Дмитро Павличко – “Злітає сукня і сорочка… “
Злітає сукня і сорочка,
Злітає ліфчик, як мотиль…
І сиплеться із колосочка
Зерно божественних зусиль.
Зерно таємного творіння,
Що з божої руки зросло,
Що в ньому сховане коріння
Й нового колоска стебло.
Візьми собі, моя богине,
І передай за даль століть
Душі моєї всі клітини,
А плоті – лиш єдину кліть.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Павличко – “Я – зернятко, а ти – зоря осіння… “ Я – зернятко, а ти – зоря осіння, Навіки в полі поєднались ми. Виношу з глибини, з важкої тьми Твоє сіяння в промені насіння. Велиш ти кільчику в передвесіння Пробити шкаралущу й страх зими… Втім колосок з колючими крильми Злітає, наче світла вознесіння. Ти прагнеш повернуться в небеса, Мене ж не відпускає рідна нива, В […]...
- Дмитро Павличко – “Я згадую тебе, хоч ти – переді мною… “ Я згадую тебе, хоч ти – переді мною. Я збуджую в собі неткнутий сивиною Дівочий образ твій – вставай, моя душе, І світло засвіти, і вийди з павутиння Такою, як була, а ти ж була богиня, Володарка моя в прозорім негліже. І справді ти встаєш із пам’яті моєї, Я сліпну, як бджола в глибинах орхідеї, […]...
- Дмитро Павличко – “Ти виходила з моря гола… “ Ти виходила з моря гола, Нікого ж не було надовкола, Тільки явір стояв на скелі, І дивився, немов Ботічеллі, На лона твойого диво, Що його ти сором’язливо Закривала рукою… Явір Записав це в соїй уяві. Ти пішла собі, але віти Яворові взялись горіти! Посипалась листва прозолотна На небесні високі полотна, І з’явився твій образ, богине, […]...
- Дмитро Павличко – “Акації. Бджолині дзвони… “ Акації. Бджолині дзвони. Пшениці колихливий лан. І маків полотно червоне, Рвучке і ніжне, мов талан. Гніздо в колоссі, мов колиска, Очей твоїх знадливий ляк; Як шпиль блідого обеліска, В блакить, застромлений літак. Цілунки стишені й неситі, Полови сонячна луска; Як пальма слід на антрациті, На спині слід від колоска....
- Дмитро Павличко – “Якщо дивитись в небеса… “ Якщо дивитись в небеса Вночі, як зір стоїть яса, – В космічних безмірів величчя, Зринає там твоя коса, Твоє чоло, твоє обличчя… Та я не тішуся твоїм Небесним образом, богине, Зійди сюди, зайди в мій дім, Побудь зі мною дві хвилини, І те, що я тобі повім, В твоєму серці не загине. Я грішник. Я […]...
- Дмитро Павличко – “Як би я знав, де ти живеш… “ Як би я знав, де ти живеш, Дивився б крізь вікно знадвору, Як ти виходиш із одеж, І входиш в мрію снів прозору. Я там стояв би цілу ніч, Щоб знову бачити, як вранці Злітає сон із твоїх віч, І ти встаєш в прозорій тканці. Та я не знаю… Не дано, Бо ми з тобою […]...
- Дмитро Павличко – “Зачах, згорів я до основ… “ Зачах, згорів я до основ, Та знов іде хвилина дива, Коли підкріплюється знов Душа голодна і жаждива. Це ти даєш мені життя, Це ти від ста смертей ослона! Цілюще губ твоїх пиття, Святі хліби грудей і лона. Благословенна, дорога, В моїй крові і в плоті суща. Ти вічна, як моя жага, Як голод мій, ти […]...
- Дмитро Павличко – “Твоя протилежність – пісок… “ Твоя протилежність – пісок, Пустиня безплідна й сумна. Ти народжуєш колосок, Наче нива, з мого зерна. Ти плекаєш його сама, Ти даєш йому мови дар, Безконечну могуть ума, Плоті й долі земної тягар. Як вода, ти блищиш і течеш В руслах рік і слідах підків. Я тебе малював би все ж, Наче марево серед пісків....
- Дмитро Павличко – “Надходить золота хвилина… “ Надходить золота хвилина, Як шелестить в руках мені Твоя одежа – шумелина На вже достиглім качані. Моя рука вже затремтіла, Бо мріяла вона давно Пучкам відкрити твого тіла Пахуче і тверде зерно....
