клубень бараболі, Росте моя снага крута, А ти летиш в прозорій льолі, Неначе птиця золота. І стать моя стримить, мов колос, Мов кукурудзяний шулюк, Бо прагну я дістатись в космос, У просторінь небесних мук. Для тебе я готую зерна, Моя пташино із небес, В мені сидить вогонь інферна, Та ніжний він, немов […]...
3. Дмитро Павличко – “Розплелись, розсипались, розпалились… “ Розплелись, розсипались, розпалились, Наче коси, вересневі дні. Ми з тобою ще не накупались, А вже грає осінь у вікні. Віднесла вода ласкаві зорі, Що все літо кликали в ріку. З птицями на білій крутогорі Горобину пробуєм гірку. Може б, нам полинути у вирій – За літами молодості вслід. Чом же крила в позолоті щирій Важко […]...
4. Дмитро Павличко – “дівочих непорочних ліній… “ Дівочих непорочних ліній Довершеність – літак і лук. Вона прийшла у день осінній, Вся повна чародійних мук. На грудях, на стрункому лоні Одежу тихо розпина. Неначе куля на долоні, Лежить прекрасна і страшна....
5. Дмитро Павличко – “Море з моря ткалось гладко… “ Море з моря ткалось гладко, Шовком слалося до стіп. А по ньому йшло дівчатко, Голе й чисте, наче хліб. Море крила піднімало, Відлітало в ніч, як птах. Я відчув журби немало На зцілованих устах. Море падало на скелі І кричало, мов Ікар. Як дві зірки невеселі, Ми тулились поміж хмар. Море вранці шелестіло, Тліло, як […]...
6. Дмитро Павличко – “Спадала вниз оголена вода… “ Спадала вниз оголена вода Просяяна, весела, молода, Як дівчина, що вибігла з ріки: Ряхтіли в сонці стегна і литки, Сміялась проть прозора і нага, Біліла на губах її жага, Горіли клином кучері між ніг, Я, роздягаючись, до неї біг, Вона приймала радісно мене, Як дух, я входив в тіло водяне. Вона сміялась від моїх торкань, […]...
7. Дмитро Павличко – “Стояли ми на темній оболоні… “ Стояли ми на темній оболоні, Немов два дерева в однім гіллі. Мої долоні на твоєму лоні Тремтіли, мов на лампі мотилі. Лампада сонця в молодому тілі Принаджувала жителів темнот. Метелики згоряли очманілі І налітали, спалені стокрот. О, попелом вони не розсипались, Лиш очищались од вогнистих сфер… Єретиком ставав мій кожен палець – Готовим вийти вдруге […]...
8. Дмитро Павличко – “Не раз мені здається… “ Не раз мені здається, Що я прожив тисячу років. Заглядаючи в криницю свого життя, Я не бачу маленького дзеркальця води, Так далеко воно від моїх очей. Та коли я, закривши очі, хочу згадати, Що найглибше запало в душу мою, – Бачу твій образ, моя дівчинко, Моя перша любове. Навіть моє дитинство погасне в пам’яті, Навіть […]...
9. Дмитро Павличко – “Зостаньсь на цілу ніч!… “ Зостаньсь на цілу ніч! І я зоставсь до ранку… Над раном сонця ждав, І відхиляв фіранку Для перших променів, Та сонце не зійшло, Стояла ніч навкруг, Чорніло неба тло… І я сказав: “Це ти, Моя кохана доле, Зробила так, щоб ніч Не скінчилась ніколи, Та пожалій мене, Дай мені трохи сонця, Як ждеш, аби я […]...
10. Дмитро Павличко – Співчуття Де ви, грузини, де ж ви, дагестанці? Чечня розп’ята вже; прийдіть вночі Поглянути, бо скоро (завтра вранці) І вас розпнуть на крицянім мечі. Вгородять довгі цвяхи в руки й ноги, День заридає, мов гірська ріка. І будете висіти вздовж дороги, Неначе однодумці Спартака. Москва криваво ножицями крає – Підрівнює краї, мов бахрому; Але Спартак за […]...
11. Дмитро Павличко – “Ми різко зійшлися в танці… “ Ми різко зійшлися в танці – Аж гудзики відірвались Од плаття твого тонкого, Відскочили й засвітили Над полем, немов ракети, Які провіщають наступ. Ти скинула одежину, Важку від води і грому І, зрешною, непотрібну В танку із дощем липневим. Я ж був тобі за одежу Єдвабну і за намиста, Я краплями діамантів Освітлював темні звиви […]...
