Дмитро Павличко – Смереки


СМЕРЕКИ
В пень загнана сокира татова
По топорище.
Смереки в наляку – задихані –
Тікають вище.
Пила, як риба, прогинається
В кільце зубате.
А батько: – Ну, показуй дерево
Котре зрубати?!
Я розглядаюсь, мов на ярмарку;
Я вибираю.
Здається, краща та смеречина,
Котра не скраю.
– Ось найстрункіша! – Ні, мій
хлопчику,
Шкода стрункої!
– Тоді та гарна, що виблискує
В сріблястій хвої!
– Тієї жаль! – Тоді та смалена,
В мохах від споду!
– Е ні, небоже, тим сподіємо
Велику шкоду!
– Тоді та чорна, перекручена
В смолі, як дратва!
– Тієї жалко! Підростатиме,
Та й буде платва.*
– А та, що ніби свічка скривлена
Із парастасу!**
– Е ні, вона ще буде рівною,
Дай тільки часу!
Так ми ходили між смереками,
Смішні злодії.
Гайда додому – та подумаєм,
Прийдем з неділі!..
Минуло сорок літ. Послухайте –
Шумить живиця,
Співає сонце, як відданиця,
А вітер гзиться.
Чого ж мені на цьому падолі Так сумнувато?
Стоять смереки та й питаються:
А де твій тато?!
* Платва – зрубаний стовбур великого
дерева (діалектн.)
** Парастас – заупокійна відправа.
*** Паділ – невелика долина.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Софіївський собор твір.
Ви зараз читаєте: Дмитро Павличко – Смереки