Дмитро Загул – Наш день
Наш день – як маків цвіт,
Що сок його – отрута…
Кувались наші пута
Не дні, а тисячу літ.
Наш день – як маків цвіт:
Отрута в ньому й сім’я…
Вбивали нам у тім’я
Ті цвяшки вже з давніх літ.
Наш день – як маків цвіт,
Того-то ми мов сонні,
Мов сонні-непритомні,
Мов п’яні тисячу літ.
Наш день – як маків цвіт,
Неначе сонне зілля…
По жилах божевілля
Буяло вже стільки літ.
А зараз він такий,
Як мрія злотокоса,
Як пісня стоголоса,
Як промінь сонця золотий.
ІЗ ЗБІРКИ “НАШ дЕНЬ”, З ЦИКЛУ “СУРМАЧ”, 1919.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Загул – “Згасає день за синіми лісами… “ Згасає день за синіми лісами, За синіми лісами лягла імла; Пливуть рожеві хмари небесами, І тихо з небесами злилась земля. Стоять квітки, окроплені росою, Окроплені росою, тремтить трава. Мої думки захоплені красою, Захоплені красою мої слова. ІЗ ЗБІРКИ “НА ГРАНІ”...
- Дмитро Загул – “Пісня – то мрія про щастя майбутнєє… “ Пісня – то мрія про щастя майбутнєє, Полумінь перших огнів, – Перше кохання вовік незабутнєє, Пісня – то щастя зрадливе, облуднеє, Повне привабливих снів. Пісня – то голос страждання безмірного. Першого смутку туман, – Пісня – то стогін зітхання вечірнього, Серця безсилого, серця покірного, Біль незагоєних ран. Пісня – то спомин щастя колишнього. Згадка надій […]...
- Дмитро Загул – Обжинкова Нехай гуде дзвінка Мелодія дротів, Як пісня юнака На радісний мотив, Потужно, як рука Селян, робітників. Дзвони, дзвони, о музико дротів, Над городом, над селами, простором… Бо в мене стільки сестер і братів Із серцем хворим і байдужим зором, – Хай розбудить цей потужний спів, Хай скаже їм, що кволим бути – сором. Ще тиждень […]...
- Дмитро Загул – “Кину жаль і смуток лишу… “ Кину жаль і смуток лише, Власне лихо заколишу І братам співати стану Про любов, красу весняну. Дам їм світло серед ночі, Просвіщу їм сонні очі. Сере пущі стежку вкажу І про рідний край розкажу. Поведу людей до бою Із неправдою лихою І про волю в ріднім краю Браттям-другам заспіваю. ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ВЕСНЯНІ […]...
- Дмитро Загул – “Грай, легкокрилий вітре, на полі… “ Грай, легкокрилий вітре, на полі, Думку тужливу, сумну, Я ж защебечу, як пташка на волі, Пісню веселу – чудну! Що мені доля, та мачуха люта? Я своїй долі творець! Що мені горе, недоля, отрута? Всьому наступить кінець! Горе скінчиться, осушаться сльози! Щастя зблисне нам знов! З серденька щезнуть холодні морози, Серце зігріє любов! Хмари ті […]...
- Дмитро Загул – Згадка (Бувало: в сутінку вечірнім) І Бувало: в сутінку вечірнім, Як обрій кров’ю догорить, Стаю невпевненим, покірливим… І туга пережитих літ Закряче вороном настирливим: Не варто марити про цвіт! Хіба таким, мізерним, хирлявим, Чекати кращого чогось? Щоб потім згинуть непримиреним? Та скільки ж поту пролилось І скільки ж витрачено сили, Щоб перебитися якось! Чекай спокійної могили І не турбуйся про […]...
- Дмитро Загул – Братам поза межі Флейтою плаче серце до вас, Сопілкою схлипує: Покинуті. Пасерби долі. Любі. Рідні. Безвольні. Зараз не вперше, а в сотий раз Я одкриваю для вас Десятилітні болі мої На рідній чужині… А з ними разом – тисячолітні Страждання мої – болі людини В хащах і пущах землі. До вас, безпорадні, до вас З віковічних тенет Кличе […]...
- Дмитро Загул – На полях І Як вечір кулями плював І ранки гаркали залізом, Один на варті він стояв – І не з рушницею – з одрізом. Непереможні вороги Порозіслали чати, стежі… А він, в обірваній одежі, Десь міряв межі навкруги. І раптом куля – не в висок, Не в груди – в задубілу ногу. Упав з одрізом на дорогу […]...