- Дмитро Павличко – “Обніми мене руками… “ Обніми мене руками, Пригорни мене крильми, Вкрий цілунками-листками, У свій сон мене візьми. Спи спокійно до світання, Не тривожся, не будись, Щоб тривало в сні кохання, Мов на явині колись. І вчини, щоб з того мління, Замлівання, сновиття, Маревіння, сновидіння, Не вернувсь я до життя....
- Дмитро Павличко – “Зеленим вогнем береза… “ Зеленим вогнем береза, Як свічка, в полі горить. Ні вітер, ні блискавок леза Не можуть її погасить. Коли сумовитим дзвоном Осіння блакить загуде, Те полум’я стане червоним І тихо на землю впаде. Любове моя вогнекрила, Ти линеш в осінню даль. Та краще б тебе згасила Ненависть, а не печаль....
- Дмитро Павличко – “У хмарах бозу, що висить, як грона… “ У хмарах бозу, що висить, як грона, Над позолотою старих церков, Є затишок один – зелений схов Для крові, що палає, мов корона. Ти там була, знадлива й безборонна, І голову свою з важких заков Я увільнив і в серці поборов Безумство беркута й злобу дракона. До тебе підійшов я без крила; Що ж ти, […]...
- Дмитро Павличко – “Візьми мене, як арфу, поміж ноги… “ Візьми мене, як арфу, поміж ноги, І грай, і грай, та струни не порви, Бо я прийшов з далекої дороги, Подібний до згорілої трави. Моя кохана, завтра я воскресну, Ти ж нині невоскреслого кохай. Я не поїду більше ні за десну, Я не подамся більше за дунай....
- Дмитро Павличко – “Ніч осяяна цвітом яблуні… “ Ніч осяяна цвітом яблуні, Затуманена, мов роса. Ми розкрилені і роз’ятрені Піднімалися в небеса. Понад зорями, понад водами Пролетіли ми три світи. А та яблуня за городами Все світилася з темноти. А на досвітку ми долинули До свойого ж таки села. А та яблуня в даль долинами, Як метелиця, відійшла. Де ж те сяєво, що […]...
- Дмитро Павличко – “Посеред ночі дощ пішов… “ Посеред ночі дощ пішов, Зашелестів, як збіжжя, в полі. Ми вийшли під його покров З-під явора чи з-під тополі. Він увільнив нас від одеж – Зняв, як різьбяр, із плоті глину. Те, що при сонці не знайдеш, Знайшов наосліп за хвилину. Він лоскотав, мов колоски, Стелився, обвивав рамена. Вмивала душ сяйні листки Його теплінь благословенна. […]...
- Дмитро Павличко – “Так, ти одна, моя любове… “ Так, ти одна, моя любове, Даєш мені снагу обнови, Народжуєш мене щодня Інакшим, іншим, ніби з дна Душі кремнистої моєї Виборсуєш нові камеї З моїм обличчям… Боже мій, Мене ти змінюй, та не смій Своє натхнення на забаву Перевести, смішну й лукаву, І, творячи немовби в сні, Чужі прикмети дать мені! Живу я правдою тією, […]...
- Олена Теліга – Тільки вечір злітає на місто Тільки вечір злітає на місто І нема біля мене нікого, Я збираю в єдине намисто Всі слова, що почула від нього. Хай назустріч ідуть мені люде! Хай цілує непроханий вітер! Все, що пише він, згадано буде До останніх малесеньких літер. Хоч на вулиці зимно і сніжно, Хоч шумить надокучливе місто, Я зберу обережно і ніжно […]...
- Дмитро Павличко – “Ми різко зійшлися в танці… “ Ми різко зійшлися в танці – Аж гудзики відірвались Од плаття твого тонкого, Відскочили й засвітили Над полем, немов ракети, Які провіщають наступ. Ти скинула одежину, Важку від води і грому І, зрешною, непотрібну В танку із дощем липневим. Я ж був тобі за одежу Єдвабну і за намиста, Я краплями діамантів Освітлював темні звиви […]...
- Дмитро Павличко – Син Там, де Лаври золота кантата Височіє в гомоні століть, Мати Невідомого солдата На могилі, наче тінь, стоїть. Б’є вогонь з-під сивого граніту, Полум’я кипить, мов джерело. То горить велике серце світу, Що в каміння жилами вросло. А в старих очах тремтить сльозина, Що зусильна пропекти броню, Стала мати і впізнала сина В клекотінні Вічного вогню!...
