Дмитро Загул – “Кину жаль і смуток лишу… “
Кину жаль і смуток лише,
Власне лихо заколишу
І братам співати стану
Про любов, красу весняну.
Дам їм світло серед ночі,
Просвіщу їм сонні очі.
Сере пущі стежку вкажу
І про рідний край розкажу.
Поведу людей до бою
Із неправдою лихою
І про волю в ріднім краю
Браттям-другам заспіваю.
ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ВЕСНЯНІ МРІЇ”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Загул – “Понад пожовклим очеретом… “ Понад пожовклим очеретом, Високо в хмарі, верх землі, В далекий край повільним летом Летять журливі журавлі. Летять довгенькими ключами Понад розлогими ріллями… Кру-кру, кру-кру! В далекий край, в чужу землю… Ключами, довгими рядами Понад широкими землями Підняли лет легеньких крил… І в бога просять тільки сил, Щоби щасливо долетіти За море – там, до свої […]...
- Дмитро Загул – “Ждуть нас тучі неминучі… “ Ждуть нас тучі неминучі, Непривітний жде нас час; Ждуть нас бурі, дні понурі, Темні тюрми ждуть на нас. Та ніщо нас не злякає, Сили духу не злама… В нас страху в серцях немає, Ні зневіри в нас нема. В нас охота до роботи, В серці свіжа, чиста кров; Всі щоденнії турботи Вкриє нам свята любов. […]...
- Дмитро Загул – “Гнуться високі тополі… “ Гнуться високі тополі З вітром буйним до землі; Гнуться народи в неволі, Вічно блукають у млі. Не нарікають на долю Ані на себе самих; Ждуть на обіцяну волю, Може, натрапить до них. Ждуть… а століття минають, Гаснуть довжезні віки, Та воленьки їм не вертають Ліниві, погані роки… Ждуть, чи колись не загляне Сонечко волі й […]...
- Дмитро Загул – “В моїй груді дужа сила… “ В моїй груді дужа сила В’ється, б’ється, пресь надвір. Вже ростуть легенькі крила, Щоб летіти на простір. Я окроплю їх росою, Змию з себе бруд і пил І полину ген до бою! Є відвага, доста сил! Не страшні мені кайдани, Не ляка лиха судьба! Йду боротись з ворогами! В мене втіха – боротьба. Я добуду […]...
- Дмитро Загул – “Чорна хмара сонце вкрила… “ “Чорна хмара сонце вкрила, Грім гуркоче з-за гори… Ніч простерла чорні крила; В’ються вихрами вітри. Я злетів би понад села І пігнав з вітрами вмить… Як х? ороше, як весело: Вітер віє, грім гримить!.. Серце радісно обвилось І тріпочеться в грудях. Де те горе, що приснилось? Де неволя, де той страх? Я не бачив їх, […]...
- Дмитро Загул – “Так любо, гарно так, чудово… “ Так любо, гарно так, чудово, Немов навколо рай цвіте! На волю рветься втішне слово, Надії слово золоте. Садки убрались рясно, красно, А там пташок співучих рій Стрічає співом сонце ясне Піснями радості й надій. Хмарки вгорі закам’яніли, В пурпурнім сяєві стоять; В траві росинки затремтіли, Жемчужним полум’ям горять… Горять маленькими огнями, Дрібними іскрами блищать, Дрижать, […]...
- Дмитро Загул – “Простерся вечір над селом… “ Простерся вечір над селом, Вечірня зірка тліє… Вже день заснув солодким сном, Про ясне сонце мріє… В гаю затьохкав соловій, Розсипав ніжні трелі… І сіє світом рій надій, Думки святі, веселі… ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ХВИЛІ КОХАННЯ”...
- Дмитро Загул – “На покоси… “ На покоси Впали роси, Гейби перли, Заясніли, Затремтіли І завмерли… Сходить сонце Із-за гаю, На покоси Посилає Ясні лучі, На росинки – Крапелинки Ті дрижучі… І цілує їх, І гріє, І голубить… Чи ж воно не розуміє, Що лучами, Як мечами, Їх загубить? І розбилися росинки Білим димом… Не дивилось сонце ясне, Як краса перлова […]...
- Дмитро Загул – “Співи мої легкокрилі… “ Співи мої легкорилі, Воркотливі голуб’ята, Вас родила в тужні хвилі Доля-мачуха проклята. Невеселі мої пісні, Діти смутку та й недолі, Тихим вітром понесіться І розсійтеся по волі. Невеселі мої пісні, Я обвію вас тугою… Линьте в сторону незвісні І не жалуйте за мною! Там барвінком, синьоцвітом Постеліться по дорозі, Та не зрадьтеся, чиї то На […]...