- Дмитро Загул – “Тихше, серце моє! Хай остання хвилинка кохання… “ Тихше, серце моє! Хай остання хвилинка кохання Пролетить, прошумить непомітно! Хай останняя пісня-зітхання Згомонить і пропаде безслідно!.. Тихше, серце моє! Тихше, серце моє! То не смерть, то не смерть наблизилась, Лиш розбились мої сподівання. Казка-щастя так гарно скінчилась, І проспівана пісня остання… Тихше, серце моє! Тихше, серце моє! То розбилась найкраща надія, І розсіялось світло […]...
- Дмитро Загул – Марія і мара Чи не марні марю мрії, Коли стільки вже століть Постать матері Марії Тут примарою стоїть. Ледве чутно скорбний голос: “Я примарою умру!” В мене й серце розкололось На Марію і Мару. З них одна стоїть марою Під раменами хреста, Друга гострить ясну зброю Вирушати на міста. З гордим прапором Марута Серед натовпу пливе: Пропадай, стара […]...
- Дмитро Загул – Перший мій погляд Мій перший погляд дитячий На заграву сонця впав, І промінь яскраво-гарячий Мої очі вперше скупав. Горіли вогні червоні В чоловічках моїх очей, І сонця рожеві долоні Доторкались дитячих плечей. Од ночі сонце втікало За далекі, сині шпилі І червоною кров’ю стікало Крізь повіки, в жили мої. Стікало краплями в очі І в серці палало вогнем, […]...
- Дмитро Загул – Жовтневий вихор Вихре, радісний вітре! Товаришу вільних верхів! Рвійно грає в повітрі Твій розколиханий спів, – Б’є в блакитні пюпітри, Дзвонить у цитри дротів. То ж ти в навальному зрості Звалив стародавній лад. Хто запрохав тебе в гості До наших трухлявих хат? Хто в щиросердому тості Випив до тебе “віват”? В убогих серцях, похилих Тебе сподівались давно… […]...
- Дмитро Павличко – “Був день, коли ніхто не плаче… “ Був день, коли ніхто не плаче, Був ясний день, як немовля. Та я здригнувся так, неначе Твоє ридання вчув здаля. Я знаю – ти не заридала, А в світі, що гуде й гримить, Мене лиш пошепки назвала, До себе кликнула в ту мить....
- Дмитро Загул – “Тихі води зашуміли… “ Тихі води зашуміли, Розбудила їх весна – Струни серця забриніли, Ллється пісня голосна. Луг співає враз зі мною, Довгий смуток мій умер – Все, що марилось зимою, Хай же збудеться тепер! ПОЗА ЗБІРКАМИ. З РІдНОГО ПОЛЯ...
- Дмитро Загул – Геліополіс Де в сивій млі холодних літ Спинився скандінавський глетчер І північний, одвічний лід Розлився, як бурхлива течінь, Де вбогий, темний трогладіт Лякливо зустрічав свій вечір, – Тут народився давній міф Про дивні, незвичайні речі, Що саме тут, на цій землі, Де льодовець лишив чорнозем, Такий придатний для ріллі На ярину та буйну озим, Де сонця […]...
- Дмитро Загул – Майбутнє Тобі, надіє трудящого люду, До ніг падуть турботні наші будні; І з голоду, з безладдя, з цього бруду – Простуєм шлях у мрійливе майбутнє. Бо ця доба, що з нами настає, Цей рік і місяць, день і ця година – Співають нам про владарство твоє, Що тільки ти – надія їх єдина. Батьки вмирають, родяться […]...
- Дмитро Загул – ІІ. “Вороногривий кінь… “ Вороногривий кінь Махнув розхристаним хвостом. На землю впала чорна тінь, Лежить земля хрестом. Хрестом – З опльованим Христом. Зареготався день, Заграв громами судних сурм – Вороногривий день у день Біжить здаля на штурм – На штурм! Під регіт сурм. Здригнулася блакить, Така чудна, така чуйна! Куди? Куди той кінь летить? Невже ж це знов війна? […]...
- Дмитро Загул – “Голубонько мила, не сердься… “ Голубонько мила, не сердься, Читаючи скарги мої, Бо кождий удар мого серця Про тебе говорить мені. Тобою живе моя пісня, – Ти кождої пісеньки ткань. Голубонько мила, не смійся З моїх нерозумних зітхань! О, якби ти тільки кохала, То ти не сміялася б, ні! А вкупі зі мною зітхала, Читаючи скарги мої. Голубонько мила, не […]...
- Дмитро Загул – “Між межами жваво, живо… “ Між межами жваво, живо Жовте жито жнуть женці. Розпочалось нині жниво, Серп аж пріє у руці… Сніп за снопом ув’язає, Он лежить цілий покіс! Жарту жвавий жнець не знає, Ляже трупом жовтий ліс… Пісня радісна лунає Довгим полем золотим. В небі жайворон співає Свій журливий довгий гімн. Світ на сонці в спеці мліє, Світить золотом […]...