- Дмитро Павличко – “В землі, мов клубень бараболі… “ В землі, мов клубень бараболі, Росте моя снага крута, А ти летиш в прозорій льолі, Неначе птиця золота. І стать моя стримить, мов колос, Мов кукурудзяний шулюк, Бо прагну я дістатись в космос, У просторінь небесних мук. Для тебе я готую зерна, Моя пташино із небес, В мені сидить вогонь інферна, Та ніжний він, немов […]...
- Дмитро Павличко – “Твоїх долонь сяйлива лодь… “ Твоїх долонь сяйлива лодь Несе в космічному просторі Моєї мислі дивну плоть, Мов блиск вітрильника на морі. А на землі, як ночі сміх, Пожежа в лісі заряхтіла: То іскри дотиків твоїх Звіває вітер з мого тіла....
- Дмитро Павличко – “Над нашим вітом і під нашим світом… “ Над нашим вітом і під нашим світом Є ще світи великі і малі. Туди ми долітаєм тільки світлом І музикою темної хемлі. Туди мене хтось ненастанно кличе, Вистелює блакитом щемну путь, Так, ніби прагне в сяйво таємниче Душі моєї подих обернуть. Десь там у зорях мерехтить віола, Льняна коса, як нива осяйна, І кров моя […]...
- Дмитро Павличко – “Біжить під зливою лошиця… “ Біжить під зливою лошиця, Крізь темні хащі – напролом; Дощ прогинається, ятриться Крильми над золотим хребтом. Вона, мов блискавка червона, Летить крізь памороку віт. Вода звисає, як попона, І б’ється об тугий живіт. Гуркочуть брили грому в скалах, Мов неба колеться горіх; Полум’яніє гриви спалах Над сполохом очей і ніг. Вона стрясає дотик тучі, Води, […]...
- Дмитро Павличко – два кольори Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов, а чорне – то журба. Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги, […]...
- Дмитро Павличко – “Ми вбогими були й жили в печалі… “ V Ми вбогими були й жили в печалі, Все заборонено рабам, та все ж, Мов благодать, в бібліотечній залі Свободу для ума свого знайдеш; Оті книжки, пилюкою припалі, Тобі відкриють просторінь без меж; Свій розум ми гострили, наче зброю, Незримий меч нас готував до бою. Ми брались до книжок в тяжкі часи, В тюрмі читали […]...
- Дмитро Павличко – “Не бійся сивини моєї… “ Не бійся сивини моєї – Вона тебе не забруднить – Ця біла, наче цвіт лілеї, Ця, наче небо, синя нить. В ній голова моя зігріта, Неначе в мареві гора. Це подих не зими, а літа, Це дим незримного костра. Там думка палахтить, як рана, Горить віків броня і бронь. Благослови, моя кохана, У скронях схований […]...
- Дмитро Павличко – Пісня про Україну До Дніпра я приходжу вмивати свій зір, Щоб у темряві дух мій не згас. І вдивляється в очі мені з-понад зір, Наче батько, суворий Тарас. Приспів: Пахне хвиля Дніпрова, мов сіно, І гойдається в даль степову. Україно, моя Україно, Я для тебе на світі живу! Як зірниця, що впала в нічну не проглядь, Я без […]...
- Іван Франко – Співакові Будь ти, співаче, як божа пшениця, Пісня твоя – золотеє зерно! Скоро в лушпині доспіє воно, Колос униз починає хилиться. Знає той колос, стебло і лушпина, Що для зерна вони тільки й росли, Що лиш тоді воно повне, коли Весь живий сок свій в нім зложить ростина. Знає той колос, стебло і лушпина, Що, як […]...
- Дмитро Павличко – Передмова “Все русскому мечу подвластно” О. Пушкін. “Кавказский пленник” “Россия – государство не торговое и не земледельческое, А военное, и призвание его быть грозою света”. Микола I Війна Росії проти Чечні розкрила перед світом до найпотаємніших глибин суть московської імперської ідеї. Отже, в ім’я цілісності наддержави, будованої протягом століть царями та зміцнюваної генсеками на крові підкорених […]...
- Дмитро Павличко – Із Чечні приходять домовини Із Чечні приходять домовини – Діти України, як вуглини, Вгорнуті в російську корогву. Плачте, матері, й копайте ями, І хрести поставте над синами, Що пішли вмирати за Москву. Це за те нам кара із ганьбою, Що не стали ми самі собою, Що в законі ницого хахла – На кривавій службі в свого ката – Живемо […]...