- Ліна Костенко – Я кину все. Я вірю в кілометри Я кину все. Я вірю в кілометри – Обвітрені, задихані і злі. Багато їх у матінки деметри, Котра була богінею землі. О, розмотай шляхи мені, богине! Світ за очі від себе забіжу. Рятуй мене, врятуй мене, бо гине Моя душа, задивлена в чужу. Так ніжно, так беззахисно, так віддано, Так всупереч тверезому уму. Врятуй мене […]...
- Дмитро Загул – “Крила ночі світ закрили… “ Крила ночі світ закрили І закутали в туман… І собою оловили Ліс, село і довгий лан. Ніби в морі потонуло Небо, світ, цілий простір, А на небі спалахнуло Непроглядне стадо зір. А між тими зіроньками Місяць котиться блідий, Над полями, долинами Сипле засів золотий. ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “дУМКИ”...
- Дмитро Загул – “Пісні не списані… “ Пісні не списані, Сни заколисані, Лийтесь рядком на папір! Думи весняні, Мрії кохані, Нумо, летімо до зір! Найдемо доленьку, Найдемо воленьку, Найдемо щастя і рай! Сльози забудемо, Долю добудемо, Всюди засіємо май! В сонці купайтеся, З хмарами грайтеся, Жемчуги сійте свої, Росами сійтеся, Щастям засмійтеся, Пісні веселі мої! ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ВЕСНЯНІ МРІЇ”...
- Дмитро Загул – Заграли дзвони Заграли дзвони, заграли дзвони, Заграли… Із буйним вітром на перегони Помчали. Несуть розраду, несуть потіху З собою І під мужицьку обдерту стріху Спокою… Принесли щастє, принесли волю, Свободу, Прийшла надія на кращу долю Народу… Заграли дзвони, веселі дзвони Воскресні, Несуться світом шумливі тони Небесні… Коли ж для тебе заграють дзвони, Народе? Коли замовкнуть твої прокльони […]...
- Дмитро Загул – “Віє казкою чудною… “ Віє казкою чудною З зачарованих гаїв… Ти ходила враз зі мною, Ти співала, я радів. Ти співала так чудово, Чарувала той гайок, Заплітала слово в слово, Ніби цвіти на вінок. Я ловив слова веселі І про щастя в серці мрів, І твої пташині трелі Я затримати хотів… Та слова мене дурили І втікали в синю […]...
- Дмитро Загул – “Ой піду ж я в чисте поле… “ Ой піду ж я в чисте поле, Вкрите рожами надій. Там розвіється на волі Нерозлучний смуток мій. Там розсію дрібні сльози, Сльози-перли розіллю І покошені покоси Слізоньками відживлю. Оживуть шовкові трави, Кожна квітка ожиє; Щезне горенько лукаве, Чорне горенько моє. Ой піду ж я в чисте поле, Вкрите рожами надій; Там розвіється поволі Невимовний смуток […]...
- Дмитро Загул – “Гей! Та доки сумувати… “ Гей! Та доки сумувати? Доки сліз потоком лить? Геть же, смутку, з мої хати! Я веселим хочу жить! Я для пісні струни строю На новий, веселий лад. Своїм співом, сею грою Хочу серце вколисать. Люлі, серце нещасливе! Хоч на мить одну засни! Вже заснули довгі ниви Сном чарівної весни. Вже заснули квіти в полі, Луг, […]...
- Дмитро Загул – “Не слухають мне дзвінкії рими… “ Не слухають мене дзвінкії рими, Не мож акорду вивести зі струн; Розвіявсь спів дорогами пустими… Нема веселих дум!.. Прощай мене, високий Аполлоне, Що в землю я зарив святий талан! Не винен я, що в грудях жар холоне, Що в серці тисяч ран. Прости мені, небесная богине, Що я тебе ненароком завів! Не винен я, що […]...
- Дмитро Загул – “Між межами жваво, живо… “ Між межами жваво, живо Жовте жито жнуть женці. Розпочалось нині жниво, Серп аж пріє у руці… Сніп за снопом ув’язає, Он лежить цілий покіс! Жарту жвавий жнець не знає, Ляже трупом жовтий ліс… Пісня радісна лунає Довгим полем золотим. В небі жайворон співає Свій журливий довгий гімн. Світ на сонці в спеці мліє, Світить золотом […]...
- Дмитро Загул – “На трави місяць сипав перли… “ На трави місяць сипав перли, З листками легіт шелестів, Кругом луги, ліси завмерли, Горою нісся тихий спів… До зірки зіронька всміхалась І в парі міряли простір… Земля з серпами мряк убралась, Лягали тіні з синіх гір… Шумлива річка воркотіла, Дзвеніла пісня срібних хвиль, А над землею мерехтіла Чарівна зоряна світиль… І все сміялося, раділо І […]...