- Дмитро Загул – Ранкове сонце Ранкове сонце – серце моє, – Дзеркальна глибінь тепла. З прозорим ранком воно встає… І гляньте! Імла втекла! Вам не чужа моя душа, – В ній плюскіт і ваших хвиль… Хоч вас обігнала її межа На сотні, тисячі миль. Убогі душі я збагачу Барвами ніжних фарб, Жербрацькі торби позолочу… Беріть мій світ, мій скарб! Скільки […]...
- Дмитро Загул – “На трави місяць сипав перли… “ На трави місяць сипав перли, З листками легіт шелестів, Кругом луги, ліси завмерли, Горою нісся тихий спів… До зірки зіронька всміхалась І в парі міряли простір… Земля з серпами мряк убралась, Лягали тіні з синіх гір… Шумлива річка воркотіла, Дзвеніла пісня срібних хвиль, А над землею мерехтіла Чарівна зоряна світиль… І все сміялося, раділо І […]...
- Дмитро Загул – Отчизно дорога! Пам’яті Володимира Кобилянського Отчинзно моя дорога, Мріє великої туги! Чи колись моя трудна нога До тебе навернеться вдруге? Чи на скелях, на грудях твоїх, Змучене серце спочине, І поллється безжурний сміх, Щирий такий, без причини? Ти снишся мені уві сні, Розкішна, зелена колиско, І часом здається мені, Що ти осьде, що близько. І здається тоді, […]...
- Дмитро Загул – Привіт осінньому … А було тихо. Було журно, Аж доки з нетрів городів, Мов свіжий вихор в хату курну, З потужним криком, грізно й бурно, Ти в наші села зелетів. Прийшов у стомлені оселі З юрбою радісних пісень, Заколихав трухляві стелі, Переорав сухі пустелі І засвітив веселий день. Вітай, великий чародію! Тобі, осінньому, хвала! Перетворив ти в […]...
- Дмитро Загул – Сон лісів Мохнаті зітхання дерев – Шелест, шурхіт, шум… А десь недалеко машини рев, Що розриває цей сум. У вершках кучерявого листя Губиться посвист, гнів – Веселий гудок машиніста… Вдарив по нервах і занімів. А до вокзалу – вісім верст По тонкій колії коліс… Там деколи брязкіт, і гамір, і вереск, А далі – по-давньому – ліс. […]...
- Дмитро Загул – HEIMWEH Десь до осель далеких, Аж за дністер і Збруч, Летить наш тужний клекіт, Як журавлиний ключ, Летить, як той трикутник, Над зеленню озер, До друзів незабутніх, До стомлених сестер. До нас їх крик донісся, І зойк їх прилетів, Як невесела пісня Невільних наймитів. З-під панських оборогів, З просяклих кров’ю піль Несеться довгий стогін Про їх […]...
- Дмитро Загул – Вечірнє Мить по заході сонця. Монотонно шумить очерет, І трава, мов сонна, Хилиться, клониться… Спить степ. Зеленою лінню, Розтопленим оловом Пливе повновода Рось… І хочеться теплим словом Зворушити когось. Чого ж це ти прагнеш, Вечірня думо моя? Тужиш чого – за чим, Не наздоженеш минулого дня, Не доженеш нічим! Співай про розбуркані сили, Будь, як широкий […]...
- Дмитро Загул – Моя сердечна Україно Моя сердечна Україно, Країно юнацьких мрій! Не раз я падав на коліна І кликав: – Я твій! Я твій! Про тебе марив я наяві, Про тебе марив уві сні, Твоїй кривавій давній славі Складав свої пісні. А як брати мої вмирали В останній боротьбі, В моїй душі гули хорали На спомин по тобі. Там, де […]...
- Дмитро Загул – ІХ. “Прийшов, як звір із нор пустелі… “ Прийшов, як звір із нор пустелі, Я був, як єсть. І зрушив душі, Стер оселі, Переорав степи веселі. І честь. І нашу честь… Зів’яли ранки нерозквітлі, Стікають кров’ю вечори… А де ж надії заповітні? Розлізлися, Як воші, злидні, Вий вовком до зорі! Не сизі голуби блукали По небу голубім – Прийшли вовки, Пришли шакали, Когось […]...
- Дмитро Загул – “Не схиляйтеся, стебельця… “ Не схиляйтеся, стебельця, Серед спілих піль! Розливайся, пісне серця, Виливай свій біль! Грайте, дзвони великодні, В цей великий день! Хоч сьогодні, хоч сьогодні Дайте нам пісень! Розіслалась перед нами Далечінь ясна. Смерть і холод над ланами, А в душі весна. ІЗ ЗБІРКИ “НА ГРАНІ”...
- Дмитро Загул – “Простерся вечір над селом… “ Простерся вечір над селом, Вечірня зірка тліє… Вже день заснув солодким сном, Про ясне сонце мріє… В гаю затьохкав соловій, Розсипав ніжні трелі… І сіє світом рій надій, Думки святі, веселі… ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ХВИЛІ КОХАННЯ”...