12. Дмитро Павличко – “Стерня, наче сніг, біліла… “ Стерня, наче сніг, біліла В сяйві молодика. Нечутна, мов переболіла, Текла біля нас ріка. Зоря, вклоняючись небу, Падала в комиші. Земля відчувала потребу Лягати під лемеші. Ніч над полями стояла Смугла, аж золота. А ти мене так цілувала, Як мати, в очі й уста. Прогнав я думки тверезі, Вірячи в цей навіт, Що в лузі, […]...
13. Дмитро Павличко – “В моїх повіках напівсонних… “ В моїх повіках напівсонних Застигло сонце молоде. Як бджолами покритий сонях, Воно так міниться й гуде. Між сновидінням і явою, В моїй сльозі стоїш і ти, І над твоєю головою Палають соняшні світи....
14. Дмитро Павличко – “де ждав я тебе, як свята… “ Де ждав я тебе, як свята Натруджений жде чоловік, Там птахи, дерева й звірята Закохані в тебе навік. Де запах твого волосся Розквітнув, як синій без, Там серце моє вознеслося В сліпучі верхів’я небес. Де я в молодому бентежжі Під руками твоїми горів, Там світять зоряні вежі Найкращих моїх вечорів....
15. Дмитро Павличко – “Сріблиться дощ в тоненькому тумані… “ Сріблиться дощ в тоненькому тумані, Як ниточка в прозорім полотні. А сонце по його бличкучій грані Тече і душу сповнює мені. Зустрінь мене. Я повен пожадання Блакитної, мов сон, далечини. Моїх очей неголосне страждання Ти поглядом ласкавим зупини. Моя печаль тебе не поневолить, А тільки радісний розбудить щем, Немов цього туману срібна волоть, Замаєна і […]...
16. Дмитро Павличко – “Коли мені не допоможуть вірші… “ Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі. Тоді прийди, кохана, кроком тіні, Та серця ти за тим собі не рви, Що все життя віддав я Україні, Тобі ж – пучок могильної трави. Я знаю, мила, це несправедливо, Та поділить інакше я […]...
17. Дмитро Павличко – “Якщо дивитись в небеса… “ Якщо дивитись в небеса Вночі, як зір стоїть яса, – В космічних безмірів величчя, Зринає там твоя коса, Твоє чоло, твоє обличчя… Та я не тішуся твоїм Небесним образом, богине, Зійди сюди, зайди в мій дім, Побудь зі мною дві хвилини, І те, що я тобі повім, В твоєму серці не загине. Я грішник. Я […]...
18. Дмитро Павличко – “Я прилітав до тебе… “ Я прилітав до тебе Як бджола До черешні розквітлої Я від сяйва й запаху Крони твоєї Знесилено падав Я сліпнув од радості Квітучого простору І важко було мені Перелітати з квітки на квітку Та ще важче було мені Знати Що ти неосяжна Відкрита для мене Для інших бджіл А також для ос Для джмелів Для […]...
19. Дмитро Павличко – “Ти виходила з моря гола… “ Ти виходила з моря гола, Нікого ж не було надовкола, Тільки явір стояв на скелі, І дивився, немов Ботічеллі, На лона твойого диво, Що його ти сором’язливо Закривала рукою… Явір Записав це в соїй уяві. Ти пішла собі, але віти Яворові взялись горіти! Посипалась листва прозолотна На небесні високі полотна, І з’явився твій образ, богине, […]...
20. Дмитро Павличко – “Перегорів я й перетлів… “ Перегорів я й перетлів, Як ті книжки Кумрана*, Та ще в мені багато слів Ти віднайдеш кохана. Ти з них легесенько здмухнеш Пісок і потеруху, Вони задзвонять, ніби креш Невщербленого духу. Вони засвітять, наче міст Вночі понад рікою. Відкриється таємний зміст Під ніжною рукою. Відчуєш, як болить мені Мойого предка рана. Вцілів я у землі […]...
21. Дмитро Павличко – “Твого погляду вітер… “ Твого погляду вітер Піднімає з землі моє серце Наче кленовий листок І я вже лечу над світом І лоскотно мені від польоту Та в мереживі ранку хмари Як пір’я крилатого моря Проламуються піді мною І я падаю Падаю На мене летять полотна Колючих стерень Дзеркала ставів Плетениці стежок Отари осіннього лісу Леза колій Тарелі стадіонів […]...