- Дмитро Загул – “Грай, легкокрилий вітре, на полі… “ Грай, легкокрилий вітре, на полі, Думку тужливу, сумну, Я ж защебечу, як пташка на волі, Пісню веселу – чудну! Що мені доля, та мачуха люта? Я своїй долі творець! Що мені горе, недоля, отрута? Всьому наступить кінець! Горе скінчиться, осушаться сльози! Щастя зблисне нам знов! З серденька щезнуть холодні морози, Серце зігріє любов! Хмари ті […]...
- Дмитро Загул – “Ніби гріб, хатинка низька… “ Ніби гріб, хатинка низька, Де на світ родився я; Там була моя колиска, Там живе рідня моя. Я родився серед смутку, Виростав я в морі сліз… В кождім кутику-закутку Чув прокльони, зойки скрізь. Чим ми, бідні, винуваті, Що гризе нас вічний біль? Голод, холод, в нашій хаті, А по стінах бруд і цвіль?! Я родився […]...
- Дмитро Загул – “Розвійтеся з вітром, думки невеселі… “ Розвійтеся з вітром, думки невеселі! До мене назад не вертайте! Повійтеся в гори між бори та скелі І там, кілько воля, гуляйте! В душі молодій розвиваються квіти, Весело співають пташата, Я хочу співати, гуляти, радіти… Душа моя щастям багата. А горе задавлю словами шумними, Піснями веселими вкрию, А плач заглушу я грудьми голосними. Росою всі […]...
- Дмитро Загул – Геліополіс Де в сивій млі холодних літ Спинився скандінавський глетчер І північний, одвічний лід Розлився, як бурхлива течінь, Де вбогий, темний трогладіт Лякливо зустрічав свій вечір, – Тут народився давній міф Про дивні, незвичайні речі, Що саме тут, на цій землі, Де льодовець лишив чорнозем, Такий придатний для ріллі На ярину та буйну озим, Де сонця […]...
- Дмитро Загул – “далеко від рідного краю… “ Далеко від рідного краю, На лоні розлогих степів Злітає у далеч безкраю Журбою окрилений спів. Як пташка за літом у вирій, Летять і кигичуть пісні І хочуть в розмовоньці щирій Розвіяти смутки свої. До тебе, моя Верховино, Зелене Підгір’я моє, Я їх посилаю щоднини, Як сумно на серці стає. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З […]...
- Дмитро Загул – “І невже ж це правда, що напередодні… “ І невже ж це правда, що напередодні Вічної руїни, певного кінця Освітило сонце на краю безодні Променем надії змучені серця? Ні! Я вам не вірю, що кінець так скоро, Що й оця надія згине з нами враз. Що впаде остання нетривка опора І безодня чорна поховає нас. Ні, я вам не вірю, що даремна праця, […]...
- Дмитро Загул – Авіапісня Пливіть, полумінні пілоти, В повітрі – плинному склі – До сонця до зальоти З півсонної землі! Линьте з леготом-вітром, Своєвільні лицарі мрій, – Розвійте прозорим повітрям Попіл серця старий! На вас майбутні надії, – На вас, герої висот, В кожному серці зоріє Ваш понадземний льот. Шикуються сили ворожі За тином колючих дротів… Будьте всі насторожі! […]...
- Дмитро Загул – Черемош У великому місті, Серед степів, Як на серце насунеться сум, Я чую твій рокіт, Твій вільний спів, Я чую твій вічний шум. З льодових верховин, З полонини Чорногори, В романтичнім дикім краю Несеш ти на доли Гуцульське горе І вічну тугу свою. А в тій тузі, В великому смутку Я впізнаю і ловлю Спогади друзів, […]...
- Дмитро Загул – “Я лиха не знаю, не знаю недолі… “ Я лиха не знаю, не знаю недолі! Утіха у мене сестрою! Гуляю, співаю, як пташка на волі, А смуток – далеко за мною… Най плачуть каліки, сліпці слабосилі! Най плачуть п’яниці при чарці! Най плачуть тоті, кому цвіти не милі! Най плачуть похилені старці! Не нам, молодим, по кутках сумувати! Нам доля всміхається з раю! […]...
- Дмитро Загул – Згадка (Хто косить під осінь отави) Хто косить під осінь отави, Осінні трави без роси, Той не жалкує минулої слави Ні полинялої краси. Не слухай, що хочуть ворожки! Не квиль на біль! На межах зіноваті трошки, Волошки та кукіль. Забуде панський білий череп Похилі верби, свій рідний герб! На волю випав нам жереб, А в серці – молот і серп. Розбудимо […]...
- Дмитро Загул – Захід У нетрях європейських міст Я завжди відчував утому; Дім біля дому, дім біля дому… А не повіриш там нікому, Ніхто там правди не вповість. Така там осінь і весна. Тонкі тополі такі тендітні, – А скверики брудні та непривітні, – І в очі пил, як тільки ясно в квітні, А коли ні – то сльота […]...