- Дмитро Павличко – “Не пригадуй, що було! Не треба… “ Не пригадуй, що було! Не треба Дотикатись до заглухлих ран. Вже душа не б’ється в креші неба, Як розбитий громом океан. Благодать зійшла на темні води, Втихомиривсь і затихнув я. Безпощадний блиск твоєї вроди Лагідно в душі моїй сія. Може, хвилі встануть ще, як піки, І полинуть радо на загин, Але я люблю тебе навіки […]...
- Дмитро Павличко – “Повітря нічне до рання… “ Повітря нічне до рання З неба текло й ряхтіло. Радощами кохання Світилося твоє тіло. Місяць, як повноголосся Твоєї душі золотої, Сяяв, а чорне волосся Цвіло ароматами хвої. Не розуміючи знаків Зір на небеснім узвишші, Я ревно від щастя плакав У кіс твоїх темній тиші....
- Дмитро Павличко – “Цього не видно з найвищої вежі… “ Цього не видно з найвищої вежі, А тільки з окопу старого Чи з ями під гаражем Можна побачити, що небеса – Це тиша твоєї душі, Роздягненої вітрами, Найжаданіша тиша буття!...
- Дмитро Павличко – “Не знаю, хто мене зробив орлом… “ Не знаю, хто мене зробив орлом, Хто кігті дав і дзьоб тяжкий, мов лом, Хто наказав летіти в темну хлань, В безодню, повну стогону й волань… Як Прометей, прикута до скали, Біліла жінка в кублищах імли. І загуділо в дебрі кам’яній: “Лети до неї й вирви серце їй!” Я зрозумів, що обрано мене На діло […]...
- Дмитро Павличко – “Спідниця, втята на півслові… “ Спідниця, втята на півслові, Неначе тятива туга, І ліфчика дзвінки шовкові, Де схована грудей жага, І погляд, що шукає цілі, Брат ятагана й батога, І зуби, як сніжинки, білі, І млосна на устах юга… І я хмелію. Та не дуже, Кажу собі – це не вона! Це так із мене жарти струже І вже невперше […]...
- Дмитро Павличко – “Я стужився мила, за тобою… “ Я стужився мила, за тобою, З туги оберувся мимохіть В явора, що, палений журбою, Сам один між буками стоїть. Грає листя на веснянім сонці, А в душі – печаль, як небеса. Він росте й співає явороньці, І згорає від сльози роса. Сніг летить колючий, ніби трина, Йде зима й бескидами гуде. Яворові сниться яворина Та […]...
- Дмитро Павличко – “Чому так важко бути нам собою… “ Ми ще ніколи не були собою. Максим Рильський I Чому так важко бути нам собою, Коли нема для духу заборон, Коли його не стиснуто скабою, Коли він сам собі суддя й закон, Коли душа, котра була рабою, Зійшла неждано на сяйливий трон, І їй дозволено, немов цариці, Діла шляхетні і злочинства ниці? Дозволено, та вибирай […]...
- Дмитро Павличко – “Ще днів моїх багато за горою… “ Ще днів моїх багато за горою, За зорями в небесній глибині. Все, що було, згубилось уві сні, Лиш те, що буде, володіє мною. Опалене жагою весняною, Чуття будущини живе в мені. В моєму серці, наче в стремені, Нога часу з острогою тугою. Та є на світі лагідна рука, Яка в мої думки і сподівання Вливається, […]...
- Дмитро Павличко – “Згадав я Чигирин. Моя печале… “ VI Згадав я Чигирин. Моя печале, Ти народилась там і там зросла; Ти заглядала, ніби сонце чале, Богданові у вікна. Як бджола, Сідала на розквіття перев’яле Козацьких мрій, а як зима прийшла, Шукала меду в сніговому полі, Вмирала й воскресала ти в неволі. Жива! В моєму серці ти тремтиш, Державна чигиринська ностальгіє; Сяйніша ти, як […]...
- Дмитро Павличко – “Коли мені не допоможуть вірші… “ Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі. Тоді прийди, кохана, кроком тіні, Та серця ти за тим собі не рви, Що все життя віддав я Україні, Тобі ж – пучок могильної трави. Я знаю, мила, це несправедливо, Та поділить інакше я […]...
Патріотичний мотив в поезіях тараса шевченка.