22. Дмитро Павличко – “Ти навчаєш ходить легкома… “ Ти навчаєш ходить легкома Попід хмари навислі І гасити бентежність ума Клоунадою мислі. Не приймаю веселих наук, Що гіркі, мов оливи… Он життя виривається з рук, Як лоша полохливе. Он обламаний кущик бузку Виростає, і квітне, І ховає в сльозу боязку Безконеччя блакитне. Он підноситься небо, як жаль, Понад сонця бриндушу, І любові щаслива печаль […]...
23. Дмитро Павличко – На олімпійськім стадіоні На олімпійськім стадіоні Всі. Ні не всі! Чечні нема, Вона при броні в обороні Свободи, бореться сама, Волає цілий світ кричма І задихається при сконі, А світ – скала глуха й німа! Від крові гори там червоні, Там трупи купами! Чума Прийшла туди в старій короні Царів московських недарма… А тут знамена мчать, мов коні, […]...
24. Дмитро Павличко – “Я відчуваю над твоїм чолом… “ Я відчуваю над твоїм чолом Прозорої матерії наявність, Я знаю, то незримий ореол Показує, що ти – осердя світла. Ти – світлоносиця, а я – земля, Заповнена темнотами й насінням. Торкнись до мене. З мене й проросте Пшеничний колос, що жадає сонця. Ти обертаєш в хліб мою снагу Теплом ласкавим, лагідністю неба, Та гину я, […]...
25. Дмитро Павличко – “Не бійся сивини моєї… “ Не бійся сивини моєї – Вона тебе не забруднить – Ця біла, наче цвіт лілеї, Ця, наче небо, синя нить. В ній голова моя зігріта, Неначе в мареві гора. Це подих не зими, а літа, Це дим незримного костра. Там думка палахтить, як рана, Горить віків броня і бронь. Благослови, моя кохана, У скронях схований […]...
26. Дмитро Павличко – “Ти спиш, і на твоїм обличчі… “ Ти спиш, і на твоїм обличчі Малюється печальний вираз… Яку ж біду, яке нещастя Ти бачиш поглядом заснулим? Можливо, знов перед тобою Палають українські ниви, А танки з чорними хрестами Тебе в полях наздоганяють, Малесеньку, як той метелик, Що спалахне ось-ось в пломінні Підпалених пшениць? А може, Від голоду зів’явши, хліба В людей ти виміняти […]...
27. Дмитро Павличко – “Якби могла прийти до мене цеї миті… “ Якби могла прийти до мене цеї миті Та дівчинка моя, що в сяєві блакиті Приходила колись, весела, як струмок, І вся вливалася в ріку моїх думок, Просвітлюючи їх своєю чистотою Аж до самого дна, якби вона святою Дитинністю мене пойняла нині знов, Я б у собі згасив грімниць буремну кров, Пал невдоволення, за ідеалом тугу, […]...
28. Дмитро Павличко – На могилі Овлура дудаєва Опівночі Овлур свиснув за рікою. Слово про полк Ігорів Плаче Україна, За Овлуром плаче, Руки до неба простягає, Вбивцю кляне-проклинає, Землю чеченську слізьми поливає, До сина дудаєва промовляє: “Пам’ятаєш, Овлуре, Як допомагав ти князеві З полону половецького видобуватися, Тікаючи – горностаєм по степах слатися, До Києва повертатися! Я ж тебе не забувала, В неволі століттями […]...
29. Дмитро Павличко – “Чому так важко бути нам собою… “ Ми ще ніколи не були собою. Максим Рильський I Чому так важко бути нам собою, Коли нема для духу заборон, Коли його не стиснуто скабою, Коли він сам собі суддя й закон, Коли душа, котра була рабою, Зійшла неждано на сяйливий трон, І їй дозволено, немов цариці, Діла шляхетні і злочинства ниці? Дозволено, та вибирай […]...
30. Дмитро Васильович Павличко Реферат з української літератури Дмитро Васильович Павличко Між розгонистих просторів нестримно плине Дніпро. З російських левад, білоруських пущ котить хвилю на Вкраїну – широкий як світ, певний у силі своїй, у могутті невичерпному. Відтоді, як Дмитро Васильович Павличко уперше побачив легендарну ріку, він позичає в неї силу й снагу, і світ увесь бачиться йому прекрасним […]...