- Дмитро Загул – Отчизно дорога! Пам’яті Володимира Кобилянського Отчинзно моя дорога, Мріє великої туги! Чи колись моя трудна нога До тебе навернеться вдруге? Чи на скелях, на грудях твоїх, Змучене серце спочине, І поллється безжурний сміх, Щирий такий, без причини? Ти снишся мені уві сні, Розкішна, зелена колиско, І часом здається мені, Що ти осьде, що близько. І здається тоді, […]...
- Дмитро Загул – “Власні смутки, власні болі… “ Власні смутки, власні болі В пісню переллю, І розвію ген по полі Думоньку мою. Там вітрець її посіє В полі золотім І квітки дрібні обвіє Гореньком моїм. І квіткам дрібненьким скаже Думонька моя, Як я плачу, сльози трачу, Як сумую я… З золотими колосками Розмовлятиме, Не словами, а слізками Вповідатиме, Що немає в мене долі […]...
- Дмитро Загул – дифірамб водоспаду Води і люди! Ви вічний, могутній рух! Нестримні діти природи, Спонука спонук. Ви – дух! Ви – сила! Води і люди. Ні гори, ні скелі Не стримають ваших Стромих доріг, Не вдержать навальний ваш біг – Ні простори пустелі, Ні примари богів угорі На хмарній небесній стелі. Не вдержаться гори, Де ваша сила пройде, – […]...
- Дмитро Загул – Сурмач Не крик архангельської сурми (Не вірю я в небесний суд), А тут ідуть народи бурні, Червоні маєва несуть. Хіба ж не це жертовна барва? В вогні і крові прийде він – Та не Христос! (Надія марна!) Не великодній ясний дзвін. То з робітничого кварталу Непереможна сила йде – Руйнує вицвіле без жалю, Будує світле, молоде. […]...
- Дмитро Загул – Різні мотиви Не в тишині формується поет, Не в самоті німих чернечих келій. В юрбі людей, бурхливий і веселій, Він розіклав барвистий свій намет. Його життя – це брук, а не паркет, Його палітра – площі та панелі, Де ловить він життя високі трелі І рух юрби до невідомих мет. Ні тріолет, ні станса, ні сонет Сучасного […]...
- Дмитро Загул – Марія і мара Чи не марні марю мрії, Коли стільки вже століть Постать матері Марії Тут примарою стоїть. Ледве чутно скорбний голос: “Я примарою умру!” В мене й серце розкололось На Марію і Мару. З них одна стоїть марою Під раменами хреста, Друга гострить ясну зброю Вирушати на міста. З гордим прапором Марута Серед натовпу пливе: Пропадай, стара […]...
- Дмитро Загул – Грими, грими, могутня пісне! Грими, грими, могутня пісне, Як ті громи весняних бур. Хай знає панство ненависне, Що наша армія, як мур. Ми стали волі на сторожі, Ми їй не зрадимо ніде. Дрижіть, недобитки ворожі, Червона Армія іде! У шатхі, темній та глибокій, Працює брат наш робітник. Для нього волю, труд і спокій Боронить наш червоний штик. Капіталісти і […]...
- Дмитро Загул – Шотландія Біле каміння серед рожевого вересу – чорноголові вівці й барани Вросли чорними ногами в дике узбіччя. Пасторальна симфонія: тиша, безлюддя. Підкорили вже клан Мекдоналдів: Про вбивство у Гленков нагадує тільки балада. Потвора Лох Несу не відстрашила ворога, Що переміг під Кулоденом, І міт про короля, що повернеться, Розплився у густих туманах Скаю. Нащадки Меклойдів і […]...
- Дмитро Загул – Будка І Біжить божевільна машина По степу… по степу… по степу… Пильно свердлить очима Пітьму сліпу. Захекано стане й затрубить: – Я йду-у-у!.. – І в поспіху губить клуби Диму-вогню на ходу. Летить. А в кожнім вагоні По двісті-триста рушниць, – То йдуть червоні На строну границь… Стануть, як мур, на кордоні, – А кожен – […]...
- Дмитро Загул – Згадка (Бувало: в сутінку вечірнім) І Бувало: в сутінку вечірнім, Як обрій кров’ю догорить, Стаю невпевненим, покірливим… І туга пережитих літ Закряче вороном настирливим: Не варто марити про цвіт! Хіба таким, мізерним, хирлявим, Чекати кращого чогось? Щоб потім згинуть непримиреним? Та скільки ж поту пролилось І скільки ж витрачено сили, Щоб перебитися якось! Чекай спокійної могили І не турбуйся про […]...
Дім на горі символізує.