- Дмитро Загул – Авіапісня Пливіть, полумінні пілоти, В повітрі – плинному склі – До сонця до зальоти З півсонної землі! Линьте з леготом-вітром, Своєвільні лицарі мрій, – Розвійте прозорим повітрям Попіл серця старий! На вас майбутні надії, – На вас, герої висот, В кожному серці зоріє Ваш понадземний льот. Шикуються сили ворожі За тином колючих дротів… Будьте всі насторожі! […]...
- Дмитро Загул – Осінній мотив І знов я стою У пожовклім гаю, Що серцю про старість нагадує, А зісохле і тлінне Листя осіннє Крутиться й падає, Крутиться й падає… В душу мою. І щемить моє серце, щемить Од натуги осінньої туги, Бо знову до серця Шелестом б’ється Одірване листя. А серце тремтить, Воно б’ється і рветься Й за листям пожовклим […]...
- Дмитро Загул – Може, й так Може, й так. Я не справдив надій І малого гуртка… Але знаю: В праці важкій Не скривила рука. Може, й так. Я одсталий для вас, – Віра моя замала… Але знаю: Любов до пригноблених мас В моїм серці росла і цвіла. Може, й так. Помилявся, схибив, Згайнував, змарнував свій час… Але руки свої Потом солоним […]...
- Дмитро Загул – Настрій Друзі мої! Вороги мої! Люде! Яка прекрасна Вільна земля! Хай вічно Благословенним буде Її ім’я! Скільки радощів! Скільки втіхи В кожній дрібниці малій! В низеньких вікнах Сільської стріхи, Як у столиці Світовій. Гойдай, лелій Наші радощі, земле, В колисці своїй Кільцем вогневим! Хай наше життя – Працьовите, буденне – Буде святом одним! О вільне буття, […]...
- Дмитро Загул – V. “Підкрався круком до душі… “ Підкрався Круком до душі І серце розколов… І крапле кров, Сочиться кров На прапори чужі. Наш день – вогонь, Наш прапор – кров, Наша борня за всіх! А хто ж нам голови розсік І груди розпоров? Хто сльози ранішні мої Невпинно п’є і п’є? Горю В безпам’ятнім огні – За горе, – за чиє? Казав: […]...
- Дмитро Загул – ІІ. ODI PROFANUM VULGUS! Вони сидять серед базарів І продають дрантивий крам, – Нікому непотрібний хлам Перед ними храм краси захмарив. Сидять щовечора, щоранку, Сидять, торгують цілий день, – І давніх, крадених пісень Кричать, кричать, кричать безперестанку. Як обійти юрбу купецтва, Щоби дійти в свій власний храм? Не вір брехливим крамарям, Хто родився дійсно для мистецтва! ПОЗА ЗБІРКАМИ. POESIA […]...
- Дмитро Загул – “Сьогодні я не той, що вчора… “ Сьогодні я не той, що вчора, І ватра мрій – не та сама, Бо впала непрозора штора За тим, що було і вже нема. Моїх вражінь вчорашні свідки Хильцем майнули за поріг… Не буду ждати їх. Бо звідки? З яких країн, з яких доріг? Я випив пиво до крихітки, Промчав, мов сон, останній гріх… Повиливав […]...
- Дмитро Загул – Над черемош Товариші мої далекі Під гнітом панської руки! До вас, до вас, мої думки, Як у вирій лелеки. Кому свій смуток передам? Кому його повірю? А там, на рідному Підгір’ю, Хто поможе братам? Ніхто й не згадує про тебе, Така ти вбога і мала, – Ах, скільки сил для тебе треба, Буковино моя! А тільки деколи […]...
- Дмитро Загул – Будівля майбутнього Праця титанів, Зоряних сердець! Не перестане Їх вільний герць. Високо тоне В повітрі, мов птах; Хто ж тобі, доме, Виведе дах? Тендітні й слабі Проклинають наш труд, Бо для них у тобі – Тільки галас і бруд. Їм ніжних пісень І мелодії рим!.. Їм – розкіш Атен, Їм – гордий Рим. А що ж таке […]...
- Дмитро Загул – VІ. “На варті шляхетської ватри… “ На варті шляхетської ватри Герої нових казок Танцюють весільний танок На гробі убитої матері. Тіло, без жалю пошарпане, Лежить у сирій землі… Покрийте ж хоч гроба її Червоними шарфами! В цей день хуртовини дикої Розвійте стару хоругов! Присипте попелом кров, Що помсту накликує! Щирости! Крихточку щирості! Бо брехні набридли вже нам! Там, Де отаман і […]...
Вірш альбатрос шарля.