31. Дмитро Павличко – “А що в Москві? Панують знову білі… “ II А що в Москві? Панують знову білі, Об’єднані з червоними тайком, Бо їх державницькі, найвищі цілі Утверджував насправді лиш обком; Найкращий імператор джугашвілі Умивсь од крові й знову став божком, І Солженіцин плаче за тюрмою, Де він сидів, обгризений вошвою. “Ти розвалив найкращу на землі Імперію”, – говорять Горбачову. “Знак сатанинський на твоїм чолі, […]...
32. Дмитро Павличко – “Це неправда, що ми помрем!… “ Це неправда, що ми помрем! Ти – земля, а я – твій сівач. Плуг іде – під його тягарем Ти возрадуйся і не плач. Сокруши свою душу тверду Пестотливою зливою втіх. Я ж і сам, як зернина, впаду Поміж скибами гонів твоїх. Ми небес глибину збагнем, Вище зір піднесем колоски. Ми пшениці незгасним вогнем Пролітатимем […]...
33. Дмитро Павличко – “Коли на кримському базарі… “ Коли на кримському базарі Тебе запродали в гарем, Ти виплакала очі карі, І в світ пішла з поводирем. Воліла нипати сліпою І жебрати біля церков, Ніж мав би тішити тобою Султан свою студену кров. А нині ти сама в Стамбулі, Навикла вже до поганьби, Купця шукаєш на поснулі Грудей твоїх черстві хліби. Та я тебе […]...
34. Дмитро Павличко – Чечня Знов Москва розпинає народ, Що повстав за державу свою, Знов закутих в залізо заброд Зустрічає чеченець в бою. Двоголовий орел в два дзьоби П’є чеченську палаючу кров! Ну, а ми мовчимо, як раби, Що збоялись вчорашніх заков. Це фальшивої волі мораль, Честь лукава, сповита в брехню, Та прийде знахабнілий москаль І до нас, як зруйнує […]...
35. Дмитро Павличко – “Відходив поїзд. У вікні… “ Відходив поїзд. У вікні Махала дівчинка рукою І плакала. Нащо мені Її сльози й несупокою – Я ж з іншою прощався там, Я проводжав дівча веселе; Чого ж це над моїм життям Чужа печаль полотна стеле?! Чого це я забув давно Свою товаришку погожу, А те заплакане вікно Забути я ніяк не можу?! Чия душа, […]...
36. Дмитро Павличко – “Між нами завжди той повинен бути… “ Між нами завжди той повинен бути, Хто навидить тебе чи навпаки… Він з нами п’є і крадькома в чарки Нам підливає доброї отрути. Від неї ми п’янієм, як рекрути, Свою любов б’ємо на черепки, А потім їх, як ті материки, Складаємо, щоб цілість їм вернути. Яке то щастя – із болючих плить Знов будувати форму […]...
37. Дмитро Павличко – “У хмарах бозу, що висить, як грона… “ У хмарах бозу, що висить, як грона, Над позолотою старих церков, Є затишок один – зелений схов Для крові, що палає, мов корона. Ти там була, знадлива й безборонна, І голову свою з важких заков Я увільнив і в серці поборов Безумство беркута й злобу дракона. До тебе підійшов я без крила; Що ж ти, […]...
38. Дмитро Павличко – За нас За нас, оспалих і німих, За нас, навиклих до кормиг, За нас, розсварених нікчем, За нас, шматованих бичем, За нас, повсталих із труни, За нас, тремких, як біль струни, За нас, тружденних, як бджола, За нас, вже спалених дотла, За нас, не тямлячих путі, Чечня вмирає на хресті. За нашу мрію майову, За мову, ще […]...
39. Дмитро Павличко – Син Там, де Лаври золота кантата Височіє в гомоні століть, Мати Невідомого солдата На могилі, наче тінь, стоїть. Б’є вогонь з-під сивого граніту, Полум’я кипить, мов джерело. То горить велике серце світу, Що в каміння жилами вросло. А в старих очах тремтить сльозина, Що зусильна пропекти броню, Стала мати і впізнала сина В клекотінні Вічного вогню!...
40. Дмитро Павличко – “Не знаю, хто мене зробив орлом… “ Не знаю, хто мене зробив орлом, Хто кігті дав і дзьоб тяжкий, мов лом, Хто наказав летіти в темну хлань, В безодню, повну стогону й волань… Як Прометей, прикута до скали, Біліла жінка в кублищах імли. І загуділо в дебрі кам’яній: “Лети до неї й вирви серце їй!” Я зрозумів, що обрано мене На діло […]...